Пів року мати Наталя Іванівна не чула голосу сина Андрія, не отримувала від нього звісток, по дрібничці дізнавалася про його бойовий шлях і нарешті знайшла... Знайшла могилу на Краснопільському кладовищі в Дніпрі, де поховали сина як невідомого солдата. Довгі пів року мати чекала сина вдома, сьогодні в село Хороше на щиті повернувся захисник України Андрій Яровий.
Яровий Андрій Олександрович був призваний 5 березня 2022 року. Служив солдатом стрільцем відділення вогневого ураження 1-го штурмового взводу штурмової роти. Загинув Герой від поранень під час бойового завдання під містом Торецьк на Донеччині.
30 квітня 1989 року в Петропавлівському пологовому будинку на світ з’явився Андрій. Єдиний син у мами Наталі. Проживала родина в селі Хороше, тут пройшло дитинство та юність Андрія. Хлопчина закінчив 9 класів Хорошівської школи. Працював трактористом. У 2011 році одружився, переїхали на Донеччину до міста Білицьке, працював на шахтах “Алмазна” та “Добропільська”.
- П’ять років син працював на шахтах Донеччини, та життя не склалося, він повернувся до рідного села Хороше, влаштувався машиністом підземних установок на шахту “Дніпровська”. Був шахтарем, поки не почалася війна, - згадує мама Наталя Іванівна.
Пішов захищати Батьківщину
5 березня 2022 року Андрій пішов добровольцем у тероборону міста Дніпра. Невдовзі підписав контракт на службу й пішов воювати.
- Андрій у армії не був, але, навіть не маючи військового досвіду, пішов на війну. І рішення він сам приймав, завжди такий був: не радився, а ставив перед фактом прийнятого рішення. Так і в березні було: зателефонував мені та сказав: “Я в автобусі, іду добровольцем”. Він у мене бойовий хлопець був. І міг би в теробороні в Дніпрі продовжити служити, але підписав контракт на службу, пройшов навчання та потрапив на фронт, - розповідає мама Наталя Іванівна.
Андрій був у боях під Горлівкою, Бахмутом, останнє бойове завдання виконував у Торецьку.
- Наші розмови завжди були стислі, син казав: “Мамо, привіт. Я живий. Усе добре”. Я не знала ані номеру його військової частини, ані де він знаходиться. Нічого не розповідав. Тому з того часу, коли втратила зв’язок із сином, я по дрібничках збирала інформацію про нього: яка частина, де шукати... - розповідає Наталя Іванівна.
23 вересня 2022 року мама Наталя останній раз почула голос сина, а потім — тиша...
Загинув Андрій 25 вересня 2022 року. Лише 4 квітня 2023 року матері повідомили, що Андрій Яровий похований у Дніпрі на Краснопільському кладовищі, де ховають невідомих солдатів. Тільки зараз по ДНК підтвердилося, що це Андрій.
- Ми їздили на упізнання. Упізнати загиблого сина було важко, ніяких ознак не було, щоб дізнатися, що це саме мій син. Тому ми погодилися на ДНК-експертизу, аби впевнитися, що це - моя дитина, - говорить Наталя Іванівна.
З 8 листопада 2022 року по 4 квітня 2023 року мати Наталя не знала, де її син Андрій. Потім довге очікування експертизи... А на безіменній могилі в Дніпрі дівчина Андрія вже встигла й квітів насадити.
- Йому було лише 33 роки. Єдиний син, сама його виховувала, онуків не встиг мені подарувати, - говорить Наталя Іванівна.
Лишаються для матері лише спогади про сина, який обожнював рибалити, ходити на полювання та збиратися з друзями, яких мав безліч. І фотознімки, які присилав матері з навчання.
- Він мені всі фотографії присилав з навчання, а коли воювати пішов, то лише одну світлину прислав, останню, 19 вересня 2022 року, він там з бородою, такий мій син дивиться на мене зі світлини.
Прощання з Героєм
Сьогодні, 18 травня, односельці провели в останню путь свого земляка Андрія Ярового.
Попрощатися з захисником прийшли усі рідні, друзі, сусіди, побратими та колеги. Гідно провести та віддати шану воїну зібралися усі небайдужі до горя родини. Зустрічали Андрія навколішки найкращими живими квітами та коридором з символом нашої незалежності – прапором України.
Великою колоною жителі села Хороше провели Героя в його останню путь. Ховали Андрія на його рідній Батьківщині.
Провів прощальну літургію по полеглому захиснику отець Андрій, священнослужитель Свято-Петропавлівського храму.
Прощальною промовою відкрив похоронну процесію Василь Сінгур, голова Брагинівської громади.
- Зараз 156 хлопців нашої громади захищають наших дітей, матерів, наші села, землі та Україну. 16 з них в теробороні, 9 загинули на війні з 2014 року, 7 чоловік вважаються безвісті зникли, 1 захисник сподіваємося у полоні та віримо у його обмін та повернення додому. Я прохаю всіх згадати цих дітей, які віддали свої життя за наше з вами благополуччя на цій землі та пом’янути хвилиною мовчання: Шостака Сергія, Яковченко Олега, Ярового Андрія, Бережного Віталія, Корха Олега, Яковлева Артема, Дерюгу Олександра, Плюту Дмитра, Юдіна Едуарда. Це наші хлопці, які полягли захищаючи нас.
Про життєвий шлях полеглого воїна під час прощання розповіла Руденко Ніна Миколаївна, староста Хорошівського округу.
- Сумна подія сталася у нашій громаді. Пів року надії та очікувань, що наш земляк Яровий Андрій повернеться додому. Але наші сподівання не справдилися. 25 вересня 2022 року через важкі поранення отриманні у боях з рашистськими загарбниками перестало битися серце нашого воїна та захисника, сина, племінника Ярового Андрія. Він був товариською та веселою людиною. Мав багато друзів, захоплювався рибалкою та полюванням. Знаходив спільну мову з молодшим та старшим поколінням. Товариші та колеги відгукуються про Андрія, як про відповідального та трудолюбивого працівника. Працював, любив та мріяв, але настало 24 лютого. Всі надії та сподівання зруйнувала війна. Повномасштабне російське вторгнення змінило життя всіх і Андрій не був винятком. Дзвінок до мами і короткі слова: «Я йду на війну»… Він пішов, бо інакше не міг. Почалися дні очікувань. Лише короткі повідомлення: «Мамо, я живий, все гаразд». Найцінніші слова, які кожен жадало почути материнське серце та ось мовчання, тиша… Ні дзвінка, ні повідомлення. Декілька днів у невідомості і офіційне підтвердження. Яровий Андрій Олександрович вважається зниклим безвісті. Довгі місяці пошуку і болючий результат. Андрій загинув. Віддав своє життя за рідну землю. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту втрати рідної, близької людини. Нехай добрий, світлий спогад про захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті у всіх, хто знав його, любив і шанував. Схиляємо голови у скорботі. Нехай душа Андрія знайде вічний спокій. Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях. Вічна пам'ять та слава українському воїну.
Щирі слова співчуття до рідних прозвучали від колег шахти «Дніпровська».
- Сьогодні ми зібралися, щоб провести в останню путь нашого Героя Ярового Андрія Олександровича. Він працював на шахті «Дніпровська» з 2016 року. Андрій вибрав мирну професію. Професію шахтаря, яка не тільки зміцнювала енергонезалежність нашої держави, але й несла світло й тепло у наші будинки. 24 лютого 2022 року, коли російський агресор, ці нелюди, напали на нашу неньку Україну, Андрій 5 березня пішов боронити країну, де загинув, захищаючи нас з вами. Мати втратила сина, колектив втратив кращого працівника. Увесь колектив шахти «Дніпровська» висловлює глибокі співчуття рідним та близьким Андрія. Він назавжди залишиться у наших серцях. Нехай земля Андрію буде пухом. Слава Героям.
Завершили траурний мітинг побратими трьома салютними пострілами, віддавши шану захиснику Андрію.
Світла пам’ять Герою України!
