Кожен має право на вибір: чи то професії, чи місця проживання, стимулу у житті, світогляду. А от коли професія не вибір, а справжній сенс життя, справа яку ти любиш понад усе.
Знайомтеся – Ніна Антонівна Міщанин. Але, думаю, героїню сьогоднішнього випуску представляти не потрібно, адже її знають як в нашій громаді, так і за її межами.
Село Тарасівка Новопавлівської громади – колись мальовниче, процвітаюче. Тут в 1949 році народилася Ніна Антонівна.
Тарасівка була найкращим селом на світі. Вона буквально утопала в садках, де щедро родили вишні, яблука. Чисті, доглянуті двори, привітні люди, трударі, які не знали спочинку. Проводжали і зустрічали сонце. А ввечері над селом лунала пісня. В Тарасівці промайнуло моє дитинство, тут жили мої тато і мама, – розпочинає розповідь Ніна Антонівна Міщанин.
Ще з раннього дитинства Ніна Антонівна цікавилася медициною, їй подобалася ця професія. Згадує, коли маленькою заходила до фельдшерського пункту, на той час там працювала Дацун Віра Никифорівна, то не могла надихатися свіжим ароматом ФАПу. Тут все було таким цікавим, таємничим, де панувала ідеальна чистота.
І саме тоді вона точно знала, що своє життя поєднає лише з медициною і, навіть, точно знала, що буде фельдшером.
В Тарасівці Ніна Антонівна закінчила початкову школу, в Богданівці восьмирічку, а 1966 року Володимирівську середню школу. І того ж року вступила на перший курс Дніпропетровського медичного училища.
Батьки всіляко підтримували і схвалювали мій вибір, адже вони не бажали мені важкого колгоспного життя, яке сповна довелося прожити їм, – згадує Ніна Антонівна. – Студентські роки, такі щасливі та безтурботні, промайнули, немов один день. Навчання проходило дуже легко. У нас були прекрасні, самовіддані педагоги, дружній студентський колектив.
В 1969 році, після закінчення училища, Ніна Антонівна по розподіленню потрапляє на роботу до Межової, а згодом до села Філії. З цього села і почалася втілюватися її дитяча мрія – працювала на улюбленій роботі фельдшера.
Філія на той час теж було розвиненим, мальовничим селом, що розташувалося на березі річки. Дуже багато молоді проживало, сімей з дітками. Працював дитячий садочок, будинок культури, процвітала тваринницька ферма. Тому роботи вистачало. Було куди втілюватися свій професійний потенціал.
Це і щоденні виклики та прийоми, щеплення, огляди, поради.
Ніна Міщанин з онукою
А ще я паралельно працювала і в дитячому таборі «Лілія», – говорить Ніна Антонівна. – Так в роботі пролетіли 10 років. За цей час знайшла свою другу половинку – чоловіка, з яким разом ось уже майже 50 років. Разом виховали двох прекрасних дітей.
Знову ж таки за розподіленням Ніна Антонівна повертається працювати в Межівську лікарню. А згодом тодішній головний лікар Таран Михайло Федорович перенаправляє її до фельдшерського пункту в селі Федорівське.
Працювати тут було не легко. Добиратися до місця роботи довго. Часто доводилося ходити пішки, а так і на попутному транспорті добиралася. Головне вчасно дістатися місця роботи, адже її вже чекали пацієнти. Села тоді були густонаселеними – багато молоді та маленьких діток, а ще виклики до людей похилого віку майже щодня.
В такому ритмі я провела багато років. Але в житті склалося так, що на заслужений відпочинок я пішла зовсім з іншого місця роботи, далекого від медицини, – згадує Ніна Антонівна. – Та зі справою всього життя я ніколи не прощалася. Додому до мене приходили люди: кому тиск зміряти, кому укол зробити. І ніхто не отримував від мене відмови, адже я, перш за все, фельдшер – а це на все життя!
Ніна Антонівна ще й щаслива бабуся. В неї п’ятеро онуків і вже, навіть, правнуків діждалася. Малеча обожнює свою бабусю. Вона завжди зустрічає своїх рідних гостей зі смаколиками, ласкавою посмішкою і безмежним материнським серцем.
Онучка Даша, як дві краплі води, схожа на бабусю, і професію собі обрала таку ж саму – в 2019 році вступила до училища, де 50 років тому навчалася бабуся. Збіг обставин, чи обдуманий вибір?
Даша повинна була стати медиком. Ще зовсім маленькою вона уявляла себе лікарем, і вже тоді ефективно лікувала котів та всю домашню живність, – всміхається Ніна Антонівна. – Я їй тоді зробила аптечку, поклавши все необхідне. Вона виконувала перев’язки своїм рідним та близьким. А зараз робить уколи на рівні професіоналів! Хоча я всіляко відмовляла онуку: не обирати професію медика, бо це нелегкий хліб.
Медик – це, в першу чергу, чуйність, відповідальність та самопожертва. Я задавала питання Даші: чи готова вона нести цю нелегку ношу через усе життя? Але в своєму виборі онука залишилися непохитна, як і я в свій час.
А ще Даша, немов дзеркальне відображення бабусі, – така ж вродлива, струнка, дзвінкоголоса і цілеспрямована. Вона точно стане справжнім майстром у вибраній професії і буде логічним продовженням поклику життя, який вибрала бабуся.
На закінчення розмови ми завітали до саду Ніни Антонівна, де буйно цвітуть іриси, волошки, ось-ось розквітнуть півонії, а згодом троянди.
Моя б воля, я біля квітів проводила б увесь день. Ну, дуже мені подобається садово-городні справи, а особливо люблю доглядати за квітами, – із захопленням говорить Ніна Антонівна.
І квіти щедро радують своїм цвітом, як вдячність за турботливі руки господині. Так само як і люди, яким Ніна Антонівна присвятила своє життя.
Оля ГОЛЯНИЧ
