Жахлива російська атака КАБами: уже вчетверте Новопавлівську громаду атакують російськими керованими авіабомбами. Обстріли стають частішими, а громада зазнає все більше руйнацій. Поки одну частину села відновлюють, іншу - нищить ворог. Проте люди не панікують: гуртуються, прибирають бите скло, забивають вікна, ремонтують дахи та планують своє життя далі. Про атаки ворога, настрої жителів, евакуацію та життя в прифронтовій громаді дізнавалися журналісти Петропавлівка.City.
Чотири атаки КАБами
Новопавлівська громада географічно розташовується на південно-східному кордоні Дніпропетровської області. Прямо на південь від неї знаходиться Велика Новосілка, строго на схід знаходиться Курахове і на північний схід знаходиться місто Покровськ. До війни таке розташування громади радувало, а зараз назви цих міст стали назвами напрямків бойових дій. І Новопавлівська громада опинилася між трьома бойовими напрямками. Уже в новому 2025 році Новопавлівку ворог двічі обстріляв керованими авіаційними бомбами.
Перший обстріл стався вночі 7 січня і припав він на автогараж ТОВ «Агрофірма «Прогрес». Від цього удару постраждали понад 20 будівель місцевих жителів. Вибуховою хвилею були вибиті вікна, двері, уламки пошкодили покрівлі. На щастя обійшлося без загиблих та пожежі.
Другий жахливий і підступний удар двома КАБами відбувся ввечері 11 січня. Під час цього цинічного обстрілу дуже постраждав центр села Новопавлівка. Зруйновані або дуже пошкоджені місцевий млин, олійниця, кафе, магазини, аптека, лікарняна амбулаторія сімейної медицини, сільська рада, відділення Укрпошти, стара школа, ліцей, будинок культури (в якому розміщуються ЦНАП, бібліотека, відділ освіти, терцентр, державний реєстратор), обірвано лінії електромереж та інтернету. Також зазнали пошкоджень більше 10 будинків місцевих жителів. На місці влучання виникла пожежа. Її швидко загасили. І диво, що обійшлося без жертв.
Проте ворог на цьому не спинився: 29 січня село Новопавлівку в черговий раз атакували ворожі війська, цього разу п’ять керованих авіабомб: три КАБи вдарили по Новопавлівському ліцею і вщент його зруйнували. Приміщення Новопавлівського ліцею пустувало, діти навчаються дистанційно. Потенційно в приміщенні могли бути кочегари та охоронець. На щастя, зміна кочегарів закінчилася раніше, а охоронець повинен був прийти на зміну лише о 19-й годині, аката сталася раніше, тож персонал ліцею дивом залишився живим.
Суттєвих руйнувань зазнали й інші будівлі, які знаходяться поруч. Постраждали місцеві будинки, на щастя обійшлося без жертв. Ще дві авіабомби впали за межами села, одна з них не розірвалася.
Ледь оговталися жителі села від бомбардування центру села та руйнування ліцею. 2 лютого ворог підступно вдарив по околиці села чотирма КАБми. Одна з авіабомб впала поблизу одного з приватних будинків: уламками поранило господаря цього будинку. Чоловік має поранення середнього ступеню тяжкості. Йому надають допомогу в лікарні міста Шахтарське, загрози життю немає.
Від останнього авіаудару постраждало багато приватних будинків.
Татко був на вулиці, коли прилетів КАБ
У будинку родини Бистрих потрощені вікна, вибиті двері, ворота та паркан знесло вибуховою хвилею, гараж пронизаний безліччю уламків, розбитий автомобіль. Та найстрашніше, постраждав господар будинку. Адже господар під час влучання авіабомби перебував на подвір'ї. У момент вибуху в дома перебував Андрій - син господаря.
Понад дорогою, навпроти будинку - вирва, яку лишив КАБ. Відстань до оселі зовсім невелика. Біля будинку в цей час метушаться люди. Допомагати племіннику та хрещеному прийшли сусіди, поки батько в лікарні, збирають уламки, лагодять, що можна полагодити. Андрій згадує момент вибуху.
- Близько 5-ї години вечора, я саме готувався до навчання, як сталося два вибухи десь подалі, а третій вибух пролунав просто перед нашим будинком. У момент вибуху я був у крайній кімнаті будинку справа, на мене вилетіло вікно, але на щастя не зачепило. Татко був на вулиці під гаражем. Йому посікло уламками шию та ліву руку. Багато уламків ввійшли вглиб руки і роздробило кістку. Коли я його побачив, то з рота йшла кров. Вже сьогодні оглядаємо будинок: він увесь побитий, домівка без даху, вікон, дверей, ворота від вибуху скрутило, машину понівечило. Зараз прибираємо і шифер по всьому дворі, все в землі, смітті та гіллі.
Поки батько лікується в родині за головного лишається Андрій, про виїзд з села поки мови не веде.
- Потрібно батька підлікувати та будинок відремонтувати, - каже Андрій.
Ліцей - найважча втрата для громади
Однією з найбільших трагедій для жителів громади стала втрата Новопавлівського ліцею. Ворог не пошкодував три керовані авіабомби на один заклад. Ліцей був єдиним закладом освіти в громаді та особливим місцем для людей.
Замість ліцею тепер руїни… На подвір'ї закладу утворилася вирва після вибуху однієї з авіабомб. Важко повірити в те, що ліцей - осередок життя громади, знищили.
Голова Новопавлівської громади Микола Гаврилов з болем розповідає про ліцей, який закінчив свого часу та що відчув у момент, коли побачив палаючий заклад освіти.
- Я закінчив три школи у Новопавлівці. Старші класи ходив саме у Новопавлівський ліцей. Саме у цій школі я провів найкращі роки свого шкільного життя, вчителі цієї школи дали мені путівку у життя і мені дуже сумно та боляче від того, що я зараз бачу. Школа була збудована колгоспом “Росія”, який був у цій частині села і зараз саме російські виродки знищили нашу школу, яка була єдиним навчальним закладом у Новопавлівській громаді. На жаль відновленню ліцей не підлягає, - говорить Микола Гаврилов.
Їдальня ліцею та спортзала це єдина частина приміщення, з якої можна впізнати, що тут був ліцей. У середині все завалено цеглою, битим склом, з-під завалів видніються навчальний інвентар: спортивні м'ячі, стільці, парти, дошки, зошити та папери, дощечки для шахів…
Обходить руїни завгосп Віктор Павлович Шпак, не може повірити, що немає ліцею, в якому пропрацював багато років:
- У школі я пропрацював з 2006 року. Зранку прийшли, подивитися наслідки… Страшно дуже, таке життя настало, не знаєш й про що думати. Зараз нестерпно дивитися на ліцей.
Ліцей побудували 1971 року. Навчається в закладі 201 дитина, працює 28 педагогів. З початком повномасштабного вторгнення діти навчаються дистанційно.
Директор ліцею Юрій Білик не стримує сліз, оглядаючи руїни ліцею.
- На момент прильоту в школі нікого не було, діти навчаються онлайн. Дуже важко щось сказати, ледь стримую сльози, адже пропрацював у цих стінах директором 15 років. Я й сам тут навчався, це моя рідна школа, - говорить Юрій Білик.
Директор закладу проводить нас руїнами ліцею, розповідає, що було на цьому місці до вибухів.
- Тут була їдальня, розрахована на 60 місць, перед війною тільки закупили нове обладнання для кухні. Зробили капітальний ремонт, а тепер все знищено. Корпус з кабінетами зруйнований повністю. У нас були закуплені лабораторії для кабінету хімії, сучасні мікроскопи, які підключалися до комп’ютеру. А на першому поверсі був дуже великий і гарний музей, який навіть зареєстрований у Києві. Історики багатьох поколінь вчителів працювали над його створенням, під час вибуху все вигоріло. Кабінети всі оснащені мультимедійними дошками та новими меблями. Дуже багато комп’ютерів, проектори, інтерактивні дошки, посібники… Усе зруйноване. Кабінет захисту Вітчизни єдиний в якому хоч щось вціліло і можна зрозуміти, що тут був клас, - говорить Юрій Білик.
Сльози навертаються і в завідувачки Новопавлівського відділу освіти Світлани Братусь.
- Втрата ліцею тяжка для всього колективу, дуже боляче і важко. Школа була оновлена, в цьому році планували зробити капітальний ремонт харчоблоку, був підготовлений вже проєкт і на заміну котлів, часткову заміну теплотраси та ремонт котельні. Куплені меблі, мультимедійне обладнання, комп’ютерний клас, усе обладнання для якісного навчання дітей: кабінет хімії, фізики, математики, було все, а зараз нічого. Дітки наші частково виїхали з громади. Близько 10 дітей живе за кордоном. Навчання продовжується дистанційно.
Як символ незламності на одній зі стін класу залишилися на своєму місці дошки у класі, який був на другому поверсі.
Вказує на цю стіну 83-річна пані Зінаїда Михайлівна Гвоздь, яка 60 років пропрацювала вчителькою фізики та математики. Жінка проживає неподалік ліцею, її будинок також постраждав від авіаудару. Проте вчителька більше переживає та плаче за школу.
- Дуже гучно було, ноги мене не несли піти подивитися одразу, що трапилося. Пізніше лише змогла вийти: школа горіла, велике полум’я було. Наступного дня сходили з вчителями-пенсіонерами до ліцею, поплакали біля руїн, - говорить пані Зінаїда.
Лише згодом жінка звернула увагу, що і її будинок втратив вікна, деформувалися двері, а дах втратив частину шиферу. Та біль втрати місцевої школи переживала більше. Пригадує жінка своє дитинство, бо пережила тоді Другу світову війну, проте, зізнається. що такого жахіття не бачила тоді.
- Я пропрацювала в школі усе своє життя до пенсії. У Новопавлівку переїхала в 1965 році, на пенсію пішла у 1997 році. Викладала фізику та математику. Я застала і Другу світову війну, але такого жахіття не було, пам'ятаю за ту війну, як бомба впала на склад із зерном. А такого звірства, як зараз бачу, не було. Мене дивує, що ворог нищить заклади освіти, у школі нікого не було, яка їх ціль розбиваючи навчальні заклади, будинки, дитячі садки. Психічно це дуже важко. За школу найбільше болить, - говорить жінка.
Хвилюємося чи жінка планує тимчасово переїхати в безпечне місце.
- Мені 83 роки, проживаю одна, чоловік помер півтора роки тому, тут похований. Тато мій всю війну пройшов, повернувся поранений і в 45 років помер, спочиває тут. Будинок будували власними силами та коштами, а розбили дуже швидко. Донька біля Дніпра живе, мене кличе, а я кажу, що ще побуду вдома. Хату треба відремонтувати, не можу в такому стані полишити, - говорить пані Зінаїда.
Це було пекло на землі
Будинок пані Наталі Копякова знаходиться найближче до ліцею і найбільше постраждав. Вечір прильоту згадує зі слізьми. Пережили найстрашніше.
- Це було пеклом на землі. Після 5-ї години вечора. Під час прильоту на сина впала шафа, в нього струс мозку, постійно болить голова. Я стояла на кухні і на мене летіло скло, маю посічені руку та ногу. Чоловік після першого прильоту вийшов з дому, а вже після другого я не змогла вийти з оселі, бо двері заклинило, ломом відкривали. Ми чули три вибухи, два дуже гучні були і ще два десь подалі. Бабуся не могла ходити після пережитого, ноги не несли, її брат забрав. А ми ночували вдома, збіглися друзі, заклеїли плівкою вікна, - пригадує пані Наталя.
Будинок дуже постраждав, говорить Юрій, чоловік Наталі:
- Дах повністю знесло вибуховою хвилею, господарчі будівлі розбиті, вилетіли вікна та двері.
Родина пані Наталі вже пережили бомбардування та втрату житла в 2014 році. Тож бідкаються, що робити, куди тепер далі їхати.
- Ми таке вже бачили 2014 року, тоді ми переїхали до батьків у Новопавлівку з Донецька. Син на той час ходив у перший клас, зараз 11 клас. У Донецьку квартира лишилась. У Мирнограді залишився будинок батьків чоловіка. І ось тепер уже в Новопавлівці теж небезпечно. Куди далі їхати не знаємо, - каже пані Наталя.
Будинок культури двічі під обстрілами
Новопавлівський будинок культури тричі опиняється в епіцентрі ворожих удачі. Ще після першої атаки КАБами в приміщенні повилітали всі вікна, вилетіли вхідні двері. Тоді оперативно вікна та двері забили матеріалом ДВП, бите скло прибрали і всі служби, які знаходяться в будинку культури продовжили працювати. Проте, коли КАБи поцілили в ліцей, будинок культури повторно втратив і вікна і двері, але цього разу авіаудари суттєво пошкодили будівлю: побило дах, потріскалися стіни, обвалилася стеля.
- Навряд чи Будинок культури підлягає для того, аби в подальшому використовувати як заклад культури, але будемо вивчати і думати, що робити, - говорить заступник голови громади Дмитро Чистик.
Директорка Новопавлівського будинку культури Людмила Дресь показує все, що наробила війна з осередком культури в громаді.
- Вибухова хвиля така сильна була. У бібліотеці люстри попадали, вікна випали, двері вивалені. У коридорі стеля опала, двері вирвані. У музеї вікон немає, стеля впала, вікна вже забиті й те вирвало. Експонати вціліли на щастя, думаємо куди заховати. Масажний кабінет тоже пошкодило вікна, двері деформовані. Відділ освіти теж стеля опала, вікна побиті, усі меблі були нові. Тріщини по стінах. У кожному кабінеті двері та вікна вирвані. На щастя у хореографічному залі вцілили дзеркала. Робили все, що було затишно, а зараз все побите. Найстрашніше, що тріщини і по стінах, і по стелі пішли, це вже руйнація будівлі, - говорить пані Людмила.
Територіальний центр допомагає людям подвірно
У Будинку культури розташовувався і територіальний центр Новопавлівської громади. У службі працювало 16 працівників. Надавали послуги: швея, перукар, робітник з комплексного обслуговування та соціальні робітники, які обслуговували пенсіонерів сіл. На обліку в Новопавлівській громаді 428 людей похилого віку, догляд вдома отримують 68 людей. Завідувачка терцентру Валентина Лук’янчук досі не вірить, що кабінети повністю знищені.
- Не знаю як будемо працювати. Будемо шукати собі нове приміщення, пенсіонерів наших не залишаємо. Дуже сумно, старалися все зробити. І швея, і перукар надавали соціальні послуги, а зараз все вдрузки. Нещодавно нам закупили електромотоцикли та електровелосипеди, нам аби тільки працювати, але кляті рашисти все руйнують. Це ж не впереш, тільки після першого вибуху тільки вікна побило. Ми їх тільки полагодили, почали працювати і знову прилетіло, - говорить пані Валентина.
Терцентр продовжує працювати. Наразі складали списки пенсіонерів та людей з інвалідністю для евакуації, але, зізнається керівниця терцентру, що не всі згодні виїздити, бо немає куди і з чим їхати.
- По громаді в нас 150 людей з інвалідністю, лише в Новопавлівці - 112. Пять людей мають інвалідність першої групи, лежачих в нас немає, є люди на кріслі колісному. Наразі возимо гуманітарну допомогу нашим підопічним. шукаємо шляхи їх евакуювати, лише б погоджувалися, - говорить Валентина Лук’янчук.
Самі ж працівниці оптимізму не втрачають. Розбирають по домівках квіти, переїде до чиєїсь оселі і папуга Кеша, який стійко пережив авіаудар.
Життя триває і безпека на першому місці
Електрики відновлюють пошкоджені електродроти.
- На семи проміжках між електроопорами треба відновити обірвані дроти. Частково у селі зникла електрика через поломку, тож працюємо над відновленням, - говорять працівники РЕМу.
Тільки починають приходити в себе жителі постраждалих будинків. Наталя Копякова, чий будинок постраждав найбільше після авіаудару по ліцею, ще й досі опановує страх пережитого. У будинку кипить робота, жінка готує помічникам борщ, а бабуся Любов Григорівна вже підготувала тісто аби напекти смачних новопавлівський стуленики (авт. здобна випічка в новопавлівців).
- Тільки починаємо усвідомлювати все, що сталося. Духу надають нам хлопці, які ремонтують наш будинок, це працівники товариства “Чугуєво” та фермерського господарства “Чугуївське”, друзі та знайомі. Зранку й допізна з нами. Ремонтують нашу оселю. Тільки як темніє, спускаються з даху, фізично втомлюються. Дякую голові Миколі Васильовичу, щоденно приїжджає, контролює процес. Ми з будинку не йдемо. Готуємо хлопцям обід та вечерю. Головне, що в будинку топиться піч, за шию не капає, їсти є що і слава Богу. аби більше не гепало. Зранку до ночі бахкає, хата ходуном по вечорах ходить. Як буде далі не знаю, хочеться залишитися тут в Новопавлівці. Морально важко жити тут.
Голова Новопавлівської громади, вже не рекомендує, а наполягає на тому, аби родини з дітьми та літніми людьми тимчасово виїхали з Новопавлівської громади.
- Дуже сумно від того, що відбувається. Ми вже бачимо не лише пошкоджені домівки, є постраждалі люди. Я говорю з людьми і, якщо раніше рекомендував виїхати, то тепер наполягаю на цьому, особливо вивозити дітей та літніх людей, бо їм найбільше морально переживати обстріли. Закликаю людей подумати про своє життя та здоров'я. Ми надаємо всебічну допомогу: транспорт, шукаємо тимчасове житло. Тому дуже прошу всіх не ризикувати найціннішим, - говорить Микола Гаврилов.
Щодо життя в селах Новопавлівської громади, Микола Гаврилов, як і раніше, запевняє, що мирне життя в Новопавліську громаду повернеться.
- Зараз допомагаємо людям, будинки яких постраждали: накриваємо дахи, забиваємо вікна, лагодимо пошкоджене. Думаємо, як зберегти те, що залишилося в громаді. Консервуємо пошкоджені будівлі, але думаємо про відновлення. Надіємося, що війна закінчиться і ми займемося будівництвом, та реставрацією. Головне це закінчення війни, - зауважив Микола Гаврилов.
Більше світлин з Новопавлівської громади дивіться в галереї:
