Петропавлівка знову має сумні новини з фронту. Загинув наш односелець захисник України Шурдугайло Олег Анатолійович!
Олег захищав країну 2018 року – був учасником АТО. Коли почалася велика війна знову пішов на захист Батьківщини, мобілізований 3 лютого 2023 року. Служив у ВЧ А2120, 81-ша окрема аеромобільна бригада — військове з'єднання у складі Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Був солдатом, командиром 4-го аеромобільного відділення, 20-го аеромобільного взводу, 2-ї аеромобільної роти, 1-го аеромобільного батальйону. Життя Олега обірвалося 10 липня. Олег саме проходив бойову підготовку на Житомирщині, де потрапив у дорожньо-транспортну пригоду.
Олег у родині наймолодшим був, мав двох старших братів Андрія та Миколу.
- До Петропавлівки переїхали 12 років тому. 22 квітня 1986 року народився. Чоловік помер, лишилася з своїми трьома синами: Андрій, Микола і Олег (наймолодший мій синок). Микола й Олег на війну пішли. Олег і в АТО був, і зараз всидіти дома не зміг. А ту така звістка прийшла, звідки й не очікували. Немає більше Олежки, - плаче мама Зінаїда.
Закінчивши школу, Олег вступив до ПТУ в місті Дніпро, а згодом пішов служити до армії в Кіровоградський області. Спробував себе в гірничій професії, потім – у сільському господарстві, працював агрономом.
З 2018 року Олег пішов служити добровольцем та брав участь в антитерористичній операції. Після АТО повернувся до мирного життя, але подумки лишився там назавжди. Тож коли почалася велика війна, у лютому 2023 року, знову пішов на війну. Пройшов навчався в Житомирщині. Так як мав бойовий досвід Олег потрапив у штурмову бригаду під Бахмут. Майже півроку провів в окопах. Був солдатом мав отримати підвищення по службі.
- Олег нічого не боявся. Рвався на службу. Після АТО він жив спогадами про війну, переживав за побратимів, дуже важко давалися йому звістки про втрати друзів на війні. Мирне життя в нього ніби було, але думками був на сході України. Помічала за ним, що постійно дивиться новини, спілкується з побратимами. Він рвався повернутися до товаришів і повернувся. Тільки до дому вже не повернеться. У понеділок дізналися, що Олега вже немає. Їхав на стрільби й потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Товариш вижив, Олег загинув. Його дуже всі любили, всі знали, він до всіх відкритий був. Зараз йду по Петропавлівці і куди не піду всі про нього гарне кажуть, співчувають горю, - розповідає мама Зінаїда.
Олег має сина Єгора від першого шлюбу, хлопчику зараз 15 років, з ним татко підтримував зв'язок, хоч не був постійно поруч. Зовсім мало було часу за життя в Олега на почуття. Але доля подарувала йому зустріч з Наталею. Їх познайомив побратим Ілля. Олегу хотілося для Наталі весь світ подарувати, тож дівчині освідчився і планували весілля.
- Олег був на Луганщині, а наше знайомство було по відеозв’язку. Моя подруга зустрічалася з Іллею, який і познайомив нас з Олегом. Ми почали переписуватися й спілкуватися. Мені було цікаво як він там. Як життя солдата відбувається. Через чотири дні Ілля загинув, а ми продовжували спілкуватися, - розповідає Наталя.
Згодом Олег поїхав на навчання на Житомирщину. І випала нагода зустрітися Олегу з Наталею.
- Я їздила до нього, ми мали змогу провести вихідні разом. Він був дуже гарним хлопцем, добрим та позитивним. Я мало питала його про війну, головне для мене було, що він живий. Але я знала, що вони ходять на штурми, бо тоді Олег попереджав: зв’язку декілька днів не буде. Бувало писав мені з бліндажу. Знаю, що під обстріли потрапляли не раз і, що смерть він бачив в очі, - говорить Наталя.
Два-три дні відпочинку і знову на штурм. За час війни він бачив багато смерті, але й часом боровся проти неї та рятував своїх побратимів.
- Якось Олег з побратимами потрапили під важкий обстріл. Двох солдат поранило. Олег самотужки намагався врятував хлопця, накладав джгути, надавав невідкладну допомогу і хлопець вижив. Другий хлопець на жаль загинув. Виносили, перетягували та збирали тіла своїх побратимів. А часто збирали частини тіла, Олег говорив, що це дуже важливо, він не хотів, щоб його побратимами, жоден з хлопців, не був 500-сотим (безвісти зниклим). Бо через ДНК можна довести хто загинув, а батьки могли поховати своїх синів. Когось Олег знав добре, з тільки знайомився. Якось солдату Дмитро, йому лише 21 рік, Олег життя врятував. Дмитро став на нього говорив: дядя Олежка. Олег був йому як батько, - розповідає Наталя.
Олег говорив: «Я не боюся вже нічого. Я таке бачив, що вже нічого не страшно». Часто згадував часи АТО і говорив, що це різні війни. Зараз - просто пекло. Усього того, що відбувається на війні ніхто не знає. Олег хотів воювати, бо тільки так можна вибороти мир.
У понеділок Наталя саме повернулася до дому з Житомирщини. Мала чекати Олега вдома. Олег освідчився їй та мав намір просити благословення у її батьків. Завтра, 15 липня, мав знайомитися з батьками Наталі.
- Він говорив, що вони на три дні їхатимуть на полігон, а потім до мене. О 7-й ранку остання наша розмова, за 20 хвилин після якої його не стало. У думках його слова: «Ти станеш моєю дружиною»… За ці місяці знайомства з Олегом я пережила стільки, скільки не було в мене за все моє життя: сльози, радощі, тепло, любов і ніжність. Я ще не зустрічала таких світлих людей як Олег.
Олег мріяв про закінчення війни. Мати свій комбайн. Працювати в полі. Планував спільне життя з Наталею після війни. Мріяв про донечку. Хотіли переїхати в Одеську область, звідки Наталя родом… Олегу навіки лишиться 37 років…
Сьогодні, 14 липня, жителі Петропавлівки проводжали Олега в останній путь. Від в’їзду в Петропавлівку й до самого будинку Героя односельці зустрічали захисника живим коридором.
Прощальну літургію на подвір'ї полеглого воїна провів отець Олег настоятель храму Святого мученика Іоана Воїна в селі Слов'янка. А біля труни весь час просиділи вбиті горем та болю батьки...
Поховали Олега на Горківському кладовищі у Петропавлівці, селищі, яке стало для нього рідною землею.
З прощальною промовою від побратимів виступив Олександр Міщенко, капітан, заступник начальника відділу, начальник відділення обліку та мобілізаційної роботи 2-го відділу Синельниківського РТЦК та СП.
- Нас сьогодні зібрало горе родини, через цю кляту війну. Побратими згадують про Олега лише найкращими спогадами. Він був справжнім штурмовиком. Олег навчався на курсах та мав стати сержантом, але 10 липня він загинув... Герої не вмирають! Слава Україні та вічна пам'ять полеглому воїну!
В пам'ять про героїзм Олега Шурдугайло матері передали прапор України, країни, за яку її син віддав життя.
Завершили похоронну процесію трьома салютними пострілами на честь полеглого воїна.
Вічна та світла пам'ять захиснику Олегу Шурдугайло!
Як прощалися з Героєм дивіться на наших світлинах та у відео:
