«Він був найсміливішим, з доброю душею і завжди турбувався про всіх»: Петропавлівщина знову у смутку. Скорбота огорнула наше селище: загинув Нікітін Сергій Олександрович. 23 жовтня Героя провели в останню путь.
Сергій народився 4 січня 2001 року у Петропавлівці, у рідному селищі пройшли шкільні та юнацькі роки хлопця. Навчався у Петропавлівському ліцеї №1, згодом вступив до училища, опановуючи професію тракториста. Ще юнаком Сергій намагався самостійно заробляти гроші, тому працював на вугільному складі.
Сергій був наймолодшим у великій родині, мав сестер Наталю і Марину та старшого брата Віталія.
- Тато помер рано, наша мама все життя їздила на заробітки, щоб у нас було все найкраще. Старша сестра давно переїхала за кордон, тож я, можна сказати, виростила братів, — розповідає сестра Наталя.
З дитинства Віталій був прикладом для Сергія, тому, коли у 2024 році старшого брата призвали на захист України, молодший без вагань пішов за ним.
- Сергій одразу сказав, що піде за братом, щоб бути там разом. Вони завжди були схожі й підтримували один одного, – говорить Наталя.
- Я його відмовляв, але він усе одно сказав, що піде. На війні брат був спокійним, найсміливішим і відповідально підходив до завдань, — додає брат Віталій.
У 2024 році Сергій підписав контракт на військову службу, одразу потрапив на Донеччину. Служив у десантно-штурмовій бригаді, був стрільцем, помічником гранатометника, мав позивний «Дикий».
- У нього був менінгіт, тому не мав воювати, але не сказав мамі й пішов. Через холод на позиціях запалилося вухо, мав бути вдома, лежав у шпиталі, але приїхав додому і сказав, що треба міняти хлопців, і знову поїхав, – розповідає сестра.
17 жовтня ввечері Сергій надіслав останнє повідомлення Наталі: «Сестричко, я їду на позиції, поки буду без зв’язку».
- Після цього повідомлення Сергій більше не відповідав. А через кілька днів мені на роботу принесли сповіщення про його загибель. Від початку війни він завжди допомагав іншим, спілкувався з військовими і прагнув приєднатися до них, але ми з мамою намагалися його втримати. Та він усе одно пішов. Він завжди дбав про всіх, казав берегтися від дронів, а сам загинув від одного з них… — не стримуючи сліз, говорить Наталя.
18 жовтня 2024 року Сергій загинув поблизу населеного пункту Новогродівка Покровського району на Донеччині.
- Сергій був дуже веселим, завжди ходив співав пісні. Хотів жити на природі, мріяв купити будинок у горах на Закарпатті і мріяв про власну родину, – розповідає сестра.
23 жовтня Сергій назавжди повернувся додому. Живим коридором односельці зустрічали Героя від в'їзду в Петропавлівку до рідного будинку полеглого воїна.
Заупокійну службу по загиблому солдату провів отець Олег Тимофієв, настоятель храму Святого мученика Іоанна Воїна в селі Слов’янка.
Три салютні постріли завершили церемонію прощання із захисником Сергієм Нікітіним!
Вічна пам’ять воїну України!
