24 лютого 2022 року... Чорна дата в житті кожного свідомого Українця. Це початок війни, розв’язаної російською федерацією проти мирного населення України. Війна в Україні стала для нас усіх великою трагедією та викликом.
З перших днів вторгнення ворога майже чотириста тисяч українців узяли зброю до рук в лавах Збройних Сил, Національної гвардії, правоохоронних органів і добровольчих формувань, щоб зупинити агресію росії та відстояти незалежність України. Не стали винятком і наші земляки, герої нашого сьогодення - захисники Вітчизни.
Сьогоднішня розповідь про одного з них, про мешканця села Антонівське Кувшинова Олега Івановича. На жаль, життя якого обірвала клята війна майже рік тому...
Народився Олег 23 липня 1970 року в селищі Новоросійськ (Новоросійський район, Актюбінська область, Казахстан), куди сім’я Івана та Євдокії Кувшинових переїхали цього ж 1970 року в пошуках кращого життя. У сім’ї вже було двоє дітей: син Ігор та донька Інна. Та після народженням маленького Олежки заробітки батьків на казахських землях більшими не стали. Не проживши й року на новому місці, сім’я повертається назад у Антонівське. Обоє батьків працюють у колгоспі «Слава». Батько трактористом, а мати дояркою. Батьки багато працювали, тому маленького Олега в дитячий садочок віддали рано.
У 1977 році Олег пішов до школи. Хлопчик ріс кмітливим, розумним. Мав багато різноманітних захоплень. Не дивно, що шкільні роки далися без зайвих труднощів.
Сільське, розмірене життя подобалося Олегу, тому вибір професії був очевидний. З 1985 по 1988 роки навчався в Межівському СПТУ №76 за фахом тракториста-машиніста. Олег вирішив наслідувати професію батька.
Після закінчення навчання в СПТУ Олега забирають до армії. З 1988 по 1990 служив у Молдавській республіці зв’язківцем.
У 1990 році демобілізований Олег Кувшинов починає свій трудовий шлях трактористом у рідному селі, та працює там недовго. Уже в 1991 році Олег пішов працювати у відділ зв’язку на залізницю, згодом - у пекарню в місті Красноармійськ (нині Покровськ).
У 2004 році познайомився з майбутньою дружиною Ларисою. У Лариси на той час уже була маленька донька Ярослава. Та Олега це не злякало. І вже 2005 розпочалося сімейне життя Олега, Лариси та Ярославки. Донечку Лариси він любив, як рідну дитину. У 2007 році в сім’ї народилася ще одна донечка – Альбіна.
У тому ж 2005 році Олег пішов працювати в Антонівську школу охоронцем.
2012 року старша дочка Ярослава подарувала онучку Валерію, яка стала ще одним промінчиком щастя для Олега та Лариси.
Так рік за роком проходило тихе сімейне життя Олега Кувшинова, у якому були радощі, надії, сподівання та плани на майбутнє, які мріяв втілити в життя.
З перших днів війни наш герой-захисник опинився на передовій Харківського напрямку, де точилися запеклі бої... Тут 21 травня 2022 року обірвалося його життя та розбилися вщент усі мрії та плани на майбутнє...
Клята війна залишила в душі кожного українця величезний слід, рану, що кровоточить, після якої життя вже ніколи не буде колишнім... Не стала винятком і сім’я Олега Івановича Кувшинова... На жаль...
Але слава про вірність своєму народові, мужність, з якою боронять кордони наші захисники, буде жити вічно в нашій пам’яті, пам’яті цілого народу, у очах їхніх дітей.
І ми кожен день згадуємо імена загиблих і дякуємо їм за те, що не пошкодували свого життя за існування вільної Української держави.
Ольга ГОЛЯНИЧ
