1 серпня після першої години ночі село Дмитрівка Миколаївської громади пережило атаку ворожих БПЛА. Вибухи пролунали по вулиці Сергія Булави, де розташовані господарські споруди місцевого підприємця. Прямим ударом знищено станцію техобслуговування, мийку для автомобілів та сільськогосподарський двір, олійницю та зерносховища.
Про наслідки нічного обстрілу розповіла керівниця комунального відділу Миколаївської сільської ради Людмила Гарнатко:
— Це були саме господарські споруди, там не було жодної військової техніки чи об’єктів. Внаслідок вибухів усе згоріло: і сільгосптехніка, й комбайни, і КАМАЗ, і весь інвентар. Збитки для підприємця — величезні. Постраждали й мешканці — пошкоджено 28 будинків, найближчі до епіцентру мають зруйновані дахи, вибиті вікна та двері.
Ворог бив чітко по господарчим спорудам одразу чотирьох приватних підприємців: спочатку розбив олійницю, потім зерносховища двох різних господарств, а найбільше дісталося четвертому господарству, яке фактично знищили разом з будівлями, свіжо зібраним збіжжям та технікою.
— Найбільше постраждало від ворожого бомбардування одне з фермерських господарств: від ударів БПЛА фактично повністю зруйновані склади, гаражі, станція технічного обслуговування автомобілів, мийка для автомобілів, господарський двір для аграрної техніки. Підприємець поніс великі збитки, — говорить Людмила Гарнатко.
«Роботи вистачає. Але це ще слава Богу, що згоріла лише ця частина»
На подвір'ї підприємства, яке майже вщент розбили ворожі БПЛА, навіть на четвертий день після бомбардування, видно дим та відчувається запах горілого. Власник підприємства пояснює:
— Це досі тліє наше зерно, тільки зібрали новий урожай пшениці, навіть з КАМАЗу не вивантажили, і все згоріло.
На подвір'ї, фактично жодної вцілілої споруди та стоїть вщент вигорілі комбаійни, трактори, оприскувач та інших аграрний інвентар. Група людей наводить лад у господарстві.
— Це була наша основна база. Нам вже розмінували територію, тож друзі та куми допомагають впорядковувати територію, — розповідає господар.
Одразу зізнається, що аграрна техніка на подвірї не лише його, прихистив колег з Межівщини, переганяли техніку подалі від обстрілів, і така доля — втратили техніку, як здавалося в більш безпечному місці.
— У минулому році викупив це подвіря та всі ці склади, до цього орендував. І ось стою на руїнах… Ось ці два комбайни не мої. Це попросилися на постій колеги, як ми кажемо — біженці із зони бойових дій. І ось маємо, не пощастило і їм, — знизує плечима господар.
Те, що вціліло чоловіки намагаються відремонтувати. Там, де лише руїни, просто наводять лад. Зерно у складі, на щастя, залишилося неушкодженим, але і його треба віяти, бо засипали уламки після бомбардування.
З техніки згоріли два комбайни, причепи, КамАЗ, два оприскувачі. Разом із машинами знищено й увесь інвентар: генератори, зварювальні апарати, болгарки, інвертори, мотопомпи, плазморізи.
— Роботи тут вистачає, — підсумовує господар. — Але могло бути гірше.
«Світла нема. Інтернету нема. Води нема. Але всі живі»
Після нічної атаки “Шахедами” місцеве сільське господарство перетворилося на згарище. Пошкоджено техніку, спалено зерно, втрачено дорогі препарати. Але головне, каже господар, — ніхто не загинув.
На території — згарища, згорілі причепи, обвуглені стіни. КамАЗ із зерном досі тліє.
— Там був ячмінь, — показує господар. — Причепи повикручувало, порозкидало. Покрівлі немає. Ні світла, ні інтернету, ні води.
Атака сталася вночі. За словами місцевих, почалося близько першої години.
— Кажуть, чотири безпілотники прилетіло. У досудовому — п’ять “Шахедів”.
Вогонь пошкодив не лише техніку, а й тонни зерна, що зберігалося на складі та в машинах. Втрати, кажуть, значні.
— Хімія була дорога, зокрема гербіциди, по 17 тисяч за літр. І все згоріло. Там техніка стояла, і інвентар, і навіть обладнання для виготовлення облицювальної цегли. Ми ще до війни пробні партії робили, а далі вже нічого — війна.
Разом з інвентарем знищено й дрібну техніку: болгарки, зварювальні апарати, мотопомпи.
— Хоч і дрібне, але теж грошей коштує. Нічого ж не в кредит — все своїм ходом, потихеньку.
За попередніми підрахунками, втрачено близько 27 тонн зерна — ячмінь, який був у КамАЗі, причепах і складах.
— Щойно скосили пшеницю, поклали в склади. Із поля здавати не вигідно — занижують ціни, тому зерно зазвичай зберігаємо. Зерно — це наш заробіток. І ми залишаєшся ні з чим.
На запитання про компенсацію, господар лише знизує плечима.
— Подав, але... важко віриться, звісно, що щось буде.
Територія цього підприємства завжди була відкрита для тих, хто потребує. Аграрії, які евакуюються, волонтери, декілька приміщень віддав вимушено переміщені люди, під СТО.
— Ще коли з Покровська евакуація пішла допомагав людям. Все — безкоштовно. — Ні оренди, ні ночівлі за гроші. Ніхто нічого не платив. Бо сам розумію: фронт рухається. Може, й нам колись доведеться кудись переїжджати.
Головне, каже господар, що минулося без жертв.
«Прилетів третій. Він вибіг — і в ту ж мить вдарило»
Після чергового обстрілу, що припав саме на господарство, постраждала техніка, зерно, майно й довіра. Господар ділиться не лише матеріальними втратами, а й внутрішнім болем.
Господар показує на обгорілий КамАЗ:
— Це мій особистий. Я йому кузов зробив. Відремонтували, був, як кажуть “на повному бойовому”… Але не встигли врятувати.
У господарстві стояло шість комбайнів — частина техніки зберігалась тимчасово.
— Люди виїхали — треба ж десь заробляти. Шукали, де землю взяти в оренду. Ну і я прихистив. Хтось оренду бере, хтось гроші заробляє. А я — просто, аби моє не чіпали. І довіряв. За стільки років ніхто не підвів. Я навіть ключі залишав — самі бокси відкривали, завозили, вивозили.
Господар показує на точку удару:
— Отут саме впало. Прямо плита. Це термобаричний заряд був, кажуть. Один удар — і стіна обвалилася. Другий — он там.
Вони бачили скупчення — і били": свідчення з місця атаки
Там, де ще вчора стояли машини, сьогодні – вирви від шахедів. Знищений склад, який приймав не зброю, а зерно. Люди, що працювали тут чи жили поруч, вмить опинилися в епіцентрі вибухів. Усе це — ворожих прильотів.
— Оце ще один прильот. Тут, дивіться — залишки "шахеда", — говорить чоловік, проводячи журналістку територією знищеної бази.
Район продовольчої бази, який зазвичай живе спокійним сільським життям, тепер нагадує військову зону. У багатьох місцях — уламки, згоріла техніка, зруйновані приміщення, осипана цегла, чорні діри в землі. Люди обережно обходять вирви.
— Пішли удари один за одним. Перший туди, другий сюди, третій — онде, а четвертий уже в мене у дворі був, — показує місцевий підприємець.
Він добре пам’ятає, як усе починалося — за лічені секунди. Перший вибух, потім інший, потім ще.
— Росіяни не розбираються. Бачать склади — і б’ють. Їм байдуже, військова це чи цивільна, чи аграрна техніка.
Одна з олійниць була знищена вщент. Підвал, який ще вчора вміщував овочі, перетворився на вирву.
— Раніше це була база. З Донецька везли овочі. До повномасштабної. А тепер немає ані овочів, ані складу. Все зруйновано. Там, де ще вчора були люди — тепер немає навіть даху. Бетонні плити пробиті. А це ж не військовий об’єкт!
Місцевий фермер, на мить замовкає. Тишу порушує розповідь про ворожий вогонь.
— Росіяни щупають. Тактика така. У них ресурсу багато. Якщо бачать машини стоять — все, треба бити. Бо, може, це СТО, а може — не СТО. А може, просто життя. Їм все одно.
Допомога вже надходить
Дмитрівчани оговтуються від пережитого: ремонтують будинки та заспокоюються.
Уже зранку 1 серпня до села приїхали представники ГО «Проліска», привезли плівку, брезент, листи ОСБ, ковдри й інші речі першої необхідності. Сільська рада за рахунок обласного резерву надала шифер — його розвезло місцеве комунальне підприємство.
— Один дах уже перекрили, ще два в роботі. Багато людей відновлюють оселі самостійно. Завтра приїжджає гуманітарна місія «Карітас» — везуть будівельні матеріали. Ми максимально допомагаємо всім, у кого великі пошкодження, — каже Людмила Гарнатко.
Також допомогу пообіцяла Данська рада з прав біженців, яка вже працювала в інших селах громади після надзвичайних ситуацій.
«Бог уберіг»
Господар зруйнованого підприємства дякує за те, що обійшлося без жертв:
— Слава Богу, живі всі. Ні подряпини, ніхто не постраждав. Сторожів не тримав. Держава обіцяє допомогу через «є-Відновлення» — будемо подавати документи, хоч я й не дуже вірю, бо державі хто б допоміг. Я сам з 2022 року чимало допомагаю ЗСУ і наразі колегам з окупованих територій та зони бойових дій.
Пенсіонер Павло Григорович Дейнека в ту ніч ще не спав:
— Я ще не спав, крізь сон почув, що гуде, все дужче і дужче. А потім — гахнуло. І так чотири рази. Син прибіг, обійшли двір — дах пошкоджено, вікна вибито. Коли довкола вибухало — молилися, щоб Бог уберіг. З хати ніяк було вийти й сховатися хоча б у погріб. Лише як вибухи скінчилися — вийшли на вулицю. Страшно було, а як же, як через 30 метрів від твоєї хати вибухи, а мені ж 74 роки… Але я вірив, що Бог нас збереже. І покрівлю нам вже відремонтували.
«Бобик знову гавкає»
Любов Андріївна, яка проживає неподалік місця ворожої атаки, у момент вибухів не була вдома. Поїхала святкувати день народження доньки. Каже, що якби залишилась, не знає, чи вижила б.
— Наш будинок — як дача, від мами лишився. Дах і вікна — повилітали. А от у середині все ціле. Люстру тільки розбило — мою улюблену… Але головне — Бобик живий. Рятувальники його врятували, відв’язали. Не гавкав потім зовсім, думали — стрес. А сьогодні знову гавкає. Значить, одужує.
Любов Андріївна несе до дому песику ласенький корм, зізнається песик перенервував і не лише її Бобик.
— По всій нашій вулиці собаки зійшли з дому під час вибухів. Але всі повернулися.
Бобик
Шифер та будівельні матеріали Любові Андріївні надали вже за два дні після обстрілу. Бригади, організовані сільрадою, оперативно перекривають пошкоджені дахи, ремонтують вікна.
Люди відновлюють — громада підтримує
Андрій Загородніков, який працює в складі ремонтної бригади сільради, розповідає:
— Ми ремонтуємо дахи, прибираємо наслідки. Матеріали надає сільрада. Два будинки вже повністю зробили. Люди також активно допомагають один одному.
У Дмитрівці не втратили віри навіть після нічної атаки. Місцеві мешканці, громада, благодійники — усі працюють разом, щоб якнайшвидше відновити пошкоджене.
— Ми тримаємось, бо віримо, що добро сильніше за руйнування. І коли всі живі — це найбільше щастя, — кажуть у селі.
Наслідки атаки: фото з місця події
