«Телефон задзвонив з невідомого номер, у слухавці почула голос мого чоловіка Сергія: «Я в Україні!» Як же довго я чекала цього дзвінка». І радість, і сльози, Світлана - дружина захисника України Сергія Стоянова, не стримує емоцій, ділиться радісною новиною: чоловік повернувся в російського полону в Україну.
Майже три роки пошуку та очікувань і ось цей довгоочікуваний день. Пані Світлана дочекалася повернення свого рідного Сергія. 15 січня Україна та Росія провели обмін військовополоненими. Додому вдалося повернути 25 українських захисників. Серед звільнених і наш земляк Сергій Стоянов із села Шевченка. Розповідаємо про першу розмову та емоції найрідніших Сергія, якими вони поділилися з журналістами Петропавлівка.City.
Солдат строкової, миротворець, учасник бойових дій в АТО і морпіх, який захищає України під час повномасштабного вторгнення… Усе це про Сергія Стоянова, чоловік фактично пов’язав своє життя із захистом країни. Останні три роки перебував у російському полоні.
У селі Шевченка будував своє життя
Сергій народився в Мирнограді на Донеччині, у село Шевченка Богинівської громади Сергій з татом, мамою та молодшими братами Миколою та Іваном переїхали, коли він був школярем, тож хлопець закінчував середню школу в Богинівці. Вивчився на машиніста електровоза в професійно-технічному училищі.
Пройшов строкову в лавах Української армії. Щойно закінчилася строкова одразу згодився на контрактну службу - півтора роки був миротворцем в Африці.
Повернувся до цивільного життя в рідне село Шевченка, влаштувався працювати за професією - машиністом електровозу на дільниці шахтного транспорту шахти Дніпровська. Одружився з коханою Світланою та разом виховали трьох дітей Сергія, Дмитра та Анастасію, вже й онучка Варвара тішить усю родину. А старший син Сергій також з серпня 2020 року служить в 93-й бригаді Збройних Сил України.
Морпіх 35-ї в Маріуполі
2014 року Сергій знову повертається на війну - півтора роки бере участь в антитерористичній операції.
2020 року уже в званні старшого сержанта на три роки йде на контрактну службу до Збройних Сил України. Морський піхотинець, командир інженерної роти 35-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ.
- Коли почалася повномасштабна війна Сергій служив за контрактом і саме знаходився в Маріуполі. З Сергієм ми щоденно мали змогу говорити до 4 квітня 2022 року. У цей день ми поговорили і на три роки, до 15 січня 2025 року, ми не чули один одного, - пригадує Світлана.
У той час до Маріуполя була прикута увага всього світу. Маріуполь тримали наймужніші воїни світу. З початку березня оборону металургійного заводу імені Ілліча тримали бійці полку «Азов», морські піхотинці, бійці національної гвардії, територіальної оборони, поліцейські та прикордонники. Тримали оборону й морські піхотинці 35-ї, у складі яких перебував Сергій Стоянов.
Маріуполь дуже швидко опинився у пастці. Кількість російських солдатів перевищувала українських у співвідношенні. Після виснажливих боїв та опору, гарнізон, в якому знаходився Сергій захопили в полон.
- До кінця квітня ми шукали хоч якусь інформацію про чоловіка. Дуже переймалася усім цим наша мама Тамара Костянтинівна. Я картала себе, що не розпитала детальніше в чоловіка про його перебування та командирський склад. Шукала його частину й вийшла на командира. Від командира дізналася, що Сергій у полоні. Де він? Що з ним? В якому стані? Нічого не відомо! Лише чутки, що хтось десь бачив і всією родиною фанатично вишукували новини, - пригадує дружина Світлана.
Лише через рік, у травні 2022 року, у російських пабліках виклали списки полонених українських захисників, які знаходилися на території Росії. У списку родина побачила знайоме ім’я та прізвище.
- Ми знайшли в мережі списки полонених із заводу імені Ілліча. Там у вказали і мого Сергія, ще був його побратим, якого чоловік згадував при розмовах зі мною. Тоді я зателефонувала у військову частину, звісно мене попередили, що відомостям від росіян не завжди можна довіряти. Але наша родина вірила, що він живи, - розповідає Світлана.
А через два тижні родині надіслали повідомлення-підтвердження, що Сергій Стоянов знаходиться в полоні.
Два роки повної тиші, в лютому 2023 року, в відбувся черговий обмін полоненими, серед звільнених побратим Ігор, який передав вісточку рідним.
- Ігор нам зателефонував і сказав, що разом із Сергієм довгий час в одній камері перебували. Сергій живий – це було головне, що я хотіла почути, - говорить Світлана.
Минув ще рік і знову телефонний дзвінок…
- Я знала, що колись задзвонить телефон, і я почую голос: «Я вже вдома». Так і сталося, - ледь стримує сліз Світлана.
Телефонний дзвінок застав Світлану на роботі. телефонував командир 35-ї:
- Світлана Миколаївна, а вам уже повідомили новину, - спитав командир.
- Яку? – ледь вимовила жінка.
- Сергія поміняли, - уже радісно промовив командир.
- Це правда? – не вірила Світлана.
- Якщо Сергій Стоянов ваш чоловік, значить правда, - посміхнувся командир.
І раділа, і плакала, одразу зателефонувала синам, доньці, мамі. Новина облетіла усіх рідних та друзів.
15 січня близько 16.30 зателефонував і сам Сергій.
- Телефонували з невідомого номера. Я взяла слухавку і почула: «Я в Чернігові». Сто разів думала про цей дзвінок, стільки часу згадувала голос і врешті сказала: «Просто говори, не мовчи». Сергій говорив. Я вже чітко впізнала голос свого чоловіка. Чула його слова: «Я в Україні. Я радий чути твій голос». Він чітко і спокійно зі мною говорив, а в мене й руки і голос тремтіли. Доньці кажу: «Доню, йти тато телефонує, я не обманюю, правда», - пригадує перші емоції дружина Світлана.
Зараз Сергій разом з іншими звільненими захисниками проходить реабілітацію. Тож родина сьогодні не може зустріти його вдома, а разом їдуть до чоловіка, татка, сина до центру реабілітації. Тепер уже чують не лише його голос, а й можуть обійняти свого рідного.
Бажаємо здоров’я захиснику Сергію Стоянову. Дякуємо за захист України.
