Він обороняв країну ціною власного життя, навіть після того, як пішов у засвіти, про мужність молодого воїна не забувають. Сьогодні, 11 квітня, до Петропавлівки прибула нагорода – Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня для Ростислава Скляренка. Нагороду за сина отримали мама й тато.
У затишній кімнаті, де зазвичай любив відпочивати Ростислав, на стінах – світлини. На кожній з них Ростислав посміхається. Дитячі, юнацькі, і вже дорослого мужнього хлопця. Найбільше світлин з його останніх років життя – це військові світлини. На одних від навчається, на інших зі своїми побратимами, з кулеметом, з рацією, в броні та шоломі… У кожній світлині прожитий момент життя, незабутні моменти для його рідних. Над вікном висить синьо-жовтий прапор, і навіть штори в кімнаті у червоному та чорному тонах. Таким було життя Ростислава, він присвятив його країні і вірив у те, що його наша Україна, гарна й неповторна ніколи не дістанеться ворогу. Вірив і віддав за цю мрію своє життя.
Сьогодні в будинку зібралися рідні: тато, мама, бабуся, сестра і дядько з дітками. Для них це щемний, але повний гордості момент за свого сина, онука, брата й племінника, адже Ростиславу присвоїли одну з найвищих державних нагород – Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеню.
Вручає нагороду Олександр Міщенко, капітан, заступник начальника відділу, начальник відділення обліку та мобілізаційної роботи 2-го відділу Синельниківського РТЦК та СП.
- Ростислав Скляренко нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню, посмертно. Прийміть цю нагороду. Нехай цей Орден нагадує вам подвиг вашого сина, - сказав Олександр Міщенко.
Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня нагороджуються військовослужбовці та працівники Збройних Сил України, інших військових формувань за бездоганні виконання військових та службових обов'язків, проявлену при цьому честь.
Ще одна нагорода з’явилася у арсеналі відзнак Ростислава, як мужнього воїна. Першою була нагорода за оборону міста Бахмут - медаль «За Бахмутський рубіж».
Ростислав пішов до військкомату добровільно, після того, як виїхав з окупованого Бердянську. Уже на війні отримав звання молодшого лейтенанта, а 14 вересня був призначений на посаду командира 2-го стрілецького взводу, 2-ї стрілецької роти, 1-го стрілецького батальйону ВЧ 0536. Протягом повномасштабного вторгнення ніс службу в 53-й бригаді імені Володимира Мономаха.
Батьки згадують Ростислава і його невпинне бажання за будь-яку ціну досягти справедливості, відстояти Україну. Він не боявся війни, переніс поранення і знову став до лав ЗСУ. За ним стояли хлопці, такі ж відчайдушні, як і він, тож не мав права підвести. 1 листопада 2023 року поблизу села Водяне на Донеччині в бою під час артилерійського обстрілу ворожими силами Ростислав загинув, не дожив до свого 23-річчя лише кілька тижнів.
Вже майже півроку як Ростислав у засвітах. А гарні спогади про нього відгукуються й сьогодні. І приємно бачити, як матуся витирає сльози і згадує з посмішкою сина і всіх, хто його шанує.
Одна з дивовижних історій трапилися днями: родину запросили на програму ДНК «Свої» телеканалу СТБ, бо Ростислава розшукувала дівчина.
- Нам зателефонували й говорять: «Ми вашого сина шукаємо. Його розшукує дівчина Христина, з якою він познайомилися в соцмережах. Вона втратила з ним зв'язок півроку тому і хоче з ним зустрітися». Ми поїхали в студії, я говорила на камеру, розплакалася, так завжди, коли згадую Ростика. А потім телеведуча представила нам Христину – вона співачка та волонтерка, вона хотіла побачити Ростислава, сказала, що він підтримав її в тяжку хвилину. Ми розповіли сумну звістку. Потім спілкувалися, дівчина передала нам колекційну марку з російським кораблем і лист, який написала Ростиславу, - розповідає мама Віталіна.
Рідні зізнаються, що Ростислава згадують друзі, провідують на кладовищі, пишуть в соцмережах, ті хто ще не знає, що Ростислава загинув.
- Багато друзів приходять на кладовище і всі питають: чому вже півроку, а немає портрету Ростислава на Алеї Слави. Оце дуже сумно, - говорять рідні.
Бабуся Лідія Аркадіївна, яка мала дуже теплий зв'язок з онуком, виховувала в нього справжнього чоловіка, розповідає свою останню розмову з онуком, коли Ростислав приїздив до дому.
- 16 вересня 2022 року у Ростислава була ротація і їх направили в Черкаську область. Ростислав шукав там Нову пошту, у невеликому селі пошта виявилася в магазині. Так Ростислав побачив таку ситуацію: мама з двома дітками завітала до магазину, купила дітям цукерки. Діти вийшли з магазину, а через кілька хвилин хлопчик пожалівся мамі, що сестричка його насварила за те, що він викинув обгортку з цукерки додолу. А тоді й продавчиня м’яла свою обгортку та поклала до сумки. Тоді з’ясував, що у громаді з трьох сіл створили «Добробат» та гуртом наводять лад. І завжди в мене питав: «Бабусю, ну чому наша Петропавлівка така занедбана й забур’янена, - розповідає бабуся.
- Ростик мені часто говорив: «Я не можу дивитися на цю несправедливість у рідному селищі. Там, на війні, я ворогу можу відсіч дати, використати зброю. А тут, в тилу, в рідному краї, як військовий не можу ні вдарити, ні дати відсіч, ні взагалі щось змінити». Він був абсолютно правий. Несправедливість кругом, але як їй покласти край? – говорить дідусь Микола.
Висловлюють рідні своє бачення, щодо вигляду місцевих кладовищ.
- До кладовища приходять побратими, а вхід – ворота, поржавіли, ще гірший вигляд мають ворота в ПТУ, що поруч, а паркан училища страшний. Ворота б пофарбувати в патріотичні кольори, прокопати хоч рядок та чорнобривців посадити. Я вже готова навіть з пенсії дати коштів на фарбу, аби той паркан та ворота розмалювали в синій та жовтий. Тут спочивають наші рідні, й місце має говорити про те, що цих людей шанують, - говорить бабуся.
Спогади про Ростислава навіяли багато спогадів та думок. Знову погляд падає на світлини Ростислава, на його щиру посмішку, і сяючі очі, в яких читається кожна його думка. Дідусь підказує: «Оце онук на реабілітації, а це з Михайлом Івановичем – його наставником, а ось ця зроблена в місті Покровськ, де ми зустрілися з Ростиславом 27 жовтня – це була остання зустріч, через три дні Ростислав загинув».
Рідні очікують ще одну нагороду Ростислава, яку він заслужив – це нагорода за оборону Авдіївки. Про нагороду поклопотало командування.
Нагороди нагадуватимуть завжди про те, якими Героями є хлопці, які безстрашно йдуть на захист Батьківщини, яким болить за рідний край, які бачать нашу Україну вільною і нескореною.
Пам'ять про Ростислава житиме вічно!
