BG Image
Тетяна Петрівна Конюшенко, директор Дмитрівського Будинку культури. Стежки до творчості розпочалися від перших спроб майструвати одяг лялькам, пісень у шкільному ансамблі, перших віршованих рядків.
Домашній скарб – швейна машинка
BG Image
Швейна машина була справжнім скарбом у кожному домі. Де яка робота – чи зашити, чи підшити, чи прострочити (як говорили раніше) – всі роботи можна було виконати на машинці. На почесному місці на столі ставили головну помічницю господині.
Пошити фартух, наволочку, фіранку – це вміла кожна жінка. А сісти за машинку та покрутити колесо, від якого починала рухатися голка і на тканині з’являвся рівненький шов, було мрією кожної дівчинки.
Мов заворожена дивилася на те чарівне колесо, яке творило дива, маленька Тетянка. Спостерігала за мамою, як вона однією рукою вправно крутила колесо, а другою притримувала тканину, яку прошивала.
Коли ж мама виходила з кімнати , сідала на стільчик перед швейною машинкою й роздивлялася увесь складний механізм, щоб зрозуміти, що ж то за дива траплялися, що виходила така краса із-під голки машинки. Легенько погладжувала колесо, боячись порушити його. А яким щастям було, коли мама все ж дозволила самостійно зробити машинний шов на клаптику тканини. Було Тані тоді 5 років.
Особливою подією для Тетянки був похід із бабусею до баби Бурячки, відомої в Олефірівці модистки – так називали сільських кутюр’є, майстринь по пошиву одягу.
Славилася баба Бурячка вмінням гарно кроїти та майстерно шити для своїх односельців. І знову заворожено задивлялася дівчинка на дійство майстрині, яка розкладала тканину на столі, знімала мірки з клієнтки, записувала у зошит, щось вираховувала, робила крейдою помітки на тканині і великими закройськими ножицями вирізала частини майбутньої сукні. Ще два візити – і сукня готова.
Вдома Тетяна побачене переносила на виготовлення одягу для своїх ляльок. А вже школяркою деякі сукні навіть шила на машинці, коли дозволяла мама.
- Жили ми небагато, як і більшість у селі. У сім’ї було троє дітей. Новий одяг був великою радістю. Тож у дошкільному віці майже весь одяг мама нам шила сама, - згадує Тетяна.
Непростою була доля сільських жінок: вдень робота в колгоспі (по наряду, говорили), ввечері вдома домашнє господарство, а ночами обшивала сім’ю.
Із великою любов’ю написані кращі вірші Тетяни Конюшенко, присвячені мамі, Щербині Фросині.
У 7 класі Тетяна вже сама змогла шити сукню. Ким бути? Дівчатка того часу дуже не задумувалися – майже всі хотіли бути співачками та артистками. У шкільному творі Тетяна так і написала: «Хочу бути артисткою!» А вдома перед дзеркалом, коли ніхто не бачив, вже уявляла себе тією артисткою й співала пісні.
- Особливих вокальних здібностей не мала, але пісню дуже шанувала, завжди співала у шкільному ансамблі, хоровому колективі. А пізніше співали з подружками під гітару, - посміхається Тетяна.
Швачка-мотористка ІІІ розряду
BG Image
- Мріяла стати артисткою? Та ми всі мріяли дівчатками бути на сцені та на екрані телевізора. А життя розпорядилося по-своєму.
Не менш популярною серед дівчат була професія швеї, майстра-закрійника, модельєра.
Коли на полицях магазину усього великого СРСР були лише стандартні шкільні костюми для хлопчиків та шкільні форми для дівчаток, однакові жіночі сукні, спідниці та блузи, хотілося чогось особливого, що підкреслює індивідуальність кожного.
Що вже говорити про жіночі брюки! У радянських магазинах їх просто не було. Мода 70-х років – брюки-кльош на дівчатах. І лише гарна швачка бралася за таку роботу: ширина брюк мала бути за 30 см. Знайти таку швачку було непросто!
Тож обирали дівчата після школи дуже часто швейне училище. Була ще одна немаловажна перевага: стипендія 70 карбованців! Це були великі гроші!
Так стимулювали учнів вступати до училища та лишатися працювати на швейній фабриці. А хто у юності не мріяв про фінансову самостійність?
Так за компанію, особливо не роздумуючи, Тетяна після закінчення Дмитрівської середньої школи вступає до Дніпропетровського ПТУ. Навчалася із задоволенням, опановувати нову професію було цікаво. А навчальний клас, у якому було багато швейних машин нового покоління, здавався казковою мрією. Кращі спогади юності веселі та безтурботні: дівчата з гітарою, пісні, власні моделі одягу, модні брюки та сукні, виготовлені власними руками.
Вже тоді почали писатися юнацькі вірші
Участь в конкурсі в училищі, що відбувся в Будинку культури Комінтерну на кращу за професією ознаменувалася Таніною перемогою. І головною перевагою було віршоване представлення своєї майбутньої професії, адже професійні знання та навички у всіх учасниць були відмінними.
Тетяна віршами описала всю технологію виготовлення одягу. У залі – оплески, в руках у переможиці – диплом та цінний подарунок – величезний піднос із петриківським розписом.
Яким же було приємним здивуванням, коли через рік Таня приїхала в училище й побачила, що навчальний кабінет оформлений новими стендами із технологічними картами та підписами з її віршованої презентації.
У придане – швейна машина
Проте із кар’єрою швачки-мотористки не склалося. Пропрацювавши недовгий час на швейній фабриці, приїхала в Дмитрівку. Вийшла заміж, стала працювати в колгоспі Чкалова, заочно закінчила сільськогосподарський технікум.
У придане батьки подарували швейну машину на станку(так називали поліровану тумбочку, на якій ставили машинку). Це була розкіш – швейна машина «Подольська».
Тож із швейною справою не розлучилася Тетяна після того, як залишила фабрику.
Не полишала й творчість. Хоча робота у відділі кадрів була серйозною та кропіткою, та Тетяна завжди знаходила нагоду, щоб порадувати колег віршованими вітаннями чи святковою газетою до дати. Малювати, віршувати, співати – захоплення, які супроводжували все життя.
От машинку швейну довелося відкласти на деякий час…
Коли ж Тетяна Петрівна очолила Дмитрівський Будинок культури, настав час і для швейної машини - треба було оновлювати клубний гардероб. У Будинку культури створювалися нові колективи – тож потребували нових костюмів. Власна швейна машина стала у нагоді: шила деякі елементи вбрання для фолькльорного колективу «Веснянка». А пізніше – й для дитячого колективу.
Поєднати старовину й сучаність
Тетяна Петрівна – людина, що захоплюється усім новим. Вміє віднайти, навчитися та навчити інших. Разом з дітьми освоїли мистецтво витинанки.
Давно вже було у мріях Тетяни творити із простої тканини – мішковини. Замовила в Інтернет-магазині 10 м тканини. Запропонувала учасникам колективу спробувати пофантазувати. Ганна Новокшонова створила подушечки, ляльки, символічні обереги.
Цікаву виставку продемонстрували на фестивалі в Богуславі.
Пропонувала Тетяна й іншим майстриням. Та, певне, душа не лежить до цього у них. Тож знову придбала 10 м мішковини й вирішила зайнятися цією справою. І ось уже в колекції – перші серветки та екосумки. Швейна машинка знову дочекалася свого часу.
- Дуже шаную цей матеріал – мішковину, - зізнається Тетяна Петрівна. – У ньому краса й простота водночас. Люблю поєднувати з мішковиною стрічки, мереживо. Маю пристрасть до оздоблення, люблю волани, оборки, декоративну вишивку. А ще особливе мистецтво – робити мережку із самої тканини. Це дуже цікава дизайнерська робота – навіть не знаєш, що вийде цього разу. Дивишся на тканину, докладеш мережку – ось й ідея з’являється!
У планах Тетяни Петрівни навіть створення колекції одягу із мішковини. Адже сучасні матеріали дозволяють – є мішковина тонка, різних кольорів. Це одяг не для щоденного вжитку, а саме для показу, тобто із серії високої моди.
Коли випускала Тетяна свою збірку, теж забажала, щоб обкладинка імітувала мішковину із вишивкою давніх сакральних символів.
- Часто роздумую над своїми уподобаннями та захопленнями, - говорить Тетяна Петрівна. – Все у житті було недаремно. Всі вміння та навички, які я отримала в житті, мені стали в нагоді саме зараз: шию, малюю, роблю аплікації. Згадую, як наш вчитель Олександр Перескок на зустрічі випускників дістав наші шкільні твори з випускного і роздав нам. Я й сама вже забула, що там писала. А потім прочитала свої ж слова: «Не знаю, яку професію я оберу, але обов’язково це буде професія, що пов’язана із творчістю» Що ж – все написане здійснилося!
