Вони двічі втратили своє місце сили через війну - дім і власну справу. І вже втретє починають з нуля на новому місці будувати життя наново. З-під обстрілів виїжджали з невеликими заощадженнями, куди доїдуть, яке місце прийме їх, не знали. В одному були впевнені — з України вони ніде не поїдуть. Родина Дерикорчма із Сіверська тепер проживає в Миколаївці й відкрили затишне кафе в українському стилі “Корчма”.
Родина Дерикорчма: мама Олена, Тетяна та Валерій і діти - Олександра й Богдан
Валерій та Тетяна Дерикорчма родом з Сіверська, що на Донеччині. Для повного щастя мали все: затишний будинок, двох діточок: 5-річну донечку Олександру та 9-річного сина Богдана й улюблену справу. Родина створила сімейний бізнес — фермерське господарство, яке двічі зруйнувала війна.
Свій перший бізнес родина відкрила у селі Оріхуватка під Слов’янськом. Започаткували фермерське господарство мама Олена й батько Сергій, Валерій на той час працював у правоохоронних органах та допомагав батькам у господарстві. Винайняли приміщення, завели худобу: вирощували свиней. У справу вкладали всі свої ресурси та сили: тато й мама і син не цуралися роботи. Поголів’я худоби зростало, ферма розквітала на очах, родина власноруч усе будувала, дбали про розвиток, продукція користувалася попитом. І все було добре до 2014 року, коли в Україну прийшов російський агресор.
Ферма в Сіверську: загорожі для свиноматок
2014 рік. На Донбасі починаються бойові дії, важкі бої точилися на Слов’янському напрямку. На той час Валерій Дерикорчма працював у поліції, бойові дії змінили статус звичайного поліцейського на військового.
- Почалися бойові дії, я увесь час перебував на службі, вивезти господарство можливості не було. Турбота про худобою повністю лягла на батьків, - згадує Валерій.
Війна розпалювалася, обстріли ставали ще гучнішими та ближчими, тоді лихо прийшло й до фермерського господарства родини. Під час чергових обстрілів до ферми влучило одразу п’ять мінометних снарядів. Ферми не стало… У вогні згоріло 207 свиней.
- Нашого господарства не стало зовсім, ми втратили все... Не було приміщень, не було тварин... Рятувати й вивозити було нічого. Тоді все в свої руки взяла мама Олена, вона одразу зібрала всіх та вирішили спробувати розпочати свою справу знову. У мене мати бойова, вона надихнула нас не засиджуватися на місці, а вставати й працювати далі, - розповідає Валерій.
Валерій Дерикорчма
Потрібні були кошти для початку нової справи. Уся родина працювала на двох-трьох роботах. Тетяна працювала в дитячому садочку музичним керівником, після садочку йшла до школи викладати музику, а ввечері до дому приходили клієнтки на манікюр. Валерій продовжував працювати у внутрішніх органах. А батьки взялися за нову ферму, цього разу в місті Сіверську.
У Сіверську родина орендувала приміщення — це було безхазяйне майно, яке вони власноруч відновили, у 2021 році родина нарешті змогла викупили власне приміщення і почалася робота.
- Мати сама завезла 20 малих поросят, а ще таксувати пішла, так ми знову взялися до праці. Зробили ремонт у приміщенні, весь наш бізнес ми робили за власні кошти ще з 2014 року. Нещодавно згадували, як у серпні минулого року ми з матір’ю удвох забетонували та зробили новий дах на тій свинофермі. Батько тоді працював на кормах, адже було вже півтисячі голів свиней. Так і працювали: ми займалися ремонтом, батько — тваринами й землею, - згадує Валерій.
Мама Олена, волонтер та син Валерій - Сіверськ
Вирощували на господарстві 500 голів свиней та 70 баранів курдючної породи. Також родина взяла в обробіток 30 гектарів землі, вирощували зернові та для годівлі тварин.
- У нас були ще маленькі поросята зі свиноматками, тому на фермі все тримали в чистоті. Чистота перевірялась білими шкарпетками, якщо з ферми виходив у брудних шкарпетках, то робітники відправлялись все перемивати, це суворо контролювалось, адже тримали ми 70 голів свиноматок, - розповідає Валерій.
Фермерське господарство родина зробила повністю автоматизованим: кормакухні, дринажні насоси.
- На той час у нас працювало троє робітників, але ми все зробили так, щоб один чоловік міг обслуговувати 500 голів без тяжкої праці. Я особисто дуже любив доглядати за стадом наших курдючних баранів, це рідкісна породи, її важко було знайти, - зізнається наш герой.
Родина продовжувала розвивати своє господарство, вирощували худобу та засіювали поля і вже навіть не згадували ті п’ять прильотів, що 2014-го року. Бізнес працював та розвивався до 24 лютого 2022 року.
Будівництво ферми в Сіверську
Прильоти поблизу господарства почалися з самого дня повномасштабного вторгнення росії, обстріли були настільки руйнівними, що не лишали нічого живого. У Сіверську ні одна з 52-х багатоповерхівок не вціліла. Ці події стали поштовхом для родини, але не виїжджати, а діяти...
З перших днів повномасштабної війни родина Дерикорчма займалися волонтерством: худобу віддавали на їжу захисникам, адже з харчуванням тоді було тяжко. А голова сім’ї - батько Валерія Сергій вирішив йти на захист Батьківщини.
- Батько з 24 лютого три доби зовсім не спав, потім сказав, що прийшов його час нас захищати і 27 лютого пішов у військкомат, - розповідає чоловік.
Батько Сергій (справа) в руках тримає свою собачку - такса Маруська
Батько пішов на війну. Робітники, які працівники в сімейному господарстві, залишили ферму. І все ж повесні поля були засіяні, родина продовжувала допомагати ЗСУ, хоча це й не всім односельцям подобалося. Але ситуація розпалювалася, бойові дії були близько. І знову повторилося все, як 2014 року... Снаряди повністю зруйнували свинарники, засіяні поля вигоріли, лишатися в Сіверську було небезпечно, тому незабаром Валерій з Тетяною та дітьми прийняли рішення покинути домівку.
- Ми вирішили евакуюватися, в першу чергу через дітей. Син через гучні вибухи перестав виходити з будинку. Виїхали ми поближче до батька, він служить зараз у Покровську. Я з дружиною та дітьми виїхали до Дніпра, а мама Олена залишилась під Часів Яром. У місті я одразу почав шукати роботу. Влаштувався працювати вантажником, це не найкраща робота та й з оплати не вистачало, щоб винаймати житло. Вирішили знову спробувати розпочати свою справу, - розповідає Валерій.
На фермі
Але цього разу спробувати вирішили себе в кулінарії та ресторанній справі. Тож невдовзі волею долі родина опинилася в селі Миколаївка та відкрила кафе.
- Їхали трасою, а на узбіччях виглядали кафе, першим побачили кафе «Сосна» в Миколаївці, зупинилися, тут нам зустрілися добрі люди, які і з житлом допомогли, і справу власну відкрити, - розповідають Валерій та Тетяна.
Подружжя зустріли місцевого жителя пана Василя Антипова, який і допоміг родині відкрити власне кафе.
- Василь Васильович допоміг нам з житлом та знайти приміщення для нашого майбутнього кафе. Навіть перший час жили у Василя Васильовича, через два місяці знайшли квартиру в Першотравенську, але свій бізнес вирішили все ж розвивати у Миколаївці.
Наголошує подружжя: «Головне бажання, а далі робота піде вдало».
- Знайшли ми зовсім пусте приміщення, тут була мийка для автомобілів, ми самі робили ремонт. Василь Васильович нам дуже допоміг: з кондиціонерами, поставив двері, ще багато необхідних речей, навіть скатертини, дуже вдячні йому, - розповідає Валерій.
Ідея відкрити бізнес пов’язаний з харчуванням прийшла до родини одразу, адже як розповідає подружжя таку справу відкрити швидше та простіше.
- Коли займаєшся фермерським господарством, тваринами, треба розвивати свій бізнес років не менше п’яти років і вкладати постійно гроші у справу. З кафе простіше. Великого капіталу ми не мали, на цей час лише батькові заробітки годували всю нашу сім’ю, тому вирішили зайнятися кулінарією, щощо, а смачно нагодувати наших клієнтів ми можемо, - говорить Валерій.
Власними силами родина зробила ремонт, бо наймати людей потрібні кошти, яких через війну родина вже немала.
- Ми з дому виїжджали і в нас було лише 16 тисяч гривень, бо всі наші заощадження були вкладені у фермерське господарство. Ми з мамою швидко самі навели лад у приміщенні і за місяць наше кафе було готове до відкриття. Найважча робота була з оформленням документів. Я у ФОПі відкрив додатковий вид діяльності, оформили відповідну ліцензію. Почалися роботи з касовим апаратом, пощастило, що нам порекомендували гарний термінал одразу з касовим апаратом в ньому. Коли все документально оформили, кафе відкрилося, - розповідає подружжя.
Валерій розповів, що у цьому році двічі подавав заявки на грант для відкриття малого бізнесу, але кошти від держави на розвиток бізнесу так і не отримав. Але й без підтримки держави у селі Миколаївка запрацювала “Корчма”. Власне із назвою подружжя визначилося швидко, саме прізвище підказало.
У кафе під назвою «Корчма» - українська кухня, тут готують наші традиційні страви. Кожного дня в кафе нове меню, наприклад у меню можна побачити плов, картоплю з м’ясом та смажені креветки. А ще у кафе завжди можна поїсти український борщ та смачний шашлик.
До речі готують їжу в закладі сам Валерій з мамою Оленою, а дружина Тетяна працює з відвідачами в залі. Чоловік зізнається, що за все життя не стояв на кухні за процесом приготування їжі, але зараз так склалася доля, тож відкрив у собі ще й талант кухаря.
- Я дуже полюбляю шурпу на багатті готувати, але плов ніколи не готував. За два місяці роботи на кухні нашого кафе навчився варити смачний плов. Наші клієнти дуже задоволені нашими стравами, відвідували наше кафе захисники, скуштували наших страв, кажуть, що наче вдома побували. Я вже жартую, що певно коли мені виповниться 50 років, то мені залишиться лише в космос злітати. Доля подарувала багато випробувань і я вже багато чому навчився нового, - говорить Валерій Дерикорчма.
Зараз кафе «Корчма» користується популярністю у Миколаївці, але родина на цьому зупинятися не планує та у подальшому збираються розвивати свою справу в торгівельному напрямку. Вірять, що з нашими захисниками дуже скоро настане довгоочікувана Перемога і вони зможуть повернутися додому.
- Україну свою я люблю і далі не поїду, будемо думати далі над власними справами в рідній країні. Ми змогли відкрити своє власне сучасне кафе, вірю що зможемо ще більше, - говорить Валерій Дерикорчма.
