Майя Юхимівна народилася 1936 року, вона - інвалід Другої світової війни, ветеран праці та в'язень німецького концтабору. Родом жінка - з Білорусі. За своє життя пережила й війну, і концтабір, і голод. Але не думала, що на 86 році життя їй доведеться знову втікати від війни і вже вдруге залишитися без дому.
1941-1945 роки
Майї - 4 роки, разом з мамою та братиком вона потрапила до Німецького концтабору, де пробула чотири роки. У концтаборі дівчинка дивом вижила та навіть дочекалася звільнення. Їй було вже 8, коли людей звільнили та почали повертати додому. Своє повернення жінка добре пам’ятає.
- Мені тоді вже було 8 років. Повертали нас додому потягом, ми їхали в червоних вагонах для худоби. Частину колії замінували. Потяг підірвався на мінах. Було багато загиблих та поранених, повсюди лежали шматки людських тіл. Мені снарядом поранило обидві ноги та ліву руку, - розповідає жінка.
Майя потрапила до шпиталю в місті Орша в Білорусі, де дівчинку оглянули лікарі та лікували. Після виписки Майї дали посвідчення інваліда війни. Вона повернулася додому.
Удома
Дім дівчинки розбили під час бойових дій, тому доводилося ходити по людях шукати собі роботу, аби якось виживати.
- Я завжди була дуже хазяйновитою, бралася за будь-яку роботу. Знайшлися добрі люди, узяли мене на залізничну дорогу кювети чистити, Тоді мене тішив навіть шматок хліба, який давали за мою важку працю, - згадує жінка.
Подорослішала Майя, поїхала працювати до Полоцька. Там вивчилася на інструктора товарознавця та за спеціальністю почала працювати. Місце роботи не міняла, увесь час пропрацювала на одній роботі. Потім вийшла заміж за українця, і він привіз її в селище Верхньоторецьке, що на Донеччині.
- У цьому селищі міського типу я жила, працювала, будувала свою сім’ю. Відпрацювала 52 роки, наразі є ветераном праці та пішла на пенсію з почесною грамотою.
У Майї Юхимівни - четверо дітей. Донька Валентина 1957 року народження - переселенка з Авдіївки, учитель іноземної мови. Син Володимир 1962 року був козаком та радником верховного отамана. Син Юрій 1964 року жив у Донецьку, але зараз зміг виїхати. Син Олександр 1967 року з Ясинуватої працював помічником машиніста, наразі не може виїхати з окупованої території.
Життя йшло, але війна постукала в її двері вдруге в житті…
В 2016 році поряд з будинком прилітає снаряд, через пожежу на вулиці повністю згорів будинок Майї Юхимівни та загинуло багато худоби.
Жінка змушена була переселитися в дім по сусідству, який раніше використовувався як господарська споруда.
Держава виділила гроші за пошкоджений будинок, тому жінка почала наводити лад у новому місці проживання, купувати все необхідне, робити ремонт. Життя почало налагоджуватися, через деякий час у новий будинок прилітає снаряд, але на щастя, пошкодило лише покрівлю та скління. Жінці швидко змогли полагодити пошкодження.
Усі гроші, що були виділені, жінка вклала у відбудову нового будинку, але пройшло декілька років більш-менш спокійного життя, як війна вкотре змушує Майю Юхимівну залишити рідну домівку.
24 лютого 2022 року
Росія починає повномасштабне вторгнення, бойові дії в селищі посилилися, і до будинку жінки знову прилітає ворожий снаряд. Уже тоді, в березні, Майя Юхимівна дуже швидко залишила своє рідне селище та втікла, ховаючись від війни.
- Снаряди потрапили по домівках, навколо все горіло, не могли й на метр відійти від сховища, а потім в одну мить швидко вибігли, сіли в машину та швидко тікали в чому були, - згадує жінка.
Виїхали до Костянтинівки, тимчасово зупинилися в знайомих. Поряд почали стріляти, тому вирішили їхати далі. З Костянтинівки жінку вивезли волонтери та допомогли їй оселитися в Петропавлівці.
Наразі після усього пережитого жаху Майя Юхимівна на території Петропавлівщини, жінка почала спокійно спати. Проте власного будинку тепер вона не має, лише прихисток. Та й упевненості в тому, що знову не доведеться втікати від війни теж не має. Утім, як і більшість людей, які виїхали з окупованих територій та знищених міст, мріє про мир та повернення до власного дому.
