Неймовірні українські жінки встигають і на роботу ходити, і займатися хатніми справами, а ще допомагати ЗСУ. За рік війни, певно, кожна жінка Петропавлівщини готує для захисників. Долучилися до виготовлення сухих борщів та супів наші краянки Ліна Сокуренко, Оксана Гончарова та Валентина Ковтун. Волонтерки поділилися з нами своїми спогадами про початок війни, як розпочався ранок 24 лютого 2022 року і як з того часу вже майже рік постійно готують для захисників та щоденно працюють на Перемогу України.
Ліна Сокуренко
Ліна наразі в декретній відпустці, має двох донечок, доглядає за молодшою.
- 24 лютого 2022 ми були вдома і були шоковані через події, які почалися. Спочатку через паніку виїхали з селища. Мала вберегти своїх двох діток, але незабаром повернулися додому й вирішили, що треба допомагати нашій країні та захисникам у такий важкий час.
Повернувшись до рідному дому, Ліна вирішила спробувати згуртувати та долучити подруг до волонтерської діяльності. На той час потрібна була допомога Герцевським крафтоликами: сушити овочі для сухих борщів та супів, до цієї справи й узялися дівчата. Сушка овочів швидко переросла у виробництво наборів. Почалося власне виробництво сухих страв.
- Почали сушити овочі для сухих борщів. Ми з Оксаною сушили їх та передавали «Герцевським крафтоликам», а вони збирали вже пакунки та передавали на передову. З часом вирішили самостійно готували набори сухих борщів та супів, адже попит на продукцію виріс. Заїжджали до нашого краю захисники, просити саме сухих страв, бо їх простіше готувати, і вони не псуються. Тоді Юля Дудіна розповіла нам рецепт, як все робити, і ми організували наш невеличкий колектив, - розповідає Ліна.
Валентина Ковтун
Як почався ранок 24 лютого в її родині, розповідає Валентина Ковтун, яка працює в Петропавлівській лікарні в кабінеті фізичної культури.
- 24 лютого ми родиною були вдома. Прокинулися спокійно, почала збиратися на роботу, увімкнула чайник та телевізор. Кожного ранку, поки збираюся, завжди дивлюся новини. Цього ранку, увімкнувши новини, я зрозуміла, що чайник мені вже не потрібен. Стояла й слухала зі сльозами, зрозуміла, що почалася війна, і тоді стало дуже страшно. Чоловік прокинувся, почали приходити повідомлення, що дітям до школи не йти, усім бути вдома. Увесь час було відчуття страху, але потім взяли себе до рук, бо треба триматися та бути потрібними своїй країні. Тоді почали жити далі, наскільки це можливо під час війни. Коли орки вийшли з Київщини та пішли на Схід, мене з дітьми чоловік відправив у квітні до Болгарії, - розповідає Валентина.
Два місяці Валентина з доньками ми були за кордоном, але все ж таки вирішили повернутися до рідної країни.
- Ми за кордоном пересиділи трохи, але краще, ніж в Україні, ніде не буде. Для себе вирішили, що Європа лише для відпочинку, завжди тягне додому, - розповідає Валентина.
Допомагати захисникам Валентина почала ще в березні до від’їзду за кордон.
- Мені подзвонила мого сина однокласниці мама й запитала, чи можу я щось приготувати, звісно, я погодилася. Тоді почала всім писати, намагатися усіх долучити, а дехто відгукувався й також готували. З березня ми почали потихеньку допомагати нашим воїнам. Тоді ще не розуміли, скільки та куди потрібно, але намагалися зробити все можливе. Варила борщ, розливала в банки та консервувала. А потім зателефонувала Ліна, і я погодилася та охоче долучилася до виготовлення сухих борщів, - згадує Валентина.
Оксана Гончарова
Оксана - працівниця Петропавлівського будинку культури, костюмер.
- Зранку 24 лютого ми збиралися на роботу, і раптом чую дитину, що радісно вигукує: “У школу йти не треба”. Я одразу не зрозуміла чому, а дитина говорить: “Учителька написала, що навчаємось дистанційно”. А тоді прочитали від вчительки повідомлення, а після слів про дистанційне було написано «Війна». Ми, звісно, злякалися, усі були в стресі, намагалися зібратися, постійно обговорювали, що робити. Такого ніхто не очікував, ми всі хотіли жити в мирній країні, - розповідає Оксана.
Незабаром у будинку культури відкрився волонтерський пункт, то Оксана зносила туди все, що мала вдома й допомагала колегам сортувати одяг. Люди приносили одяг для переселенців, які втікали від війни майже без нічого. Допомагала й солдатам, шила речі, тут стало в нагоді вміння шити, адже працює костюмером. Готувала страви, передавала волонтерам.
- Варили вареники, смажили, пекли - робили все, що було в наших силах. А потім Ліна звернулася за допомогою сушити овочі для сухих борщів та супів, адже сама не встигала виготовити необхідну кількість порцій. У мене була вдома власна сушарка. Я почала сушити. Наші домашні сушарки через велику кількість сушки погоріли швидко, адже вони були маленькі та постійно ввімкнені, звісно, від напруги не витримали. Нам з Івано-Франківська подарували сушарку. А ще чоловіка сестра із Лозівського віддала нам свою сушарку, тому зараз, завдяки цим сушаркам, ми можемо ще більше виготовляти борщів для захисників.
Сухі борщі та супи
У колективі волонтерок Ліна Сокуренко, Оксана Гончарова, Валентина Ковтун і ще жіночки Будній Світлана та її донька Тетяна приходять допомагати. Жінки товаришують у житті, тому згуртуватися до доброї справи їм вдалося добре. За рік війни було дуже багато відправок на фронт.
- З Оксаною ми куми, а з Валентиною подруги. Так із травня ми разом працюємо на Перемогу. Готуємо ми кожна в себе вдома, тільки якщо плануємо щось глобальне, збираємося в когось вдома разом, - розповідає Ліна.
Використовують волонтерки для приготування страв власні продукти, на початку війни отримували борошно для випічки з волонтерського пункту в Петропавлівці. Загалом усі продукти, що мали вдома, швидко перетворювалися на смачні страви та відправлялися на передову.
- Овочі, що було вдома, йшли на сухі борщі та супи. Чого не вистачало, то докуповували на ринку, в магазинах. Проводили збір коштів, у більшості збирали гроші на м'ясо, бо воно необхідне для сухих супів та борщів. Ми ж хотіли, щоб нашим воїнам смачно було. Багато люди допомагали не тільки коштами, а й просто продуктами. Сушили овочі на власних сушарках, а коли вони не витримали високого темпу роботи, довелося звернутися до краян за допомогою. Ми розмістили оголошення, і люди допомогли назбирати кошти на дві сушарки, - розповідає Ліна.
Підрахувати кількість пакунків з борщами неможливо, адже готують постійно й одразу передають захисникам, але й зізнаються, що скільки б не працювали, мають відчуття, що все ж таки мало роблять для перемоги.
На пакунках із сухими борщами волонтерки клеять наліпку з номером телефону Ліни, тому часто захисники телефонують та дякують за смачні борщі.
- Одного разу подзвонила дівчина з Дніпра та замовила для знайомих солдатів пакунки із сухими борщами, а ми й раді допомогти нашим захисникам, - говорить Оксана.
Уже майже рік, як дівчата постійно готують та відправляють на фронт різні страви, щоб нагодувати та підтримати нашу армію. Тому виробництво волонтерок стає все більшим, і смаколики отримують все більше захисників.
- Улітку ми сушили яблука, а тепер відправляємо їх хлопцям. Сухофрукти з горішками для них, як перекус, з’їли та вже втамували голод. Для захисника, який на Херсонському напрямку бореться з ворогом, ми шукали, де взяти “кікімору”. Знайшли: дівчата для нас сплели, і ми обміняли “кікімору” на борщі, - розповідає Оксана.
Готують дівчата сухий гороховий суп та борщ. У складі сухого борщу сушене м'ясо, квасоля, морква, буряк, картопля, цибуля, капуста, сухарики. А як закінчиться горох, волонтерки планують розширювати свої можливості, будуть сушити крупу для супів, а в найближчих планах приготували сухий суп-харчо.
- Чуємо гарні відгуки від захисників про супи, кажуть, що дуже смачно. Деякі просять тільки супи, а хтось борщі. Ми не зупиняємося, ще стільки солдат треба нагодувати, - говорить Ліна.
- У мене вдома навіть кіт полює за супами та борщами, вони пахнуть, - жартує Оксана.
Мають волонтерки вже свій власний рекорд, цього місяця дівчата виготовили 3200 порцій сухих борщів та супів. Загалом за місяць волонтерки виготовляють близька 2000 порцій. А щоби приготувати страву, у місяць на сухі борщі дівчата використовують понад 20 кілограмів м’яса, а іноді й більше. Тому відкривають збір коштів на закупівлю м’яса.
- У нас не застоюються сухі страви, ми сушимо, пакуємо та одразу передаємо на різні напрямки на фронт. Один пакунок містить 10 порцій, тож одним пакунком сухого борщу або супу можна наготувати 10 солдатів. Готується пакунок на 5 літрів води. Суміш заливають окропом, додають томатну пасту, 15 хвилин, і гарячі страви готові, - ділиться рецептом приготування Ліна.
Поїздки на фронт
До дівчат ми завітали недільним ранком, вони саме готували страви на відправку захисникам на Бахмутський напрямок. На кухні вже кипіла робота: дівчата смажили картопельку по-селянськи, готували салат Олів’є, смажили пиріжки, уже приготували сосиски в тісті та піцу, млинці. Направду, коридорчик при вході в будинок заполонили коробки, відерця, лоточки, і все це було наповнене різноманітними смаколиками. А під двором чоловіки вантажили автомобіль.
- Відвозить продукти на передову Володимир Нещеретній. Солдати виїжджають до дівчат на зустріч, подалі від фронту, і там відбувається передача всіх наших страв. Петропавлівський ліцей №1 забезпечує нас хлібом. До речі, Володимир у нас не лише водій, він сушить вдома сухарики. Величезна допомога нам. Ще сухарики на супи привозять нам волонтери з Богинівки та Клавдія Черевко з Петропавлівки, - розповідає Ліна.
Свою допомогу дівчата надсилають у різні бригади та на різні напрямки, але більше на нульові позиції відправляли у 3-тю Нацгвардію, 93-тю механізовану бригаду. Передають страви волонтерам з Петропавлівки, часто везе до хлопців смаколики волонтер Олександр Бороданьов.
- Ми готуємо для всіх захисників, передаємо волонтерам, а ще до нас захисники особисто звертаються. Можемо на вулиці зустріти військових та запропонувати їм свою допомогу. Даємо адресу, вони заїжджають, а ми завантажуємо їх їжею на передову. Вони такі щасливі та вдячні. Ми живемо, завдяки тому, що вони стоять на фронті. Треба бачити їх емоції: вони радіють, навіть коли бачать сухарики, іноді хочеться плакати від цих емоцій, - говорять дівчата.
- Був випадок, коли під час обстрілу хлопцям розбило бліндаж, і вони голодні зранку ходили збирали брудний хліб, тому що їсти зовсім нічого не було. Ми намагаємося готувати більше для тих, хто на самих нульових позиціях. Вони, дійсно, потребують нашої допомоги з готовими стравами, тому що там у них немає можливості готувати, і їм не можна розпалювати вогнище на позиціях, - розповідає Ліна.
Кількість переданої допомоги на передову дівчата навіть не можуть перерахувати, адже працюють постійно без зупину.
- Раніше наші земляки-військові приїжджали додому й самі забирали в нас їжу, але зараз додому їх не відпускають, а в них велика проблема з харчами та водою, тому ми намагаємося збирати для них усе, що зможемо. До нас долучаються жителі Олександрополя, Вікторія Башинська з Дмитрівки, жителі Миколаївки, вони все готують, а ми приїжджаємо, завантажуємо в мікроавтобус і веземо все на фронт, - розповідає Ліна.
Якось захисники просили в дівчат домашніх солених овочів, а тоді якраз був сезон помідорів. Тож вирішили волонтерки дати оголошення та знайти зелених помідорів для соління. Як же були здивовані, коли допомога прийшла з міста Дніпра - дівчатам привезли 12 банок зелених помідорів. Ще волонтерки квасили капусту.
- Найтяжчий період відправки їжі - це влітку, поки доїжджали, їжа псувалася. Було шкода, бо знаємо, як захисники чекають наших страв. Бувало, що їжею в хлопців було 1.5 літра води на 11 чоловік на добу. Вони просто не їли зовсім. Перша, друга та третя лінії забезпечені, а на нульові позиції доставити їжу важче. На блокпостах захисникам також простіше з їжею. Тому переймаємося більше за тих, хто на нулі. На жаль, бували випадки, коли наших солдатів труять, тому в місцевих жителів їжу солдати не беруть, шкода, але ще чимало людей, які чекають “руський мир”, - говорять дівчата.
- Працював у Бахмуті один магазин, хлопці там купували продукти, а потім і його не стало, так до солдатів почав ходити дідусь. Ходив він, носив пиріжки, декілька раз приходив і отруїв солдатів. Тому їжу військові приймають тільки від наших волонтерів. Настільки діє пропаганда на тому напрямку, що люди спроможні таке витворяти та вбивати їжею, - каже Ліна.
Почали з борщів та супів, а продовжують закупкою колес
- Шукаємо для автівок наших захисників колеса. Друзі з Польщі знайшли перевізника, який це все перевозить безкоштовно. На колеса кошти ми не збираємо, бо польські друзі передали нам їх безкоштовно, але збираємо на перевезення колес, адже з Польщі до Івано-Франківська безкоштовна доставка, а вже звідти до нас за гроші, - розповідає Ліна.
- Також ще з Дніпра 15 шин ми передали для воїнів, але їх уже ми купували за гроші, на які оголошували збір. Дуже вдячні за те, що люди відгукуються та допомагають нам купувати на передову все необхідне, - говорить Оксана.
Не тільки готують, а ще й шиють та плетуть
Звертаються хлопці до дівчат-волонтерок ще й за речами та спідньою й термобілизною.
- Термобілизну, бафи, шапочки та балаклави шили дівчата зі “Швейної роти” та передавали нам для захисників. Спідню білизну ще шиємо самі. Шиє в нас Олена Леонідівна Ковтун, я та Оксана. Тому з миру по нитці, кожен допомагає, чим уміє, і так прийдемо до перемоги, - розповідає Валентина.
Тканину для шиття білизни зазвичай приносять небайдужі жителі селища. Для спідньої білизни багато нової тканини надав Микола Гречко, її перебрали й вирішили пошити спідню, а залишки пішли на килимки.
- Я працюю в лікарні, тож, коли люди приходять на заняття, питаю в них про непотрібну постіль, ганчірки для килимків. У себе вдома вже все використала, усе, що можна було, та ще й постійно сиджу та гадаю, щоб ще порізати на смужки. Люди відгукуються й приносять, а хтось і сам удома плете килимки, - говорить Оксана.
Долучають рідних до волонтерства
Дівчата зізнаються, що волонтерству приділяють увесь свій час, і вільний час залишається лише на родину.
- Увесь час ми готуємо, печемо та плетемо. Дівчата ще й встигають на свою роботу ходити, а я поки ще в декретній відпустці, тому, завдяки допомозі старшої донечки (їй 12 років), маю можливість займатися волонтерством, - розповідає Ліна.
А ще донечка Ліни не тільки допомагає матусі з молодшою сестричкою, а й долучається до приготування страв, фасує хліб, натирає овочі для сухих борщів та страв. Є робота й для чоловіка. Волонтерить уся родина.
Також дівчата долучаються до плетіння маскувальних сіток у будинку культури. Там збираються всі охочі та разом плетуть сітки.
Дуже вдячні дівчата-волонтерки краянам та всім небайдужим, які зносять овочі, долучаються до збору коштів та роблять свої внески до перемоги. Зараз волонтерки мають у наявності всі необхідні продукти та заготовки для сухих борщів, а в разі необхідності звертаються до рідних, друзів та односельців.
До волонтерства долучені й чоловіки, і діти дівчат. Дітки допомагають матусям рвати ганчірки на килимки. Чоловіки волонтерок допомагають чистити овочі для сушки, а хтось на захисті.
Чоловік Валентини, Андрій Ковтун, у лавах ЗСУ захищає нашу країну на Київщині. Залишивши шахту, він пішов боротися з ворогом. Тож Валентина - неймовірна жінка, відпустивши чоловіка на війну, і сама невпинно працює. І розповідаючи про це, жінка ледь стримує сльози від суму та зізнається, що спілкування з чоловіком на відстані засмучує, але волонтерство допомагає їй відволіктися від поганих думок.
- Щоб я в нього не питала, у чоловіка завжди все нормально, одна відповідь. А більше йому нічого розповідати не можна, - зі сльозами розповідає Валентина.
Під час виготовлення сухих борщів дівчата вкладають найкращі думки та мрії в свої страви: «Перемога України, щоб наші захисники розбили ворога й щоб окупанти покинули нашу країну, і вся росія була знищена».
Про зміни з 24 лютого 2022 року
Дівчата розповідають, що з родичами з росії ніхто з війни не спілкується, але на початку все ж таки намагалися достукатися.
- Як війна почалася, я написала сестрі, що в нас почалася війна, росія напала на Україну, відправили фото та відео обстрілів, а вона переглянула та й усе, - розповідає Валентина.
- А мені рідні з Криму написали не турбуватися - трошки побомбять і все закінчиться, тому ми більше не спілкуємося, - розповідає Ліна.
Історією зустрічі з проросійськими людьми за кордоном із власного досвіду ділиться Валентина.
- У Болгарії українців заселили в готель, нас зустрічають два адміністратори, які розмовляють російською. І один почав забирати в нас документи, казав віддати паспорти, вам зранку віддадуть. Я ж йому не даю документи, кажу, що він не має права забирати в нас паспорт та свідоцтво про народження дітей. Тоді він почав мені хамити, питати, хто я така тут і сказав, щоб я розмовляла з ним болгарською мовою. Я продовжила говорити українською, тоді він мені каже: «Всем украинцам место в Мариуполе». Це було неприємно й боляче, а він повторював: «Я вам еще раз говорю, всем украинцам место в Мариуполе, чего вы сюда приперлись». Наступного ранку ми з дітьми виїхали з того готелю. А потім зустрілася жінка з того ж готелю, вона повідомила, що того адміністратора звільнили, - розповідає Валентина.
«Тільки зараз росія напала на Україну, а раніше Східна Україна воювала із Западною Україною»... Такі фрази можна почути від українців за кордоном. На жаль, навіть страшна війна не відкриває очі деяким людям на реалії сьогодення.
- Намагаєшся довести, що росія напала на нашу країну ще у 2014 році, але це не має сенсу, люди не розуміють. Таких людей багато доводилося зустрічати в Болгарії, та сперечатися з ними - це лише псувати собі настрій, - говорить Валентина.
Про свою роль у війні дівчата говорять:
Ми - надійний тил. Любов до чоловіка йде через шлунок, ми любимо наших хлопців ЗСУ. Наша місія, щоб наші герої були неголодні.
Давай дружити!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там оперативні новини Синельниківського району та країни
- Наша сторінка у Facebook "Степова зоря"
- Ми є в Instagram
- Наш Chat_bot: Ви можете надсилати нам новини та цікаві фото/відео (події, пейзажі, дітей і т.п)
- Наш Youtube: цікаві відео з Петропавлівки та району
- Якщо ви бажаєте підтримати нас і наші медіа, будемо вдячні за ваші донати.
Підтримати нас можна на головній сторінці нашого сайту натиснувши ПІДТРИМАТИ КОМАНДУ!
Дякуємо, що ви разом з нами!💙💛
