Її вітали квітами, говорили слова підтримки та захоплення, дружньо тиснули руки…
А вона відійшла в сторону, щоб зателефонувати мамі. Мама, почувши схвильований голос, запитала:
- Доню, щось трапилось? У тебе все добре?
- Мамо, я пологи сьогодні прийняла. Просто в автомобілі швидкої допомоги. Мам, все добре. Дитя й мама в лікарні.
- Ти злякалася?
- Ні, мам, я не встигла…
Так, фельдшер швидкої допомоги Анастасія Скирда і справді не встигла злякатися, не встигла розгубитися у екстремальній ситуації, коли дитя, не дочекавшись призначеного терміну, вирішило народитися раніше, навіть не прибувши до пологового будинку. Анастасія знала, що лише вона відповідає перед Всесвітом, перед Богом за цю живу краплиночку життя. Знала, що від правильності її дій залежить все, що буде потім – у її долі і в доля тієї жінки, що народжувала.
І Всесвіт зупинився в очікуванні.
Про що думала Настя? Чи горталися у неї перед очима конспекти лекцій з медичного училища? Чи згадувалися вправи із курсів екстреної медичної допомоги? Чи згадала свою маму? Чи свої пологи, коли народжувала свого синочка?
Заспокоювала породіллю: «Не хвилюйся, ти головне, слухай мене і виконуй мої рекомендації!» Водій, чоловік із досвідом, теж хвилювався: чи справиться зовсім молода фельдшер, яка не так давно стала працювати на швидкій? А проте думки відганяв і вчасно подавав все, що прохала Настя.
- Ну от і добре, все, розумничка, – зверталася Настя до жінки, - є! Хлопчик!
Проте доля випробовувала далі: нещільне обвивання пуповиною навколо шиї, як написала пізніше Настя. І знову, зібравшись, холодним розумом оцінивши ситуацію, вона працювала далі: пуповину від’єднала. Все! Закричав! Хлопчик!
- Синочок… – лагідно поглянула на нього і поклала мамі на живіт.
Автомобіль швидкої їхав далі, а в голові оте радісне «Синочок…»
А в пологовому відділенні Першотравенської лікарні вже чекали. Лікар-гінеколог поплескав по плечі: «Колего, молодець!»
І лише тоді сльози покотилися із очей! Сльози радості і щастя. «Не передати словами почуття, які я пережила! Це був такий надзвичайно піднесений стан душі!» – говорить тепер Настя.
Новонародженого медики оцінили в 8 балів за шкалою Апгар , що означає оптимальний стан новонародженого.
Всесвіт зітхнув полегшено: є нове життя!
Дитятко, як народжене дещо раніше, помістили в спеціальну камеру, маму оглянув лікар і призначив підтримувальну терапію.
А Настя була на сьомому небі від щастя!
Приїхала із Першотравенська, а її, сьогоднішню героїню чекали з почестями і в Петропавлівській лікарні. Фельдшери швидкої Ольга Іванівна Брусенцева, Ольга іванівна Коробська, лікар Лариса Василівна Балишина, всі, хто був на зміні.
За традицією подарували позолочену ложечку як знак того, що вона вперше прийняла пологи і є хрещеною мамою новонародженого.
Чи було страшно? Настя зізнається, що лише наступного дня, згадуючи все, немов пережила заново, і стало лячно, якби відбулося по-іншому.
- Страх? Страх є завжди!Але він відходить на задній план, бо ти думаєш тільки про те, як врятувати життя!
Цей звичайний і в той же час надзвичайний випадок із життя фельдшера швидкої допомоги змусив знову переосмислити своє життя і свій вибір.
Мама… Це саме її бажання, її підтримка, її любов допомагали завжди Насті. Мамина мрія стати медиком передалася двом донькам. Одна із них Віталіна - фармацевт, а Настя – фельдшер. У мами не було можливості навчатися, тож їй дуже хотілося бачити своїх доньок щасливими у професії.
Жвава та енергійна Настя має життєрадісну вдачу, швидко реагує на зміну ситуації, здатна швидко приймати рішення – саме те, що треба для працівника швидкої допомоги.
Працювала спочатку в Першотравенській лікарні, потім в реєстратурі Петропавлівської лікарні. Із задоволенням відгукувалася на прохання замінити на час відпустки колег. Розуміла, що робота у кабінеті і з документами не для неї. Настю приваблювала праця із пацієнтами. Виконувала перев’язки, гіпсування, накладала шини. Із задоволенням перейшла в дитяче відділення. Маленькі пацієнти полюбили добру й милу медсестру.
І ось знову – нова пропозиція: запрошують перейти на станцію швидкої допомоги. І колектив жаль лишати, і діток. І нова справа приваблює! Порадилася із чоловіком. Не підтримав. Аргумент один: небезпечно!
- Це дійсно так, – погоджується Настя. – Різні випадки бувають і різні пацієнти, по-різному ведуть себе. Я про все це знала. Але мені подобається робота, коли треба швидко приймати рішення і коли я знаю, що від мене залежить. Це моє, я відчуваю.
Анастасія все ж прийняла рішення перейти працювати на швидку допомогу. Проходила медичну комісію, відвідувала курси екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
«Все дуже серйозно, – посміхається Настя, – немов до запуску в космос готували»
У перші виїзди було лячно виїжджати, але вона ніколи не соромилася запитати у старших колег. Ольга Іванівна Брусенцева, досвідчена фельдшер, відзначає сумлінність та старанність молодої колеги, її зацікавленість справою, уважним ставленням до пацієнтів. Ольга Іванівна впевнена, що Анастасія буде гідною зміною.
- Де б я не була, я завжди відчуваю підтримку колег, – говорить Анастасія. – Це дуже важливо. Ми працюємо у надзвичайних умовах, тому із розумінням ставимося один до одного. Мати такий дружній колектив – велике щастя. Хочеться йти на роботу, і робоча зміна проходить швидко.
Розповідає Настя про виклики до людей похилого віку, від зустрічі з якими серце розривається: «Буває й не треба бабусі ніяких ліків, ні уколів, ні пігулок. Потримаєш за руку, як дитину, у неї й серцебиття нормалізується і тиск не стрибає. Старенькі, вони ж мов діти!»
Важлива підтримка родини у професійній діяльності. Чоловік Ігор працює на шахті машиністом, має медаль «Шахтарська слава ІІІ ступеню». Анастасія пишається своїм чоловіком, і разом з тим тривожиться за нього. «Я спокійна лише, коли Ігор вдома, – зізнається Анастасія. – А він так говорить про мою роботу, теж хвилюється, коли я на зміні»
Підростає у Насті й Ігоря синок Єгор. Цього року він піде до першого класу. Із пошаною та повагою Анастасія говорить про маму Ігоря, яку теж називає своєю мамою.
- Я не втомлююся дякувати їй за виховання сина. Родина мого чоловіка є кращим зразком родини. Я теж буду старатися так виховувати свого сина, щоб і мені колись подякували за виховання.
У молодої сім’ї багато друзів, вони разом проводять час. А Ігор готує для усієї компанії дивовижні страви східної кухні на відкритому вогні. Краща подруга Насті – Каріна Лисяк – стала хрещеною мамою Єгора. «Вона любить нашого Єгорку як справжня мама!» – говорить Настя.
Щаслива у родині, щаслива у професії. Щаслива мама, дружина, донька.
- Я живу і радію життю! Певне, мені щастить у житті – мені стрічаються лише гарні люди. Інших на моєму шляху ще не було.
Певне, так запрограмував Всесвіт, так розписав життєвий шлях Анастасії, що стрічатиме вона на своєму шляху лише добрих людей.
Щаслива у своєму невіданні, що добрих людей до неї притягує її доброта, її доброзичливість, її позитивна енергія, її здатність дарувати людям радість – найголовніші ліки.
