Червоні, рожеві та помаранчеві троянди виглядають з двору пані Ольги та притягують зацікавлені погляди перехожих. Не могли не помітити цю красу і ми, журналісти, тому завітали до Гаращенко Ольги Степанівни аби помилуватися квітами, у розмові дізналися дізналися історію її життя.
Ольгі Степанівні 72 роки. Молода духом, активна та водночас спокійна жінка живе одна. Порається по господарству, доглядає квіти, садить город та вирощує курочок.
- Сама я родом з селища Зуєвка Донецької області, а мій чоловік Михайло - з Петропавлівки, він уже у засвітах. Якось Михайло приїжджав погостювати до своєї тітки, яка спілкувалася з моєю мамою, так ми і познайомилися. Ми були зовсім молоді, по 19 років. І вже згодом він забрав мене жити в своє рідне селище.
Після переїзду в Петропавлівку жінка почала працювати в насіннєвій інспекції та пропрацювала там все своє життя, аж до самісінької пенсії.
- Ми перевіряли насіння на якість та придатність до сходів. Багато фермерів нашого району привозили насіння на перевірку, аби ми перевірили, чи можна його сіяти. Дуже гарна робота була та керівник чудовий, з яким по цей день спілкуємося. Буває зустрічаємось з колишніми колегами і згадуємо за роботу з посмішкою, як добре було. Дуже шкода, що зараз позакривали такі підприємства.
Пані Ольга з неймовірним теплом та посмішкою згадує свого чоловіка. Але її очі водночас розповідали про тугу за ним.
- Помер Міша в 2005 році від хвороби серця. Важко було його вмовити одразу звернутися до лікаря. Чоловік у мене був неймовірний. Вже стільки років минуло, але мені дуже його не вистачає. Без нього важко.
Особливим прихильником квітів, а особливо троянд, був саме чоловік Ольги Степанівни.
- Михайло був будівельником, робота було важка. Але кожен день з 4-ї ранку він вже на городі або квіти доглядав. А ще дуже він любив риболовлю та полювання. Навіть у вихідний день рано прокидався, складав човен та їхав на риболовлю. Я інколи йому говорила: “Ти можеш у вихідний день хоча б до 7 години ранку поспати”, але навіть вихідні він проводив продуктивно і з користю. Одного разу чоловік спіймав щуку 9 кілограмів, коли розповідала знайомим мені не вірили. А взагалі гарне життя з Михайлом прожили, жодного поганого слова не почула від нього. Такі чоловіки - це справжня рідкість.
Наша героїня розповідає, що має двох дітей: сина Євгена та доньку Оксану.
- Синок - високий красень, як мама з татом. Має двох діток хлопчика Валерія і дівчинку Олександру. А донечка подарувала мені чудового онука Микиту. Онуки навідують мене, але не часто, бо вже дорослі. Оксана зі своєю родиною проживає в місті Дніпро у власному будинку, то я буває приїжджаю до них погостювати.
Син пані Ольги працював шахтарем та вже в 2024 році був призваний до лав ЗСУ.
- Хто б міг подумати, що в наш час може бути війна. Дуже хвилююся за сина. Не розповідає мені, навіть, де він знаходиться, тому я можу лише здогадатися. Дай Боже терпіння всім матерям, дружинам та дітям терпіння, а воїнам сил і повертатися додому живими та здоровими.
Сумує наша героїня не тільки за чоловіком, але і за своєю рідною домівкою.
- Шкода, що не можу зараз поїхати в своє рідне селища на Донеччину. Там моя сестра знаходиться. Хочеться і могили батьків відвідати. Батьків я мала золотих: тато був справжнім господарем і чоловік мій був, як мій батько.
Незважаючи на сумні спогади, Ольга Степанівна ніколи не шкодувала, що переїхала в Петропавлівку. Бо тут народилася її щаслива сім'я, Бог подарував гарного чоловіка, дітей та онуків.
- Донька пропонувала до неї в місто переїхати. У неї приватний будинок і город є. Але я звикла вже тут жити і не хочу кидати свій дім. Як би важко мені не було. Мрію, аби тільки здоров’я не підводило і щоб у дітей та онуків все було добре.
На згадку про чоловіка у Ольги Степанівни тепер є цілий оранжерея квітів. Непомітно захоплення чоловіка Михайла та робота пані Ольги переросли в її побут. Переважно жінка вирощує троянди, але якщо пройти далі в двір до городу, то можна помилуватися цілою поляною жовтих квітів “Дівочі очі”, як називають їх у народі. Біля квітів літають бджоли, збирають пилок. А квіти квітнуть та пахнуть.
- Буває подобається комусь квітка, так я викопаю для них відросток, або букет просто наріжу. Нещодавно, знайома приїздила з онукою і фотографувала її біля троянд. І їм приємно, і мені на душі гарно. Люблю милуватися квітами, вони моя віддушина.
Не з порожніми руками йду додому і я, пані Ольга подарувала букет троянд. Тепер у моїй кімнаті радує око пахучий букетик троянд з квітучого двору Гаращенко Ольги Степанівни.
