Петро Бабець - учитель, журналіст, поет, краєзнавець відзначив 75 років

Petropavlivka.City

10 червня 2023 14:35

У цьому році свій 75-річний ювілей відсвяткував Бабець Петро Максимович - Учитель з великої літери, журналіст, публіцист, автор багатьох історичних та краєзнавчих матеріалів, літератор, поет і просто безмежно закохана в життя та в рідну землю людина.

Неодноразово на сторінках нашої газети згадувалося ім’я Петра Максимовича. І недаремно, адже він - добрий товариш і наставник нашої місцевої поетичної братії й не тільки.

Народився Петро Максимович Бабець у селі Петриківка Дніпропетровської області 19 травня 1948 року.

Батько був державним службовцем, мама - домогосподаркою. У сім’ї виховувалося 3 сини: Борис 1937 року, Альберт 1940 і найменший Петро. Усі діти гарно та старанно вчилися, любили природу, рибну ловлю, спорт.

Тому не дивно, що після закінчення школи всі, як один, пішли навчатися до вищих навчальних закладів.

- Я ще із шкільних років дуже любив історію, – згадує Петро Максимович, – Мій шкільний учитель історії Черняк Іван Максимович зумів розкрити в мені хист до історичних наук. Я й досі згадую довгі, безмежно цікаві розмови з учителем на історичні та філософські теми. І вже в 1966 році я впевнено знав, що буду істориком.

У 1971 році мрія Петра Бабця втілилася в життя. Він закінчив Дніпропетровський державний університет на факультеті історії та одразу пішов працювати за фахом. Був викладачем у Інституті Фізкультури та в Металургійному інституті та інших.

Брати Петра Максимовича теж працювали за фахом на заводах. Зокрема Борис був відомий усьому Запоріжжю креслярем. Яскравою сторінкою в житті ювіляра стали роки викладання в школі.

- 10 років свого життя я присвятив Межівській школі № 2. Я буквально з трепетом згадую школярів, своїх учнів, які й досі згадують мене, запрошують на зустрічі.

Але найбільшим коханням усього життя Петра Максимовича була найменш вивчена гілка історії – краєзнавство, якій він присвятив ціле життя. Йому завжди подобалося докопуватися до істини, встановлювати правдиві історичні факти української історії, відроджувати несправедливо спаплюжені радянською владою імена справжніх українських патріотів, репресованих, шістдесятників, дисидентів, анархістів.

Петро Максимович став відомим на Дніпропетровщині, Донеччині та за їх межами краєзнавцем, який веде широкі дослідження життєвого та творчого шляху письменників-земляків, зокрема Сави Божка, Миколи Чернявського, Віктора Іванисенка, Василя Мисика, Тетяни Сулими, Івана Костирі, Якима Давиденка, Григорія Мельника, Христі Алчевської та багатьох-багатьох інших. Він є організатором ряду конференцій, засідань, зустрічей, присвячених творчості письменників рідного краю. Побував на інших історичних конференціях у різних частинках нашої України.

До глибини серця вразили Петра Максимовича події, що почали відбуватися в Криму на початку 2014 року. У березні 2014-ого Петро Бабець із творчим історико-науковим візитом уперше відвідав сонячний Крим, та побував у благодатній Ялті, де й відбулася зустріч з унікальним краєзнавцем і дослідником літературного Криму Володимиром Володимировичем Навроцьким.

- Він оживив переді мною не тільки літературну Ялту, а й усе кримське узбережжя: Сімеїз, Алушту, Коктебель, Сонячногірське..., та славні імена наших видатних українців, які там мешкали й творили: Степан Руданський, Михайло Коцюбинський, Антон Чехов, Цесар Білиловський, Анатолій Редін. Несподівано того ж дня разом із В.В. Навроцьким ми зустріли нашого межівського земляка Григорія Тараненка (воїна–інтернаціоналіста), якого добре знають у Ялті як громадського активіста. Усе це поклало початок важливим травневим подіям у історико-краєзнавчому житті Криму: організації та проведенню в Сонячногірському наукової конференції “Михайло Коцюбинський і сучасність”. Володимир Навроцький ініціював підготувати й випустити збірку матеріалів цієї конференції та матеріалів по відкриттю в приватній садибі Анатолія Сергійовича Редіна кімнати-музею письменника. Також додали матеріали з відкриття 16 травня в місті Сімеїз - музею М. Коцюбинського. Усі мої нові знайомі успішно займалися науковими пошуками та сприяли поповненню експозицій музеїв цінними документами, продовжували видавати твори українських письменників, фотодокументи, тощо.. Також застав я та на власні очі побачив усі сумні реалії в житті Криму та так званих «зелених чоловічків»… у 2014 році. Завдяки межівським спонсорам мені вдалося 9 разів відвідати Крим. Одна з поїздок була з Новопавлівською поетесою Валентиною Василівною Давиденко. Ми тоді відвідали музей Михайла Коцюбинського «Сьоме небо» в його кримському помешканні. Цей музей створив українець Задорожний. А під час червневої поїздки зібралися в музеї Івана Шмельова – єдиному музеї письменника-дисидента на пострадянському просторі. Український літературний Крим піднявся. Ми встигли провести більше 10 конференцій.

Зараз Петро Максимович очолює Межівське літературне об’єднання «Літературне слово Межівщини», показниками діяльності якого є регулярні зібрання, тематична спрямованість, популяризація місцевої літературної творчості, пошуки та видання творів молодих талантів.
Вдається здійснювати щорічні видання колективних збірочок поезій. Також ведеться активна перекладацька діяльність відомих класиків та сучасних авторів.

У доробку Петра Максимовича безліч літературних видань власних творів.

- Коли не тренуєш свою пам’ять, тоді втрачаєш своє поетичне бачення та гостроту сприйняття дійсності, – наголошує ювіляр, - Не хочеться втрачати старі хороші напрацювання, свой власний погляд на минуле, сьогодення та майбутнє!

Найбільше зараз болить поетові тривожне воєнне життя України.

Збірка поезій «Щоденник неоголошеної війни», яка вийшла в минулому році, зібрала твори місцевих поетів-аматорів про найбільш болючі моменти життя нашої країни.

- На даний час українське суспільство, як ніколи, згуртувалося в єдиному пориві досягнення миру, свободи, незалежності. Цьому сприяє матеріальна основа нашої держави, потенціал наших збройних сил. Тому й наша поетична муза не стоїть осторонь, – пояснює Петро Максимович, – На жаль, не все задумане повністю виконане. Для цього є багато об’єктивних причин, основна з яких, звичайно, фінансова. Дуже б хотілося, щоб наша, така потрібна, справа жила та плідно розвивалася, а от без гідного фінансування це не так просто.

І наостанок. Петро Максимович попри всі свої досягнення та, безумовно, таланти залишається простою та скромною людиною, яка не любить вихвалятися, а просто та самовіддано зберігає й відроджує історію нашого Рідного краю та України!

Ольга ГОЛЯНИЧ

Вірші Петра Бабця

Поет

Я - несправжнiй поет,
Я - скоріше рифмач невезучий,
Випадкових сюжетів і байок мастак,
Просто, довго на світі в блуканнях живучи,
Я фіксую усе, що не так.
Що не так у крихкому коханні,
Що політики роблять будь-як,
Що болить Україні як ненці коханій,
I чому ми живем хтозна-як?
Я - несправжній поет, кожна думка висмоктує сили!
Гостре слово, як ривою, тіло сiче!
Та змінити на краще в житті вже не вистачить сили,
Молодi хай дороблять усе.
Я - несправжнiй поет, не пишу на замовлення вірші,
А у віршах немає мети.
Я римую слова, і буває то краще, то гірше,
Й відкриваю навкруг поетичнi свiти!
Я - несправжній поет, хліб нічий не займаю,
Свої рими самотні не продаю.
Якщо друзям своїм щось візьму й почитаю,
Просто світ поетичний люблю!
Скільки нових з’явилось поетів,
Стать повинен прекраснішим світ!
Скільки ще поетичних душевних сюжетів
Подарує життя наших літ!
16.09.2017p.