Лютий 2022 року… Хто б міг подумати, що життя багатьох людей цього рокового місяця перевернеться з ніг на голову. 24 лютого ми почули про артобстріли міст та сіл по всій країні. А згодом нашим краєм, нашими вулицями йшла військова техніка… Ні, не ворожа, це були наші, українські захисники, які рухалися на схід країни, бо саме звідти сунула страшна небезпека. І як же зустрічали воїнів наші славні жителі? А вони несли солдатам усе, що могли дати, чим могли поділитися, а ще годували смачними домашніми стравами. Як от наші самарчани.
Лютневі події стали для жителів села Самарське поштовхом гуртуватися й тримати свій фронт. Майже рік самарчани роблять неймовірне для українських воїнів. Журналістка «Степової зорі» та сайту Petropavlivka.City якось навіть узяла участь у їх нелегкій та благородній ініціативі, тож із власного досвіду можу розповісти про щоденний подвиг жителів села Самарське та усіх, хто допомагав волонтерити.
Допомога ближнім
Лютий 2022. З перших днів у всіх селах Присамарського краю організовуються волонтерські пункти. З’являється такий пункт і в селі Самарське. У приміщенні сільської ради староста збирає людей, відтоді це пункт постійного збору самарчан. У сільраду почали зносити одяг, взуття, побутові речі, меблі, харчі… Усе, що може стати в нагоді людям, які лишилися без власних домівок.
Село Самарське приймало перших вимушено переміщених осіб. Навіть у порожніх роками будинках знову з’являлося світло, тепло, дитячий сміх. А щоби тепло та затишно було в нових оселях біженців, самарчани несуть із дому ліжка, простирадла, посуд, навіть дитячі візочки. А ще продукти зносять, хвилюються, щоби сім’ї з окупованих територій не були голодними та в перший день евакуації мали змогу зварити гарячого супчику чи борщу.
- Ми повигрібати з літньої кухні все, одне ліжко лишилося. А то все повіддавали переселенцям. Маємо ще будинок, то там біженці живуть. У нас де який матрац, стілець, ліжко, то все повіддавали, - розповідає самарчанка Тетяна Сокол.
- Біженців багато в селі, мабуть жодного пустого будинку немає. Вимушеним переселенцям, що звертаються до старостату, шукаємо все необхідне, вирішуємо їхні питання. Люди зносять ліжка, одяг, меблі, посуд, іграшки та візочки для немовлят, продукти на перших час: картоплю, консервацію, борошно, цукор, яйця, олію. Думаю, що всім, чим можемо, допомагаємо, - говорить староста Євгеній Динник.
Ліжка, матраци, постільну білизну, продукти самарчани передавали й на волонтерський пункт в Петропавлівку. Робота кипіла на кухні ледь не кожного будинку в селі Самарське. Жінки пекли пиріжки, різні смаколики, варили вареники, на Великдень – паски. На ранок усі смачні наїдки передавали волонтерам, які намагалися чимшвидше доставити домашні страви в місця призначення. Між усіма тими справами встигали й на плетіння маскувальних сіток.
- Сітки плели, збирали теплий одяг, продукти: сало, картоплю, крупи. Передавали спочатку все на волонтерський пункт в Петропавлівку. А потім вирішили, що будемо напряму передавати допомогу нашим захисникам, та й власного волонтера маємо - Дмитро Вербовський на передову по кілька разів на тиждень їздить. Тож організували в сільській раді волонтерський пункт. Так і працюємо: тільки кинули клич, що потрібно, односельці зносять смаколики, одяг, ліки, все, що треба, і вантажимо в автомобіль Дмитра, а він відвозить за призначенням, - розповідає самарчанка-волонтерка Оксана Литвинюк.
Навесні жителі села Самарське долучилися до ініціативи «Нагодуй солдата» та збирали овочі на сухі борщі, які в цей час активно почали готувати в Маломиколаївці, а згодом і в Петропавлівці. Буряк, моркву, цибулю, квасолю, горох і м'ясо приносили з дому, або ж збирали гроші та купували. Усе передавали господиням, які сушили ті самі борщі. Натомість отримували сухпайки, які також передавали односельцям, що на війні.
А коли виникла потреба нагодувати самим цілий батальйон захисників, отут уже самарські жінки дали фору всім довкола. Мало хто знає, як то наварити п’ять-шість казанів борщу та нагодувати одразу кілька тисяч солдат.
Борщі для солдат
Весна 2022. Поруч із волонтерським пунктом в селі Самарське розпалене вогнище, на якому вмощений здоровенний казан. Закипає вже бульйон у казані, томиться м'ясо, а тим часом у приміщенні пункту самарські господині метушаться: чистять та нарізають картоплю, шинкують капусту, натирають дрібно моркву та буряк, нарізають зелень… Усе це за мить буде в казані, жінки варять борщ. Головна кухарка на імпровізованій кухні Любов Василівна Негей. Це під її чітким керівництвом вариться той самий польовий борщ. Родом пані Любов із Черкащини, працювала в тракторній бригаді кухаркою. Потім переїхала за волею долі в наші краї, влаштувалася працювати кухаркою в придорожньому кафе «Елада». Зараз пані Любов свій кухарський досвід використовує на польовій кухні. Бо час такий настав, що немає їй різниці: готувати для бригади трактористів чи бригади солдат.
- Перший раз нас попросили приготувати захисникам тормозки. Село в нас дуже дружнє, по першому дзвінку всі долучаються до збору продуктів, приходять допомагають готувати. З’їхалися дівчата й хлопці: ми приготували бутерброди, сало нарізали, наварили яєць… Але ж думаю, то сухом’ятка. Вирішили приготувати для хлопців шурпу. Зібрали продукти, виїхали, готували та годували солдат прямо в полі. Нагодували всіх. А потім через кілька днів, знову клич: «Треба нагодувати захисників». І поїхали годувати… Наварили три великих казани борщу в полі. Цілий день там були, додому приїхали опівночі, - згадує весняні події пані Любов.
Аби приготувати один казан борщу, жінки нарізають два відра картоплі, відро капусти, по пів відра мокви та буряка, ще пів відра цибулі, звісно на той казан ще й треба гарний шмат м’яса, та 5-6 відер води. Тож з дому самарчанки несуть і м'ясо, і овочі, і заправки для борщу. На одне з таких приготувань їду в село. На власні очі бачу той об’єм роботи, з яким мають якнайшвидше впоратися жінки.
- У цьому борщі баранина й свинина, буває, варимо бульйон із курятини, качатини, гусятини. У нас борщ, як солянка, наваристий та з різних видів м’яса. Коли воно готове, дістаємо й відбираємо від кісток, нарізаємо, щоб, коли годуватимемо хлопців, то кожному шматочок м’яса дістався. Коли вже зварене м'ясо, доварилися овочі, заправляємо заправкою та томатом, додаємо зелень. Готуємо з продуктів, які люди приносять. Як кажуть: з миру по нитці – голому сорочка, а в Самарському – захисникам борщик, - розповідає кухарка Любов Василівна.
Коли вже борщ був готовий, чоловіки вантажать казан до причепу автомобіля та везуть у поля годувати захисників. І власне мав би на цьому завершитися журналістський репортаж, бо все побачили й почули, навіть фотознімок для архіву зробили (бо не про всі діяння на той час можна було говорити), але найцікавіше тільки починалося.
- Телефонує мені наш депутат Саша Смирний і каже: «Тьотя Люба, ваш борщ отримав гран-прі». Питаю: «Що треба?», а він: «Людей нагодувати». Тож і додому не встигли роз’їхатися, бо нашого казану борщу не вистачило на всіх проїжджаючих солдат, - каже пані Любов.
- Мені Сашко Смирний телефонує: «Наталя, як буде перемога, я вас подам на нагородження за ваші молочні продукти». Питаю: «Щось треба?», а він: «Сметана, яйця… Хлопців нагодувати». Давай збирати тормозки та знову мчу на наш пункт готувати борщі, - розповідає місцева волонтерка Наталія Ємельянова.
А нагодувати треба понад дві тисячі солдат. Тут ще треба продуктів. Їдемо з депутатом Олександром Смирним до овочевого складу Михайла Івановича Діденка. Тут навантажують мішки моркви, буряку, цибулі, томату, картоплі, олії… Дізнаємося, що Михайло Іванович - постійний постачальник овочів на борщі для солдат. Усе зібране вмить перевозиться на імпровізовану польову кухню. Тим часом у полі розпалене багаття, уже в двох казанах кипить вода з м’ясом. Зібралися жителі Самарського, Залізничного, з Петропавлівки дівчата та хлопці. У кожного свій фронт робити: чистять, нарізають, натирають, бутерброди роблять. Пані Любов Негей головує на цій кухні. Дівчата займаються овочами. Чоловіки слідкують за багаттям, носять воду…
І ось уже перша партія борщу готова: страву розливають в миски, роздають захисникам ложечки, хлібчик, варені яєчка (Таня Смирнова з чоловіком привезли миску варених яєць, хліба, смаколиків до чаю та кави). У самих солдат зовсім мало часу, тож їдять борщик, гарно дякують і рушають далі в дорогу.
А на під’їзді чергова бригада захисників. І щойно спорожнілий казан знову наповнюється водою, закладається м'ясо, продовжуємо варити борщі…
У той вечір, навіть вночі, під зірками та звуки сирен, просто неба, жителі сіл Самарське, Залізничне та Петропавлівки наварили сім казанів борщу. Утомлені, але задоволені від того, що солдати ситі, наші волонтери поверталися додому… І поверталися вранці знову, бо в той час ледь не цілодобово йшли солдати на війну.
- Важко нам було, годували по тисячу людей за раз. Посуду не вистачало одноразового, по всьому району шукали та й націнки високі були на посуд. Тоді організувалися – принесли посуд з дому, у кого які полумиски були та ложки, усе знадобилося. Солдати смакують, дякують за борщ, що там їхні сухпайки, нам хотілося, щоб вони домашнього й гарячого поїли, - розповідає Наталя Ємельянова.
Перечистили цілий казан риби
На Великдень самарчани частували захисників смаженою рибкою. Довелося тоді жінкам перечистити чотири казани коропів та щук. На перше прохання старости до сільради збіглися жінки з усього села, умить перечистили та насмажили риби. А ще з дому котлет та пасочок господині принесли. Це все передавали захисникам на фронт саме на Великдень.
- Риби скільки перечистили… Якось депутат Олександр Смирний привіз живу рибу. Гукаю дівчат: «Дівчата, пів години на збори». Поприбігали з ножами, з мішків рибу висипаємо, чистимо. Сільська рада має зараз інше призначення – це наш волонтерський клуб. Закінчиться війна, зробимо тут ремонт і відсвяткуємо перемогу. І буде в нас усе добре, - говорить староста Євгеній Динник.
Звичайна справа - варити борщ у полі
Із 26 лютого, коли пішли перші колони техніки та перші відправлення захисників на схід країни, самарчани проявили ініціативу та почали годувати наших захисників. Хоч зупинялися солдати лише на перепочинок, їм миттєво організовували гарячі страви та напої. Казан, який у мирний час використовували для приготування каші на свято, тепер мав свою певну місію. На кухні постійні кухарочки: Любов Негей, Наталя Ємельянова, Наталя Колесник, Ольга Петюр, Валентина Терещенко, Наталя Лисяк, Оксана Литвинюк, Валентина Данильченко. Але й варто зауважити: чи то приготування страв, чи збір продуктів, чи розселення біженців, чи плетіння сіток, то участь беруть майже всі жителі села Самарське. Такого згуртованого населеного пункту ще варто пошукати. Коли на все село один волонтерський пункт, коли одна спільна справа, коли один за одного.
- Для нас уже звична справа варити борщі чи макарони прямо в полі. Де ставали перепочивати солдати, там і варили. Усередньому три котли борщу за день, а на сніданок яйця смажили й ковбасу на великій сковороді. Толя Нікітін робив піч, ставили каструлі й чай кип’ятили. Багато привозили здому готових страв: тушковані, печені, варені, - розповідає Любов Негей.
- З дому несу відро перцю соленого, сала відро нарізаю. Ми тоді з дівчатами кожному захиснику ще тормозки в дорогу крутили. Їдуть п’ять чоловік, ми даємо: 5 яєчок, ковбаски, мінералки. Десять – значить десять тормозків. І цигарки даємо, і каву. А їм так приємно, що про них піклуються, – говорить Наталя Ємельянова.
Хвилюються самарчани за солдат, як за рідних. Засмучуються, коли отримують сумні звістки. Якось дізналися, що хлопці, яких годували, загинули, то так вийшло, що самарський борщ, то останнє домашнє, що вони куштували.
- Погодували 200 хлопців борщем, а через сім годин, кажуть, заблукали наші солдатики, попали під артобстріл, усі загинули, - розповідають самарчани.
Кава, чай, інколи не так поїсти, як попити хочуть гарячого захисники. А вже якщо страви, то тут жінки балують солдат ними на різні смаки.
- Вареники, пельмені готували, картоплю. Хлопці як в ресторані харчувалися, ще й вибирали: «Мені тушковану картоплю. А мені – товчену. А мені вареничка». У той день багато було хлопців. До обіду всіх нагодували, а потім кажуть: «Ще 700 хлопців їдуть, зможете нагодувати?» І тоді швидко ставимо казани на вогонь і знову до роботи, - розповідають самарчанки.
Варто згадати дівчат із села Троїцьке, ТОВ «Гарант-Агро-4», які готували для солдат та передавали готові страви на Самарське: каші, макарони, м'ясо. Згодом готувати велику кількість страв не треба було. Наші війська – на сході країни. Тепер варто було організовувати доставку на передову.
Грудень 2022
У Самарському старостаті, як і раніше, по першому заклику до сільради несуть усе, що просять наші захисники, усе, що їм дуже потрібно на фронті. Газові балони, бензопили, держаки, сокири, лопати, кийки, брезент, цвяхи… Окрім того вологі серветки, миючи та гігієнічні засоби, одяг, шкарпетки… Звісно, домашня випічка, страви… Тепер головне доставити все це захисникам.
Дмитро Вербовський воював у 2014-2016 році. Після контузії на фронт не взяли, він почав волонтерити. Дмитро щотижня їде в гарячі точки сходу. Він знає своїх побратимів, що їм потрібно, і везе хлопцям на передову. Самарчани збирають кошти, купити треба багато чого. Ось, наприклад, бензопили, вони вкрай потрібні там, на передовій. Односельці ставляться з розумінням: хтось власну бензопилу віддав, інші купили за спільні гроші. Чотири бензопили Дмитро везе на фронт.
А тим часом і діти доєднуються до ініціатив дорослих: допомагають плести сітки, збирають гроші.
- Старша донька Соня каже: «Мама, я піду допомагати сітки плести». Або проситься: «Мама, піду допомагати картоплю чистити». Відмовляю: «Соня, холодно, краще вдома будь». А вона засмутилася. 12 років дитині, діти бачать і все розуміють. У кожного на війні хтось із рідних та близьких є: син, чоловік, кум, сват, брат, зять. Тому всі в селі небайдужі, - розповідає самарчанка Тетяна Сокол.
- Дуже мало в селі помешкань, які не беруть участі в допомозі, а так село дуже піднялося. Громада піднялася, працюємо. Допомагають і коштами, і продуктами, і речами. Усе, що треба, люди за годину зібрати й відправити волонтерський автомобіль на передову, - розповідає самарчанка Оксана Литвинюк.
У селі Самарському мешкає 880 людей, у самому старостаті - 963 людини. «Перераховувати всіх, хто допомагає, по прізвищах, то не вистачить і сторінок газети», - жартують жителі Самарського. Запевняють, що всі зараз об’єднані, як ніколи. І така згуртованість допомагає самарчанам завжди бути напоготові.
Нагодуй солдата
Їсти везуть у різні пункти до захисників. Односельці також долучаються до ледь не щоденної акції «Нагодуй солдата», тож голодними не буде жоден солдат, який проїжджатимемо повз Присамарський край.
Днями самарчанам знову довелося згадати, як варити в казані борщ, бо знову треба було нагодувати захисників. І знову розводять багаття, а на волонтерському пункті куховарять Любов Негей, Ольга Петюр, Тетяна Сокол, Наталя Ємельянова, Олена Баглай, Оксана Литвинюк, Тетяна Поліщук, Галина Ященко. Допомагає все село: зносять продукти, або ж печуть та варять вдома й приносять готове.
- О третій ночі вийшла з двору, а подалі купа солдат, кажуть: «Ми постоїмо трішки й далі поїдемо». І який тут сон. Швидко всім дівчатам телефоную, збираємося в нашому пункті й готуємо їсти. Як же ми наших захисників не обігріємо й не нагодуємо. Борщі киплять, каші варяться, підливку з м’ясом тушкуємо. За раз п’ять відер Олів’є накришили. Он Оленочка наша цілу ніч робила салат. Усіх нагодували. На сніданок приготували хлопцям вінегрет, буряк із майонезом на сніданок, ящик яєць насмажили, - розповідає Наталя Ємельянова.
- Хлопці кажуть: «Дівчата, нам і супчику досить», але ми готуємо й другі страви, і салатики, щоб наїлися. Самарчани в нас - дуже гарні люди. Одна жіночка було пішла до сусідів ночувати, бо свій дім на ночівлю віддала, - розповідає Тетяна Сокол.
Самарські господині встигають усе
- Мабуть, не спите взагалі?, - питаю самарчанок.
Сміються, кажуть, що встигають усе.
- Ми й спати встигаємо, і домашніх нагодувати, - каже Любов Негей.
- Я додому приходжу, а чоловік Віталій питає: «Ну, всіх борщем нагодувала, а чоловіка не треба?» Жартую до нього: «У холодильнику все є, треба тільки нагріти». То наші такі сімейні жарти. Віталій вже знає, що до чого, сам може приготувати їсти й собі, і дітям, - каже Тетяна Сокол.
- Йду з дому й кажу чоловіку: «Валєра, звариш маленьку каструльку супчику собі, а я пішла, - сміється Оксана Литвинюк.
І так у кожному домі, поки жінки тримають «борщовий фронт», чоловіки тримають домашній.
Зараз двічі на тиждень самарчани виряджають свого волонтера Дмитра Вербовського на схід країни.
- Буває таке, що треба через годину все зібрати, люди за годину все приносять, моментально, - розповідає староста села Євгеній Динник. - Фермери наші допомагають і власною продукцією, і грошима. Жителі наших сіл зібрали гроші на дві бензопили, закупили мастила. У нас оголошений збір коштів постійно: або в магазині місцевому в скриньку кладуть, або волонтеру Дмитру Вербовському надсилають на картку. Наразі продовжується збір на запчастини, пальне. Жінки в нас постійно щось варять та печуть, вони молодці. Я тут тільки брудну роботу роблю: дрова напиляти, води принести, а то все дівчата наші трудяться.
Це, певно, один такий приклад, коли згуртувалося разом усе село. Багато людей стали в цей час волонтерами, хто чим може, допомагає, хто вдома пече й варить, хто плете сітки гуртом, а тут усе село разом.
Дивуюся. Де стільки ресурсу беруть на всі приготування? А вони сміються: «Це все, що є в односельців удома. Хто картоплю, хто качку, хто сало, хто гроші, хто смаколики приносить». Дуже допомагають працівниці Самарського дитячого садочка «Сонечко» - невтомні трудівниці завжди смаколики приготують для наших захисників.
І певно, немає жодного будинку, де б хоч одноразово чи на місяць не влаштували на ночівлю.
- З осені жили 10 чоловіків у хаті, то я щодня то півня зарубаю й холодцю наварюю, то так віддаю пташку, вони самі супи варять. Пригощаю пиріжками, варениками, салатиками. Вони вже кажуть, що ваги треба, бо ви нас розбалували, - розповідає Любов Негей.
- Дівчата в нас часто військових і купали, і одяг прали. Буває, їдуть хлопці, а самі два місяці води не бачили. То нас викупають усіх, - говорить староста Євгеній Динник.
- У нас в літній кухні селили людей. Ми всіх «викупували», одяг прали, годували. Я сама виїжджала з окупації, розумію, як це важко. Була по роботі в Генічеську й застала там війну. Місяць була в окупації. Мене відмовляли у виїзді, бо на той час було небезпечно, але я не могла. Я реву й удень, і вночі. А потім вирішила їхати. Проїхала 18 блокпостів: і кадирівці, і ЛНР, і ДНР... Страшно не було, злилася, і хотілося додому. А коли перетнула межу Запоріжжя, то вже відчула, що вдома, - говорить Тетяна Сокол.
А ще в селі Самарське мають плетільну роту: жінок, які плетуть шкарпетки вдень і вночі, і дуже швидко. То ж, якщо треба на ранок плетені шкарпетки для наших захисників, то буде вже партія. Плетуть Галина Сєрова, Валентина Данильченко, Ірина Москвінова, Наталя Бойко, Наталя Грицюк, Валентина Сахно, Валентина Стукан, Галина Стукан (вона, до речі, ще й окопні свічки виготовляє з дітьми Новоселівського ліцею).
- Як змінилося життя з 24 лютого? - запитую самарчан.
«Перевернулося з ніг на голову» - відповідають.
- Дні проходять швидко. Прокинулася й починаю готувати на посилки солдатам, то по господарству щось зробила, то на волонтерський пункт вже треба бігти. Отак і день пройшов. Темніє, світло вимикають, то я свічку підпалюю та сідаю ліпити вареники, бо на ранок треба передати готові. А то треба щодня борщ варити, тоді вже всі справи свої відкладаю й увесь день на пункті, ось і місяць пройшов... Постійно в русі. Дома не сидимо. Ось знову третій день ми в нашому волонтерському пункті, майже зранку до темного вечора. Буде треба, будемо вночі працювати. Вареники, чебуреки, пироги. Світла немає: ліпимо при свічках. Жалітися не можемо, бо хлопцям набагато важче, - говорить Оксана Литвинюк.
Зізнаються жінки, що вже не планують роботи на день. Бо плани будує буденне життя. І якщо знову треба когось нагодувати, то це буде в пріоритеті над хатньою роботою й навіть городом. Хоч жінки встигають і корівок подоїти, і знову до волонтерського пункту поспішають.
Цікаво, якби ті всі казани з борщем та рахували, то вже б їм і ліку не було, скільки всього наварили.
- Бувало по сім-шість котлів за день варили, коли по чотири. Не порахувати вже скільки літрів борщу було зварено. Якби все записувати, то зошита б не вистачило. Знаємо лише, що все робимо для перемоги. Мріємо про перемогу, і більше нічого нам не треба. Щоб усі хлопці, які їли наші борщі, повернулися додому, - говорить Любов Негей.
- Півроку вже живуть у нас вдома люди. Допомагаємо, чим можемо. За цей рік починаєш цінувати кожну мить, переосмислюєш життя й починаєш його ще більше цінувати. Так хочеться перемоги, - говорить Олена Баглай, яка виховує дворічну дитинку.
Не вперше нам вдається поспілкуватися із захисниками, які вже спробували самарських борщів. Захисники окремого кулеметного батальйону другої бригади №58 дуже вдячні за гостинність жителям села Самарське.
- Ми самі з Черкащини. Нас прийняли, як рідних, як своїх батьків та дітей. Нас так ніде не приймали, як самарчани. Відчуваємо себе, як удома. А ще земляків зустріли. Велике спасибі за гостинність, за смачний борщ, домашні страви. Нас так гарно ніде не приймали, - говорить солдат.
Самарчани годують захисників, передають тормозки та готуються до Перемоги. Упевнені, що ця подія - не за горами.
- Наші вартові-хлопці, що на блокпосту, продовжують збирати гроші. Ваня Смирний запитує: «Тьотя Оксана, а як буде перемога, столи будуть ставить з нашої вулиці?» А я кажу: Звичайно. З нашої вулиці почнемо, продовжимо по центральній вулиці й аж до контори. Кожен з хати винесе стіл, накриємо й будемо святкувати перемогу. І наші захисники до нас прийдуть святкувати. Отакі в нас плани, - ділиться Оксана Литвинюк.
Між планами знову оголошують збір коштів на ЗСУ, готують смаколики й теплі речі для захисників. Самарчани свій пост не лишають аж до перемоги.
