19 серпня українці відзначають професійне свято – День пасічників. Бджільництво для багатьох людей є багаторічним захопленням, а в садочках жителів нашого краю часто можна побачити вулики. Бджільництво стало улюбленим хобі й для нашої героїні Анни Дмитрюк. Відеоролик, як жінка акуратно голіруч дістає наповнену нектаром рамку з вулика, привернуло нашу увагу. При першій зустрічі з пані Анною одразу запитали про захоплення бджолами. Як учителька геометрії Анна Дмитрюк захопилася бджільництвом та використовує своє хобі у професії, розповідаємо.
Попросила в чоловіка пасіку
«У кожного різне хобі, у мене – пасіка», - починає нашу розмову пані Анна.
Анна Дмитрюк – учителька математики в Петропавлівському ліцеї №2, а ще вона - гарна дружина та найчудовіша мама для двох доньок та синочка. У своїй родині Анна черпає силу та наснагу, а відпочивати полюбляє активно, тому в родині знайшлося місце для бджолиних родин.
- Коли я вийшла працювати в школу, почалася робота з дітками та батьками. Це хвилююча та часто неспокійна робота, тож, аби відновлювати свій духовний баланс, шукала собі захоплення для релаксації. І десь вичитала, що бджоли дуже заспокоюють, - розповідає Анна. - Одного дня чоловік Володимир прийшов з роботи, ми сиділи вечеряли, я попросила для себе подарунок.
- Зроби мені подарунок, - попросила чоловіка.
- Що тобі подарувати, люба? – запитав Володимир.
- Подаруй мені бджіл, - відповіла дружина.
Чоловік здивувався та навіть на роботі розповідав: «От у кого що дружини просять на подарунок: телефон, шубу, а моя Аня просить бджіл». Володимир з подарунком не забарився, купив дружині п’ять вуликів та поїхали за бджолами.
- Ми замовили перших бджіл. Це була «Карпатка» - бджоли із західної України, привезли їх додому. Вулики розмістили в маминому садочку. Так із п’яти вуликів почалося моє захоплення, - розповідає Анна.
Перший рік учителька самостійно доглядала за вуликами, це було її особисте захоплення. Володимир допомагав із важкими роботами: встановити вулики, перенести, поступово хобі дружини стало спільним. Зараз пасіка родини Дмитрюк налічує понад 20 вуликів.
- Володимир також перейнявся моїм хобі. Ми почали разом займатися бджолами. Тепер це вже не лише моє хобі, а й як професійне захоплення чоловіка Володимира. Ми разом качаємо на мед, передивляємося вулики, дбаємо про нашу пасіку. Кожні вихідні дружно родиною їдемо в село Озерка до мами, там і гостюємо, і релаксуємо з нашими бджолами, - розповідає Анна.
Про своє захоплення та бджіл Анна розповідає з натхненням. Одразу помітно, що ця справа і для відпочинку, і для цікавості, і для творчості. Так, бо Анна власноруч розмальовує свої вулики: фарбує їх у яскраві кольори та малює квіточки. І направду зізнається, що не раз її кусами улюблені комахи, і що організм так і не звик до цих укусів, та це жінку не зупиняє, бо ніщо так не заспокоює її, як спілкування з медоносними улюбленцями.
- Я пораюся біля бджіл без рукавичок, у масці, звичайно, але без рукавичок. Пухну від укусів… Досвідчені пасічники кажуть, що з часом організм звикає до укусів бджіл, а я все собі думаю, коли моя імунна система почне працювати. Скільки років займаюся бджолами, але від укусу однієї комахи в мене дуже розпухають руки. Збиваю припухлість пігулками від алергії та знову до бджіл, і знову без рукавичок, - ділиться пані Анна.
За бджолами учителька дуже любить спостерігати, говорить, що це хобі для душі.
- Гудіння бджіл, аромати з вулика, а коли відкриваю його, то настає абсолютне задоволення. Хтось нервується біля вулика, доньки мої бояться бджіл, а мене це заспокоює. Беру рамку в руки, розглядаю, а бджілки по руках повзають, у вулику гудуть... Цікаво за ними спостерігати. Бджоли - неймовірні роботяги. Завжди думаю, як вони організовані, для мене немає розумніших комах, аніж бджоли, - ділиться спостереженнями наша героїня.
У своєму хобі вчителька знайшла дуже гарний спосіб пояснювати своїм учням геометрію. Адже бджолині стільники складаються із шестигранних призматичних чашечок, і вони ідеальні.
- Бджоли – це такі архітектори, у яких немає ніяких вимірювачів, але стільники в них ідеально рівні, медочок не витікає, бо все під правильним кутом зроблене. На уроках з геометрії я використовую цей приклад. У мене є тема – золотий переріз, я обов’язково на цій темі розповідаю про бджіл, ми переглядаємо з дітьми бджолині стільники, де яскраво видно цей золотий переріз, це дуже цікаво, - розповідає Анна.
Діана та Влада, доньки нашої героїні, до пасіки неохочі, бояться бджіл, а от найменший Андрійко залюбки біжить із татом та мамою до вуликів. На маленького помічника ще не пошили костюму пасічника, але впевнені, що саме синок стане помічником у цій тонкій справі. Проте до бабусі в Озерку, де базується родинна пасіка, залюбки їдуть усією родиною.
- Мамин будинок в Озерці, звідки і я родом, знаходиться в кінці вулиці, довкола поля, сіють ріпак, соняшник, тож нашим бджолам є де збирати нектар. Мама в цьому році від нас відокремилася та завела свої п’ять вуликів, господарює. Колись у дитинстві я пам’ятаю, що вулики в нас у дворі стояли, мама займалася пасікою, а тепер ми знову її повернули до цього заняття, - згадує вчителька.
Анна Дмитрюк упевнена, що в житті треба працювати, шукати свої захоплення, а якщо це ще й додатковий дохід дає, то для родини тільки плюс.
- Бджільництво – це для нас додатковий дохід. Звісно, рік на рік не доводиться, але ми збираємо й продаємо мед. У нас офіційно зареєстрована пасіка, є відповідні документи, і ми здаємо наш мед компаніям «Золотий нектар» оптом, - говорить Анна.
Заробіток не в перевазі перед збереженням бджіл, бо кожна бджолина родина для Анни, як її підопічні учні.
- Цього року ми лише раз покачали мед. У нас такий принцип: ми залишаємо мед бджолам, тому що забрати у них усе не можна. Людина по суті є крадієм, бо забирає мед у бджіл, а вони працювали, носили його. Тому ми залишаємо багато меду на зиму у вуликах. Завжди переглядаємо вулики, якщо бджолина родина розвивається добре, сіє матка, то можна качати. Якщо родина слабка, то їх треба підсилювати. Я, як матуся, хвилююся про бджіл. Мені чоловік каже: «Давай слабкі сім’ї об’єднаємо з іншою родиною». А я кажу: «Нехай живуть самі, підсилимо їх розплодом, аби сім’я розвивалася», - ділиться Анна.
Найцікавіше для нашої героїні, це спостерігати за бджолами, оглядати вулики, бачити, як молоді бджоли облітають територію, як закладають нове сімейство.
- Коли заходжу на пасіку, то час проходить на одному подиху. Фізично це нелегка праця, але морально я на пасіці відпочиваю. Оця тиша за межами міста, гул бджіл, ніхто не заважає для мене як заспокійливе, - зізнається наша героїня. - Коли вилітає молода бджола та робить обліт, такий гул стоїть, ніби зараз вони за хмари полетять. Спостерігати за цим - це теж свого роду терапія для мене. Здається, хто почне займатися бджільництвом, то вже не відмовиться від цього. Для мене як вчительки це спосіб переключитися від уроків, коли хочеться помовчати, тоді йду до бджіл.
Якщо говорити про мед і міфі, то Анна на цьому добре знається і запевняє, немає чистого меду лише з однієї квітки, бо бджоли не сортують нектар.
- Ранньою весною є квітковий мед, є ріпаковий та соняшниковий. На жаль, давно в наших краях не сіють гречку, тому гречаного меду давно не бачили. Я дуже дивуюся, коли продають мед і кажуть: «Тільки гречаний, тільки акацієвий, тільки квітковий»… Бджоли, коли носять пилок, вони ж не сортують, тому чисто одного виду меду не може бути, - говорить Анна.
На пасіці в родини Дмитрюк у кожного є власний реманент та обов’язки. Анна й Володимир удвох качають мед, разом оглядають вулики.
- Ми все робимо удвох, не ділимо роботу на чоловічу та жіночу. Чоловік зняв корпус із вулика, лаштує медогонку. Я тим часом розпалюю димарі (це моя місія), Володимир готує рамки, він займається натягуванням вощини та воском, я зачищаю рамки. Звісно, у кожного свій костюм та стамеска. Отак і працюємо, - говорить Анна.
А ще вчителька дуже полюбляє відбирати рамки. У Тік-Тоці ми знайшли відео з підписом «Як зняти стрес учительці», де Анна бере рамку, на ній повно бджіл, та струшує комах.
- Треба зробити два різкі рухи, аби струсити бджіл з рамки, і коли ти робиш оці два рухи, бджоли здіймаються в повітря, і це настільки заспокоює, що я забуваю всі свої негативні емоції, - ділиться вчителька.
Анна запевняє, що бджоли не нападають на людей, кусючими бувають лише в певних випадках, тож боятися їх не варто.
- Зазвичай бджоли можуть бути кусючими лише коли немає взятки, коли немає в них роботи і вони сидять без діла. Або коли в них меду дуже багато, вони запаслися та сидять без роботи. Ось тоді треба качати мед, аби стимулювати бджіл працювати, - говорить пані Анна.
Свої вчительські звички Анна Дмитрюк використовує на пасіці. У своєму блокноті записує інформацію про кожен оглянутий вулик та навіть додає характеристику бджолам.
- Я записую повністю дані про вулики та бджіл. Пишу чи матка сіє, чи матки немає, що побачила при огляді. Якось моя мама взяла блокнот і сміялася. Бо я там написала: «Вулик №7, молодці бджоли - розумнички, гарно працюють», «Не працюють, ліняться». Мама сказала, що як вчителька, даю всім характеристики. Напевно, так і є, - сміється Анна.
Учителька зізнається, що не розуміє пасічників, які повністю викачують мед, та лишають на зиму бджіл без їжі, такі комахи гинуть, а пасічники купують нових бджіл по весні.
- Якщо викачувати мед під нуль, то це - знущання над бджолами, бо вони пропадуть просто з голоду. Ми викачуємо повністю лише мед з ріпака, так як він кристалізується і бджоли не можуть його взяти зі стільника. А на зиму ми лишаємо їм їжу. Я взагалі борюся за кожну бджілку. Навіть якщо комаха в мед потрапить, я її витягну, покладу на листочок, аби вона обсохла і полетіла працювати далі. Бо та бджілка, аби зробити краплю меду, стільки квіток облетіти має, - говорить Анна.
Наша героїня запевняє, що людям у бджіл є чого повчитися.
- Людям у бджіл треба багато чому повчитися, як працювати в колективі злагоджено. У бджіл дуже гарно налаштований побут: одні комахи - няньки, інші тільки мед збирають, ще інші – на охороні вулика – стоять на льотку, деякі готують матку, вони тільки цим займаються. У вуликах завжди чисто, сміттячко вони виносять. Живуть бджоли гармонійно, чого не вистачає людям, - каже Анна.
Хоч родина активно займається бджільництвом, учителька зізнається, що сама не ласунка. Проте смаколики з меду часто випікає разом з дітьми.
- Не скажу, що я обожнюю мед, але діти його полюбляють, особливо із тоненькими млинцями на сніданок. Ще ми готуємо різдвяні медові пряники, жодне Різдво не обходиться без наших традиційних ласощів. Ще полюбляємо медовик: це легкий тортик, хоча треба розкачувати багато коржів, але теж дуже смачний, ми його більше за Наполеон любимо. Обов’язково печемо всі смаколики разом із дітьми, - говорить Анна.
І захватом учителька розповідає про своє хобі. Помітно, що ця справа до вподоби.
- У мене є такий девіз по життю: «немає нічого такого, чого б я не змогла зробити». І це дійсно так. Якщо щось побачила, перше, що я собі скажу: «Я це можу». Можливо, не з першого разу, але обов’язково це зроблю. І дітей своїх так учу: пробуйте та робіть, краще зробити, не вийде, ще пробуйте. Краще пробувати, аніж говорити ,що нічого не вийде. Тому ми чекаємо, коли підросте Андрійко, йому зараз 6 років, будемо його залучати до бджіл, він любить з нами до вуликів ходити, - говорить Анна.
Немає сумніву, що бджільництво в родині Дмитрюк матиме продовження та стане родинною справою для майбутніх поколінь. Наразі і брат Андрій нашої героїні займається пасікою, і розмови про пасіку - то тема номер один при зустрічах. І наполегливість самої Анни надихає.
- Скільки б мене не кусали бджоли, я пухну, але все одно йду до вуликів. Знаю, що після укусу буду «красива», але це мене ніколи не зупинить. Напевно, я - гіперактивна людина, люблю проводити час із користю та задоволенням, тому йду до бджіл, - говорить наша героїня.
У переддень професійного свята пасічників України бажаємо любителям бджолиної справи смачного меду, розвитку вашої нелегкої, але такої справжньої української справи.
