У сьогоденні ми багато чуємо про наших мужніх захисників. За ними честь та обов’язок, вони роблять вибір захищати країну цінною свого життя. Вони, наші герої, часто йдуть на фронт навіть усією сім’єю. Сьогодні розповідаємо про родину Скарбо, у якій мама Валентина відпустила на захист Батьківщини двох своїх синів.
Ще з дитинства Леонід та Григорій були пліч-о-пліч, разом росли, разом допомагали батькам, разом гуляли та разом пішли захищати нашу Україну. Зараз хлопці на варті Батьківщини та захищають своїх рідних від російського загарбника. Про роки синів з дитинства й до захисників України розповідає мати пані Валентина.
Валентина Скарбо родом із Маломиколаївки, усе своє життя працювала в колгоспі. Згодом одружилася з комбайнером-механізатором Олексієм Семеновичем. За роки щасливого подружнього життя Валентина з Олексієм народили двох синів, справжніх братів, сміливих та мужніх воїнів Леоніда та Григорія.
Уперше батьками подружжя стало 16 грудня 1978: у молодій родині народився старший синочок Леонід. Ще через п’ять років, 19 квітня 1983 року, у Валентини та Олексія народився молодший син Григорій. Тоді у старшого Леонід на усе життя з’явився брат та найближчий друг, поряд із яким вони разом пліч-о-пліч ідуть та долають усі труднощі.
Народилися брати в селі Катеринівка, дитинство хлопців пройшло тут. Шкільні роки Леоніда та Григорія промайнули в Петрівській школі. З дитинства брати постійно були разом, мати зізнається - сини були настільки рідними, що маленькі навіть ходили, тримаючи один одного за руку.
- Льоня ніколи Гришу не покидав, їх братерству заздрило все село. Люди цікавилися, як я їх так виховувала. А я тішилася, що змогла навчити та виховати їх бути рідними братами, - згадує дитинство синів Валентина.
Льоня та Гриша були не тільки втіхою для батьків, а й великими помічниками в домашніх справах, які, звісно, також робили, не залишаючи один одного.
- Ми тримали раніше велику худобу, корів, коней. Чоловік постійно був на роботі, то моєю підтримкою та допомогою були мої хазяйновиті сини. Я завжди знала, що можу піти на роботу й не перейматися за наших тварин, вони їх і пасли, і годували. Але час промайнув, і мої діти виросли, - говорить мати захисників.
Свої роки дитинства та підлітство хлопці провели поряд із батьками та завжди разом, але настав час дорослішати та будувати своє особисте життя.
Закінчивши школу та отримавши освіту, брати пішли на строкову військову службу. Першим до армії в 2015 році призвали Леоніда.
- Я пишаюся своїми синами, вони до армії були постійно удвох, а з армії повернулися, їх доріжки розійшлися, виросли, у кожного вже своя родина, - каже пані Валентина.
На строковій службі Леонід служив у розвідці, тому повернувшись із армії, вирішив, що має бути на захисті Батьківщини.
У 2015 році Льоня пішов на війну за покликом серця, тому що знав, країну треба захищати від ворога.
За братом прийняв рішення йти на фронт і Гриша, у 2017 році уклавши контракт, добровольцем хлопець пішов за Леонідом боронити Батьківщину.
- Коли Льоня пішов на фронт, я так переймалася, а тут і менший одразу каже: «Мам, ну як же він там на передовій, а я вдома». Тоді я зрозуміла, що мої діти хоч виросли, але й досі стоять один за одного навіть на війні, - згадує мати.
До війни брати працювали в тракторній бригаді з батьком, потім у шахтах, але коли в країну прийшло лихо, вони прийняли мужнє рішення та пішли захищати Вітчизну від агресора.
Льоня та Гриша - справжні патріоти своєї країни, а ще й люблячі чоловіки та татусі, які мають вже свої родини.
Уже одружившись, Леонід переїхав жити зі своєю коханою Женьою до Першотравенська. Виховує подружжя 18-річну доньку, яка наразі навчається в Дніпрі на митника.
- Льоня дуже любить свою донечку, тішить її подарунками, а ще вона в нас розумничка та добре закінчила школу. Синок завжди їй телефонує та пише з фронту, - розповідає пані Валентина.
Власну родину створив і молодший Гриша. Має 18-річну доньку Діну. Зараз чоловік живе з дружиною Інною в Павлограді.
Ще з часів АТО хлопці пройшли найгарячіші точки на передовій. Леонід служить у 93-й механізованій бригаді Холодний Яр, а Григорій несе службу серед десантників у 25-й окремій десантній штурмовій Січеславській бригаді.
- Із початку своєї військової служби Льоня та Гриша весь час були на Донбасі. Але й додому мали можливість приїжджати, а ми одразу з рідними збиралися та готували хлопцям на передову різні смаколики, аби потішити та підтримати наших захисників, - говорить мати.
24 лютого 2022 року Леонід та Григорій також застали на фронті, обороняючи нашу країну від російських загарбників.
Леонід повномасштабне вторгнення застав на Харківському напрямку. Пройшов Охтирку, Барвінкове та Ізюм, і захисника відправили на Донеччину. Зараз чоловік стоїть на захисті незламного міста Бахмут.
Пані Валентина розповіла, що Леоніда запрошували за кордон працювати механіком, але він сказав: «Поки не закінчиться війна, нікуди не піду».
А ще друзі для Льоні придбали машину в зону АТО, яка пройшла не один бій і зараз стоїть вдома, посічена осколками. Велику підтримку чоловік отримує й від товаришів зі служби в армії, вони завжди телефонують, відправляють смаколики та все необхідне Леоніду та його побратимам на передову.
- У Льоні вшита пластина в нозі, але він усе одно пішов до військкомату та нікому не сказав цього. Додому частіше приїжджає старший синочок, я рада кожній можливості побачити його вдома. А ще Льоня з побратимами полюбляють моє печиво у вигляді серденька. Печу завжди до їх приїзду. Хлопці кажуть, що воно із присмаком дитинства, - говорить мати.
Із початку своєї служби Леонід мав звання сержанта, а нещодавно за своє прагнення до захисту Батьківщини став старшим сержантом.
Григорій 24 лютого застав поблизу Авдіївки, саме на тому напрямку захисник перебував ще із серпня 2021 року.
Гриша має звання сержанта та служить у десантних військах. До речі, десантники проходять навчання, стрибаючи з парашута. У родині жартують, що раніше захисник як шахтар був ближче до землі, а тепер ближче до неба. Але рідним чоловік зізнається, що все ж таки бути ближче до неба йому не подобається.
- Гриша коли був під Ізюмом, ми майже не спілкувався з ним, так сильно переймалися. А сини кажуть, що хвилюються за нас більше, незважаючи на те, що самі знаходяться в зоні бойових дій. Молодший синок приїжджає додому, коли потрібно придбати запчастини для їх бойових автомобілів, та й усе одно говорить, що швидше поїде назад на фронт, адже завжди хоче бути поряд із побратимами, навіть ніколи смаколиків не візьме, каже, що комусь потрібніше, - розповідає пані Валентина.
Леонід і Григорій дуже мало говорять про війну, щоб не засмучувати близьких, але мамі зізнаються, що для них найстрашніше – бачити, як гинуть побратими. Як поранені просять про допомогу, а вони не в силах їм допомогти. А ще брати бояться почути страшну звістку від рідних про загибель братів. Адже серед рідних у захисників багато братів та племінників зараз перебувають на фронті та захищають рідну землю.
На жаль, жахливу звістку родина нещодавно отримала… На захисті України загинув племінник Валентини, Герой, мужній воїн Віталій Вишня. І це те, чого найбільше боялися почути рідні…
- Льоня незадовго до загибелі Віталічки їхав на передову та зустрів колону солдатів, які їхали на Лиман. Зупинившись, він випадково зустрів свого брата Віталіка. Синок останній, хто бачив племінника живим, - зі сльозами говорить пані Валентина.
Загиблий Віталій Вишня
Жінка зізнається, що хоч і постійно переймається за синів та племінників, але дуже пишається своїми захисниками, адже вони - її герої, захист та підтримка.
- Я дійсно неймовірно щаслива мама, що в мене такі сини, герої мужні та сильні. Звісно, я й рада, і боюсь за них, але знаю, що для моїх синочків дуже важливо бути на захисті своєї Батьківщини. Вони – ентузіасти, і це з війною не змінилося. Не дивлячись на страшні бої та умови, усі хлопці такі ж ніжні, люблячі та грайливі. До нас додому часто приїжджають Льоня з Гришою разом із побратимами, які вважають мене своєю мамою, і мене це до сліз розчулює. Вони - мої діти, усі хлопці мені, як сини, такі молоді й такі вже сиві від подій, які їм доводиться переживати заради нашого майбутнього, - говорить Валентина, мати мужніх захисників.
Бахмут, Ізюм, Авдіївка, Охтирка… Хлопці говорять, що про події, які там відбувалися та продовжуються й досі, навіть страшно казати, але вони стоятимуть до останнього за нашу країну.
- Я вважаю, що так і повинно бути, вони прагнуть захищати країну, а я як мати повинна їх підтримувати. Була б трошки молодша, пішла б із синами на війну. Але я радію, що в нас є можливість частіше бачитися, коли сини виїжджають для ремонту техніки. Дуже сумую за своїми дітками, коли вони повертаються на передову. Але знаю, що дуже скоро вони повернуться до рідних домівок із Перемогою, - говорить мати захисників.
За свою службу перед країною чоловіки мають нагороди, і ми впевненні, що вони гідні ще не одній медалі. Зараз Леонід та Григорій знаходяться на нульових позиціях та продовжують відстоювати незалежність нашої України. Хлопці зізнаються, що бачать багато горя та поранених, але настрій українських захисників тільки на Перемогу. У наших Героїв тільки одна позиція – захищати Батьківщину, і ми пишаємось воїнами України!
Давай дружити!
- Підпишись на наш Telegram-канал: там оперативні новини Синельниківського району та країни
- Наша сторінка у Facebook "Степова зоря"
- Ми є в Instagram
- Наш Chat_bot: Ви можете надсилати нам новини та цікаві фото/відео (події, пейзажі, дітей і т.п)
- Наш Youtube: цікаві відео з Петропавлівки та району
- Якщо ви бажаєте підтримати нас і наші медіа, будемо вдячні за ваші донати.
Підтримати нас можна на головній сторінці нашого сайту натиснувши ПІДТРИМАТИ КОМАНДУ!
Дякуємо, що ви разом з нами!💙💛
