Житя прожити не поле перейти, говорять у народі. А коли це життя встелено не тільки квіточками, то й поготів. Тай узагалі, життя є життя зі своїми клопотами, буденностями й таке інше.
Про Миколу Івановича Ляшенка ми вже писали в одному з випусків нашої газети. Зокрема, він як фахівець сільського господарства найвищої проби давав цінні поради щодо початку весняно-польових робіт.
От і сьогоднішня зустріч пройшла саме в селі Тарасівка на гостинах у родини Ляшенків Миколи Івановича та його дружини Любові Петрівни. Та й привід для зустрічі неабиякий: 22 вересня 2023 року сім’я відзначила своє золоте весілля!
- Цьогорічна осінь напрочуд тепла та напрочуд ласкава, - починає розмову господар, – такою ж вона була й коли ми з Любою побралися! Тільки одного не розуміємо – де ці роки взялися? Ми ж неначе й зовсім не жили...
Народилися Микола Іванович і Любов Петрівна в селі Тарасівка. Він 21 травня 1954 року, вона 2 листопада 1955 року. На той час це було досить велике село, де своя початкова школа, свій пологовий будинок при фельдшерсько-акушерському пункті, великий дитячий садочок.
- З Любою ми в дитячому садочку й познайомилися на горщиках, - сміється Микола Іванович, - пам’ятаю, вона дуже любила насіння соняшникове лускати й у садочок із повними кишенями приходила.
У Тарасівці обоє закінчили початкову школу, потім разом ходили у восьмирічку в селі Богданівка. А вже повну середню освіту отримували нарізно. Микола дев’ятий і десятий класи навчався в Межовій, Любов – у Новогродівці, де жила у своєї хрещеної.
Після закінчення школи Микола Іванович вступив до Дніпропетровького сільськогосподарського інституту (зараз Аграрна Академія) на факультет агрономії, Любов Петрівна вирішила навчатися в Дніпропетровському училищі на швею.
- Та ми спочатку й не думали зустрічатися, - говорить пані Любов, - просто разом на електричку ходили, що на Дніпро їздила, разом у цій електричці із навчання верталися. Коля мене проводжав до моєї вудиці, бо жив трішки далі.
А потім у цих молодих, красивих людей народилося почуття.
- Спершу ми й батькам нічого не казали про те, що зустрічаємося - соромилися. Та все ж для себе вирішили чітко, що будемо одружуватися, хоча іще навчалися. Отже, у вересні 22 числа 1973 року одружилися. Наша донечка Оксанка народилася в Дніпропетровську 22 лютого 1975 року.
Молодому подружжю було дуже важко, адже спершу жили на зйомній квартирі, потім у родичів. Але Любов на той час отримала диплом, і прийняли рішення, що вона з дитинкою поїде в Тарасівку до батьків.
Микола ж навчався, і щоб хоч якісь кошти, окрім стипендії, надсилати молодій дружині й доньці, параленьно працював.
- Довелося мені й на мясокомбінаті підзаробляти, і вагони розвантажувати, і полотером у Обласному Управлінні Внутрішніх Справ, і радистом-кіномеханіком у спортивно-оздоровчому таборі.
Після закінчення інституту Микола повернувся в рідний колгосп імені Жданова під керівництво голови Халимендика Василя Івановича.
- Досі згадується перше моє дослідне поле кукурудзи в Сукачевім ярку. Там такі качани вродили, що тарасяни «пупи понадривали» по збірках ходити! – жартує Микола Іванович.
Потім була робота в райкомі комсомолу, потім посада головного агронома в колгопі Калініна, потім колгосп Дружба.
Потім, потім, потім...
За цей час виросла донечка Оксана, народилося двоє прекрасних онуків - Андрій і Аня. Потім розмірене життя на пенсії...
І весь цей час поряд була та жінка, яка присвятила Миколі Івановичу все своє життя.
- Разом ми завжди й усюди, - наголошує герой нашої розповіді.- Здоров’я вже не те, що в молодості, тому ми зараз і підтримуємо одне одного, і допомагаємо. І онуків чекаємо в гості - це наш стимул до життя!
До речі, професія, а точніше поклик до агрономії відчувається в кожному куточку садиби сім’ї Ляшенко.
Різновиди фруктових дерев, море горіхів, а ще океани квітів, які, до речі, сам Микола Іванович обирає. Навіть у будинку ціла оранжерея квітів! І назви важко запам’ятати. Яких тут тільки видів рослин не посаджено та доглядається! Усе акуратно, у різноманітних горщичках. У всьому відчувається рука професіонала.
От так і проживає вже пів столітя в любові та злагоді сім’я Ляшенко.
У скромному колі рідних відзначили цю дійсно значущу подію - золоте весілля.
І попри те, що в цьому житті було багато різних випробувань, вони завжди гідно проходили їх усі й ніколи не переставали підтримувати, допомагати, а головне, любити один одного. Це й вірність, перевірена часом, і любов, що пройшла велике загартування життєвими труднощами. А донька та онуки - це нагорода за достойно пройдений життєвий шлях.
Ольга ГОЛЯНИЧ
