Наша постійна читачка та дописувачка Валентина Сідорова з Петропавлівки неодноразово на сторінках нашої газети розповідала історії родоводів, свої історичні дослідження. Пані Валентина веде дуже клопітку роботу: по зернинці збирає історію для наших нащадків. Маємо допис про те, як збирає історичні дані пані Валентина. Пропонуємо ознайомитися із процесом творення родоводів та історії рідного краю.
Аби стати професіоналом своєї справи, треба працювати
Людина постійно розвивається, змінює погляди на життя родини, рідних, близьких. Змінюються її цінності, її стан душі. Її життя стає більш різноманітнішим. Тепер у неї на першому місці не стоять матеріальні цінності, вона хоче розвиватися, пізнавати себе та оточуючий світ, тобто, свого різностороннього розвитку. Бажає, щоб власні діти здобули найкращу освіту, займалися справою, яка б приносила їм задоволення. Для досягнення своєї цілі вони відвідують факультативні заняття, займаються спортом, мистецтвом, беруть участь у різного роду заходах - розвиваються.
Валентина Сідорова
24.02.2022 року розділило нас на до і після. Війна прийшла в наше мирне життя тоді, коли ми її не чекали. Зруйновані будинки, лікарні, школи, дитячі садочки, підприємства, інфраструктура. Але це нас тільки зміцнює. Змінилися людські цінності. Людям небайдужі надбання українського народу-пам’ятники історії та культури, музеї, картини. Вони виїжджають на Західну Україну, за кордон. Беруть із собою лиш документи і своїх менших членів родини: котів, собак.
Життя не зупинилося. ЗСУ захищають нас, а ми допомагаємо їм. Ця допомога в кожного різна, але мета одна - Перемога. На своєму фронті працюють діячі культури, мистецтва, спорту, аграрії, учителі в школах онлайн навчають школярів, лікарі лікують.
За станом здоров’я я не можу виконувати фізичні навантаження, тому займаюся дослідженням історії свого краю, великої родини, займаюся творчістю, пишу, вишиваю ікони, картини. Беру участь у обласних, міжрегіональних, європейських і міжнародних фестивалях. Своїми роботами знайомлю світ із надбанням нашого народу.
Мої роботи посідають перші місця, а також гран-прі. Роботи представлялися в Португалії, Маямі, Грузії, Словаччини, Канаді. На кожному фестивалі отримала дипломи, медалі, кубки.
Робота Валентини Сідорової
Роботи відмічені особливими нагородами, маю три титули, тричі виставляли моє фото та фото моїх робіт на Алеї Зірок, тут маю власне портфоліо.
Щоби стати професіоналом своєї справи, отримати такі нагороди, потрібно було багато працювати, вдосконалювати свої навички, посидіти багато ночей. Але воно того варте. У багатьох країнах світу маю своїх шанувальників. Мої світлини та світлини моїх робіт розміщене на календарях, кружках, тарілках.
Мені пишуть, телефонують люди з Петропавлівки, України, із-за кордону. Усіх їх об’єднує бажання знайти своє коріння та історію свого роду, історію свого краю. Пишуть діти, онуки тих, чиї пращури народилися та захоронені в Петропавлівці, а вони мешкають далеко за межами нашої країни. Дехто з вас подумає, а чому саме мені пишуть і телефонують? А відповіді прості: електронну версію газети Степова зоря читає багато людей за кордоном. Вони знають усі наші новини, рубрики. Багато звернень про покоління з Харкова. Усі вони просять допомоги, а також написати свого роду «пам’ятку» з чого почати пошук своїх рідних. Більшу частину цікавить доля своїх дідусів і бабусь, загиблих і зниклих безвісти в Другу Світову війну, їх бойовий шлях, місце захоронення, нагороди. Після закінчення Другої світової війни сім’ям загиблих видали нагороди, похоронки, з часом в одних сім’ях збереглися ці документи, а в інших ні. Бо в кожної родини на це були свої обставини. Але зараз і перші, і другі хочуть зберегти пам’ять про своїх рідних для нащадків. Хочуть мати офіційні підтвердження їх героїчних вчинків, нагород. Скрізь, де йшли бої під час Другої Світової війни, є місця захоронення загиблих. Вони, ніби вартові часу, свідки тих подій. Тому кожен бажаючий може розпочати власний пошук.
Саме тому я й вирішила написати цю статтю до газети.
Робота Валентини Сідорової
Рід по лінії мами по-вуличному кликали «бублешники»
Минуло вже 16 років, як я вирішила зайнятися тим, чим хочу та стільки хочу. І вирішила вивчити історію свого краю, свого роду, продовжити традиції своєї бабусі й мами, зберегти старі рецепти приготування страв, рецепти лікування захворювань цілющими травами, поради, елементарне використання номерології, випікати вироби з тіста, вишивати рушники, сорочки, ікони, картини.
З давніх давен наш рід по лінії мами по-вуличному кликали «бублешники». Це прізвисько давно зберігалося в Петропавлівці та в селі Брагинівка. Це свідчення того, що в родині справжні майстри по випічці хліба та бубликів були і є.
Випічка від Валентини Сідорової
Вирішила вивчати історію, культуру, побут талановитого українського народу на прикладі окремо взятої родини. Перш за все вирішила дослідити великий рід, щоб добре знати своє коріння, своїх предків і нащадків. Саме цим я й зайнялася. Телефонувала, зустрічалася з рідними, знайомими. Розпитувала про все, що їм відомо про наш рід. Вони більше розповідали сьогодення. Потім обійшла в нашому районі всі кладовища, кожну вулицю сіл, стукала в кожен двір, дім. Усе записувала-записувала багато розповідей від мами. Кожне її слово.
Вона розповідала про кожного члена родини по лінії своєї мами, батька, мачухи, чоловіка. Показувала кожного світлини. Найбільше мама любила світлини за 1904 рік. На них її мама, бабуся, брати, сестра її мами.
Моя ненька народилася в 1930 року, а в 1935 її мама загинула в ДТП. Місце поховання її ми не знаємо. Гробок відсутній, лише відомо, що це в Межовій. Її мама була освіченою людиною, працювала в Державній конторі землеустрою, це є запис в особистій справі маминого брата в військкоматі (№364617)
Робота Валентини Сідорової
Багато часу провела в архівах
Потім працювала в читальному залі Державного архіву Дніпропетровської області. Вивчала церковні книги Петропавлівської церкви. Виписувала дати народження, смерті, хрещення членів родини, прізвища священнослужителів. Намагалася відшукати матеріали, пов’язані з колективізацією та індустріалізацією в нашому районі, Коханівським монастирем. Але архівні документи по цим темам відсутні. У державному архіві я ознайомилася з роботами доктора історії та політичної теорії Національного гірничого університету, заслуженого діяча науки й техніки України Швидько Ганни Кирилівни, нашої землячки. З її дослідженнями по курганам в нашому районі я знайома. Звісно, щоб ознайомитися з усіма її роботами, довелося, напевно, працювати в читальному залі не один рік. Багато часу я там провела в архіві, тематика моїх замовлень книг була вузькою. Архіваріуси цікавилися, чому саме ці документи я замовляю? У читальному залі розмовляти заборонено, там панує тиша, таке відчуття, що лиш піднімеш віко, і порушиш її.
Щоб не порушувати цієї тиші, запрошували до свого кабінету. Цікавилися ціллю моїх досліджень.
Архіваріуси подарували мені дві книги: путівник по фондах державного архіву Дніпропетровської області, четверте видання, яке максимально знайомить читачів із документальною та інформаційною базами архіву.
Робота Валентини Сідорової
За запитами та заявами фізичних осіб, установ і організацій щороку Дніпропетровським Державним архівом надається більше 5-6 тисяч довідок. Переважна частина запитів, що надходять, стосується родоводів громадян. Виходить, що я не одна, тисячі людей цікавляться своїм корінням.
У цьому путівнику надрукована робота Г.К. Швидько (нашої землячки). «Джерела до початкової історії промисловості Півдня України кінця XVIII-початку XIX cт. У фондах Державного архіву Дніпропетровської області». До слова, цього видання 80 примірників, один із них – у мене.
У збірнику документів і матеріалів з історії повстанського руху в Катеринославській губернії за матеріалами Державного архіву Дніпропетровської області Н.Махно и «Махновское движения» (мовою оригіналу) я знайшла цікаві сторінки з історії Петропавлівського району, підтверджені відповідними документами… «О действиях Махна в Петропавловском районе».
Укотре прочитала матеріали «Екатеринославской иепархии», її минуле й сьогодення. Ознайомилася з її останнім виданням. Книга така тяжка, велична, великих розмірів.
Обкладинка ручної роботи. Кожен Храм є надбанням українського народу, найкращих його традицій. А ось і сторінка з нашим Свято-Петропавлівським храмом. Дух перехопило, очей не можна відірвати, дивився б і дивився. Храм зачарував своєю красою, величністю, виблискує золотим сяйвом у променях сонця.
«Степова зоря» - літопис краю
У читальному залі бібліотеки прочитала видання газети «Степова Зоря» з 1959 року. За останні роки газети в родині повністю збереглися. Робила ксерокопії статей, написаних про мою родину, членами моєї родини, а також статей, де згадуються члени моєї родини. Статті довелося систематизувати, розміщувати в файли по розділам. У читальному залі бібліотеки прочитала газету «Степова Зоря» за 35 років.
Ходила по замкнутому колу: музеї, бібліотеки, військкомат (кожного тижня). Зараз я вже розумію, що тоді правильно робила. Це все потрібно мені, моїм дітям, онукам. Адже недаремно говорять, що людина тримається родом, а дерево – корінням.
Минали роки. Писала листи до Інституту Пам’яті України в Другій Світовій війні, два роки листувалася з мером Києва В.Кличком, писала листи Повіреним і Повноважним Послам України та за межами країни, головам ОТГ, музеїв. Без відповіді залишився лише один лист із Фінляндії та одне невирішене питання в нашій ОТГ. Спочатку були відписки, потім коронавірус, а зараз війна. Але я думаю, що воно буде вирішене. У вирішенні питань велику роль відіграє людський фактор, але ж змінюються люди на посадах, посади, лише не можна замінити свою історію.
Валентина СІДОРОВА
