6 липня 2023 року у родини Кесарь Вікторії та Олега мали б святкувати 10-річчя подружнього життя, мали б зібратися всією родиною за столом, покликати друзів та знову молодята б зізналися один одному в коханні. І ось цей день настав, і на подвір’ї зібралися рідні та друзі, зійшлися сусіди… Тільки Олег вже не скаже дружині, як він її любить, не обійме і не заспокоїть, як робив це за життя… Сьогодні ворота на подвір’ї відкриті для всіх, хто прийшов провести в останній путь захисника України Кесаря Олега Олеговича…
Олег був призваний за мобілізацією 16 лютого 2023 року. Пройшов навчання й став солдатом, водієм автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення ВЧ А4858. 1 липня родина отримала страшну звістку про смерть рідного чоловіка, сина, батька.
Олег Народився в Петропавлівці 17 вересня 1983 року. Закінчив Петропавлівську середню школу №2. Здобув профтехосвіту в Петропавлівському училищі за спеціальністю машиніст-тракторист. Здобув фах, який став і сенсом життя, і хобі на все життя. Олег розпочав працювати машиністом електровозу на шахті «Ювілейна». Працював у різних компаніях водієм автобусів. Працював у автобазі міста Першотравенська.
У цей період Олег зустрів Вікторію, яка стала йому за дружину й була поруч останні 10 років.
- Познайомилися на роботі: я працювала на шахті «Ювілейна» на завантаженні машин. Олег був водієм у автобазі. Якось я завантажувала його вантажівку, зловила його погляд. Певно йому сподобалась, бо він знайшов мій номер телефону. А потім почав підмінятися з колегами, аби частіше приїздити на шахту вантажитися. Щойно моя зміна він приїздив. Ми познайомилися в серпні, цілу осінь бачилися, спілкувалися. А в лютому була люта зима, і Олег запропонував підвезти мене до дому. Я погодилася. У той вечір він купив мені троянду, каву, моїм дітям купив гостинці. Я познайомила його з моєю сім’єю, почали жити разом, а 6 липня одружилися, - розповідає дружина Вікторія.
У Олега є донька Дар’я він першого шлюбу, у Вікторії від першого шлюбу – донька Анастасія і син Станіслав.
- У нас діти були всі однаково любимі. Ми нікого не виділяли, всі спілкувалися. Олег дуже любив доньку Дар’ю. Десять років гідно виховував дітей, - згадує Вікторія.
Шість років тому сів за кермо фури й поїздив Україною та Європою. Був далекобійником, спочатку водив вантажні велетні Україною, а наступні 5 років був далекобійником у Литві, де знаходився офіс його компанії, але фура його побачила ледь не всю Європу.
Після невеликої відпустки Олег знову мав повернутися в Литву та працювати. 25 лютого 2022 року чоловік планував поїздку в Литву. А 24 лютого почалася війна, поїздка не склалася.
- Почалася війна і Олег не зміг вже поїхати працювати в Литву. Лишився вдома, підроблявся водієм. 16 лютого 2023 року Олега призвали на службу. Так як він за фахом водій, і від Бога водій, то на службі став водієм автобусу ЛАЗ. Після навчання його взвод направлені на службу в Харківській області, - розповідає Вікторія.
Останній раз Олег навідався до дому 25 червня. Це була зовсім коротка дводенна зустріч з рідними. А через два дні, рідні отримали страшну звістку.
- Олег отримав вогнепальне поранення 27 червня, три дні лікарі боролися за його життя. Він лежав у реанімації. А 1 липня лікарі повідомили, що він помер, - не стримує сліз дружина Вікторія.
Звістка стала великим ударом для родини. Батько Олега відійшов у засвіти ще 11 років тому, тож чекає сина до себе. Лишилися зі своїм горем мама Світлана Іванівна, молодший брат Павло, дружина Вікторія та діти, яких так обожнював Олег. Лишається і пам'ять про Олега: про гарного батька, люблячого чоловіка та сина, першокласного водія.
- Я завжди говорила, що Олег напевно з кермом народився. Він так любив водити машини і так в нього гарно це виходило. Ми живемо на вузенькій вуличці, але він навіть тут міг заднім ходом припаркувати велику фуру. Він на будь-який транспорт міг сісти та поїхати, його за такі машини садовили, що він в очі не бачив їх, а він сідав і кермував. У нього всі категорії на водіння були відкриті, хіба лише на танк категорії не було, - пригадує Вікторія.
У пам’яті своїх рідних та друзів Олег лишиться таким. Як був завжди: чесним і прямим, добрим і відгукливим.
- Я по характеру була слабкою, коли познайомилася з Олегом, але він мене навчив бути сильною. Найближчі наші знайомі знають, я його завжди називала «золотцем». Бо для нас він таким був, - каже Вікторія.
Сьогодні, 6 липня, жителі Петропавлівки прощаються із солдатом Олегом Кесарем.
Траурний кортеж проїхав головними вулицями селища. Обабіч доріг живим коридором проводжали в останню путь жителі.
Скорботний молебень за загиблим провів отець Олег настоятель храму Святого мученика Іоана Воїна в селі Слов'янка.
Побратими Олега під час похоронної процесії поділилися спогадами про сумісну службу.
- Олег мав позивний «Лазік», був водієм. Ми познайомились з ним 16 лютого і з того часу завжди були разом. Я пам’ятаю його активним, постійно усім допомагав. Запам’ятався Олег мені своїм гумором і підтримкою. В тяжку хвилину він завжди був поряд з нами.
Три салютні постріли пролунали в небі на цвинтарем у пам'ять про захисника України.
Вічна та світла пам'ять полеглому воїну Олегу Кесарю!
Як прощалися з Героєм дивіться у нашому відео:
