Миколаївська громада знову огорнута горем. 29 червня в боях із окупантами поблизу населеного пункту Приютне, Пологівського району, Запорізької області загинув 27-річний захисник України, житель села Дмитрівка - Шкотов Павло. Сьогодні дмитрівчани усім селищем проводжали полеглого Героя в останню путь.
Павло був старшим солдатом, кулеметником-сапером відділення розгорнутого взводу, розгорнутої інженерно-саперної роти, ВЧ Ф4741. Лишилася без рідної людини дружина Євгенія та 5-річна донечка Кіра, батьки Олег та Лідія, сестра.
Рідне село Павла – Дмитрівка. Тут пройшло його дитинство та юність. Закінчив Дмитрівську середню школу, навчався в Першотравенському гірничому ліцеї, після якого пішов працювати на шахту «Дніпровська». Працював машиністом підземних установок.
Павлу було 17 років, коли він уперше побачив чудову дівчину Євгенію із села Відродження, їй було шістнадцять, закінчувала навчання в школі. Це була доля, бо відтоді хлопець із дівчиною поспішали на зустрічі один до одного та мріяли бути разом.
- Ми зустрічалися з Павлом. Згодом вирішили жити разом і переїхали до міста Першотравенськ. 13 грудня 2018 року одружилися. Цього ж року народилася донечка Кіра. Павло вже знав, що буде дівчинка, і чекав із нетерпінням її народження. Дуже любив донечку. Коли в нас поповнилася сім’я, ми повернулися в Дмитрівку, тут придбали будинок, жили, виховували донечку, - згадує дружина Євгенія.
У війни немає планів… Щойно в Україні почалася велика війна, Євгенія знала, що Павло не сидітиме вдома.
- Коли почалася війна, коли призвали друзів Паші, то він сказав, що не буде- сидіти вдома та піде разом із хлопцями. На той момент служити пішли три його друга, - згадує Євгенія.
У кінці січня 2023 року був призваний на службу. Пройшов навчальну підготовку. У травні 2023 року був на Донецькому напрямку на другій лінії оборони. 4 червня рота йшла в Запорізькому напрямку, і Павло вже був на нульових позиціях.
- Як тільки була можливість, Павло телефонував нам, говорили по відеозв'язку. Він знав, що я хвилююся, і постійно повідомляв: «Зі мною все добре», - розповідає Євгенія.
У день загибелі, 29 червня, була остання розмова Павла та Євгенії.
- Чоловік зателефонував, сказав, що вони виїжджають на позиції, що повернеться й зателефонує. Був спокійний, веселий, узагалі він ніколи не показував, що його тривожить, як йому тяжко. Він не хотів, щоб за нього хвилювалися. Головне, пообіцяв, що повернеться й зателефонує. Але цього разу не виконав обіцянку, - розповідає Євгенія.
Після останньої розмови Павло не виходив на зв'язок два дні. Не виходили на зв’язок жоден із його друзів, яких знала Євгенія. 1 липня зв’язок поновився з один із товаришів чоловіка.
- Я зателефонувала товаришу, він був у лікарні тяжко поранений. Пообіцяв, що спробує дізнатися що з Павлом. Але першим мені зателефонував командир Павла та повідомив, що він загинув… Знаю, що хлопці були на завданні й потрапили під мінометний обстріл. Павло отримав поранення, після яких не вижив. Ще двоє друзів тяжко поранені, а коханий загинув, - говорить Євгенія.
Павло дуже любив дружину та донечку, батьків та молодшу сестру. Як і вони його. Донечка Кіра постійно питає про татка, вона ще не знає, що він більше не візьме її на ручки.
Молодий хлопець Павло Шкотов мріяв про повернення додому, жити з родиною, ростити донечку. Він не міг допустити, аби ворог прийшов на його Батьківщину, ціною власного життя захистив мир і спокій своїх рідних, друзів, батьків…
Сьогодні, 5 липня, у Дмитрівці прощалися з Героєм Павлом Шкотовим. Живим коридором навколішки односельці зустрічали воїна вдома.
Молився за спокій душі Павла отець Ігор з церкви Миколи Чудотворця в Миколаївці. А після земляки провели захисника в його останню путь, яку проклали живими квітами.
З прощальною промовою до рідних звернулися побратими Павла.
- Ми висловлюємо щирі слова подяки батькам за виховання такого мужнього сина, який став на захист до Збройних Сил України. Він не знехтував, а взяв зброю і пішов захищати народ України від російського окупанта. Кожен ворог буде покараний за смерті воїнів. Всі українські воїни, які віддають свої життя будуть вписані у новітню історію України золотими літерами, як захисники та воїни світла. Царство Небесне Павлу Олеговичу.
- Павло був фахівцем не тільки у цивільному, а й у військовому житті. Він був порядним сім'янином та люблячим батьком. Він мав не великий військовий досвід, але виявився справжнім фахівцем. Він був сапером та кулеметником, не кожен може поєднувати дві військові спеціальності, а Павло зміг і саме цим мені запам'ятався. Ми звали його Пашкою... Він завжди радів життю, завжди розповідав про свою маленьку донечку, дружину, батьків. Дуже кохав дружину і розповідав про це усім. Загинув Павло під час бойового завдання. Ворог підступний та кровавий того дня вбив наших побратимів разом з Павлом. Пашка в пам'яті кожного з нас залишиться гідним сином своєї Батьківщини, відважним воїном і справжнім захисником, - спогадами про службу з Павлом поділився Митюк Олександр Миколайович, заступник командира інженерно-саперної роти з морально-психологічного забезпечення.
Хвилиною мовчання під час прощання вшанували полеглих воїнів України.
Три салютні постріли на честь воїна завершили траурну церемонію. Поховали Павла на рідній землі, де пройшло його таке коротке життя...
Світла пам’ять полеглому Герою України Павлу Шкотову!
Як прощалися з Павлом Шкотовим дивіться на наших світлинах та відео:
