Його геологічними екскурсіями захоплювалися студенти та ладні були йти за своїм педагогом хоч на край світу. А страви від су-шефа в ресторані грузинської кухні «Puri Chveni» приходили смакувати з усього Дніпра.
З лютого 2022-го він командує ротою тероборони й нині – «на нулі». Знайомлю з нашим героєм. Дмитро – педагог, кулінар, тепер з позивним Доцент. Він і зараз продовжує викладати онлайн для студентів, готує страви, але тепер уже для своїх побратимів. Головним своїм туристичним маршрутом обрав фронтову стежину й зобов’язався захищати Україну.
Як педагог, кулінар і затятий турист Дмитро став воїном і пішов захищати країну, розповідаємо.
Дмитро, позивний Доцент
Про геологію
Дмитро народився в Дніпрі, зараз йому 35 років. За освітою - геолог. Закінчив Національний технічний університет (зараз Дніпровська політехніка). Після закінчення університету залишився в аспірантурі. 2015 року захистив кандидатську дисертацію на ступінь кандидата геологічних наук. Працював і досі працює доцентом кафедри загальної та структурної геології.
З мандрівок Дмитра
Геологія - це пошук та розвідка корисних копалин. Основним напрямком університету є підготовка спеціалістів для геологічної галузі країни. Саме ця кафедра займається проведенням польових геологічних навчальних практик. До 2014 року Дмитро щороку подорожував зі своїми студентами.
- Возили студентів майже на все літо в поїздки: їздили до Криму, там у нас була своя база практики, потім після 2014 року довелося змінювати географію та створювати нові навчально-польові полігони. Вони були створені під Бердянськом, дуже гарно там виходило вивчати геологію, у тому числі й морську, - розповідає Дмитро.
З мандрівок героя
Чотири роки тому Дмитро з колегами Львівського національного університету ім. Франка вперше освоїли Карпатський полігон. Зізнається Дмитро, що для студентів це - можливість привчатися до польових умов, а ще це суміш навчання, туризму та просто живого спілкування.
Туризм
Університет Дмитро не залишив і продовжує викладати. Поки викладач захищає країну, допомагають навчати студентів колеги.
- Зараз у нас - дистанційне навчання. Поки я на війні, мені колеги дуже допомагають: хтось курси забрав собі, але, звісно, деякі завдання залишилися для мене. У нас дуже гарний колектив, усі пішли назустріч та максимально мене розгрузили від роботи на цей період. Нам не звикати до такого режиму праці, у період пандемії COVID-19 уже маємо гарні напрацювання на дистанційних платформах, у військовий час мало що змінилося в умовах дистанційного навчання, - розповідає доцент кафедри.
Походи
Дмитро — геолог у третьому поколінні. Уся родина чоловіка працювала й працює в цій галузі. Він і сам з дитинства розумівся на гірських породах, зізнається: “Якщо ти живеш серед геологів, то також станеш геологом”. Що власне й вийшло в Дмитра.
Про туризм
Туризм
Ще одне хобі Дмитра, без якого він не уявляє свого життя – це туризм. З туризмом він познайомився в 2019 році. Із друзями за кілька днів планували походи й вирушали в гори. Були спочатку осінні походи, потім вже й зимові. А взагалі почалося усе з університету. При виші був геолого-туристичний клуб.
Гітара в походах
- Коли я почав працювати в університеті, мій найкращий друг став керівником цього геолого-туристичного клубу. Саме цьому клубу я вдячний за любов до походів. Завжди чекав цих подорожей, знав, що буде велика кількість людей, багаття, гітара, спілкування, веселощі, щось нове та цікаве. Неважливо де, важливо з ким. Спочатку був Крим, потім Карпати, потім Грузія... Цього літа мав їхати в Грузію, планували похід, але поки що трішки його перенесемо, до перемоги, - говорить Дмитро.
Туристнічні стежки
Найцікавішим для Дмитра лишається геотуризм, це коли людям розповідають простими словами про гарні природні шедеври.
- Ви не тільки гуляєте та відпочиваєте, а ще й дізнаєтеся цікаві факти та розвиваєтеся. Це дуже розвинене у європейських країнах. У них є походи вихідного дня: люди ходять гуляти по спеціальним маршрутам і дізнаються щось історичне та цікаве, - пояснює Дмитро.
У ролі аніматора в походах
2018 року, коли Дмитро працював у ресторані, то виграв навчальний грант на поїздку до Франції в університет, який знаходився безпосередньо в регіоні французьких Альп.
- У Франції дуже розвинений геотуризм, я там був два місяці на стажуванні. Дуже добре мене там зустріли. Ми їздили на тиждень до Іспанії вивчати динозаврів, їх сліди, це дійсно дуже цікаво. Також були в Італії та Швейцарії. Там у мене з'явилося багато друзів. З початку війни вони майже кожні кілька днів мені пишуть, питають як я, чим допомогти, це дуже приємно. Люди, працюючи в одній діяльності, завжди один одного підтримують, - розповідає Дмитро.
З прапором ресторану
І колеги з університету, і ресторану з розумінням підійшли до рішення Дмитра йти на війну, максимально допомагають і підтримують.
- Я маю гарну підтримку. Наше завдання - скоріше закінчити війну та з перемогою повернутися й усім подякувати особисто: і у Франції, і у Грузії, - ділиться планами Дмитро.
Туризм
Кулінарія
Фронтові страви
Геологія та туризм це ще не все, що полюбляє наш герой. Дмитро впевнений, що любити й поєднувати можна не одну справу та спробував себе в кулінарії.
- З 2018 року в мене з’явилося більше вільного часу, я став замислюватися над якимось підробітком і проаналізував, що я ще вмію робити. З дитинства мені подобалося готувати, у мене це гарно виходило. Вирішив місяць-два попрацювати кухарем, а вийшло так, що вже чотири роки працюю в ресторанному бізнесі, - розповідає Дмитро.
Він поєднав, здається, зовсім непоєднувані напрямки: геологію та кулінарію. Дніпряни добре знають ресторан грузинської кухні «Puri Chveni» (Наш хліб). Чотири роки працює тут Дмитро.
Готує для побратимів
Про ресторан «Puri Chveni» він говорить, що це не просто заклад, де поїсти, цінують його за гостинність і традиції.
- Починав працювати в ресторані із самих низів, останні два роки працюю су-шефом, це друга людина у ресторані після шеф-кухаря. Чим мене захопив ресторан: ми цінуємо як і грузинські традиції, так і наших гостей. Головним на столі є наш хліб. Він завжди на столі, а в ресторані цінується гостинність. Ми шануємо кожного нашого гостя. Керівництво ресторану не просто намагається заробити гроші, а й забезпечити персонал комплексним навчання в Грузії, стажування в різних ресторанах країни, там дуже розвинені локальні кухні. Повсюди є свої особливості, різні спеції, різні способи приготування, - згадує Дмитро.
Ресторанні страви Дмитра
Кулінарія - це хобі Дмитра, яке перейшло у професію.
- З дитинства мені подобалося щось готувати, випікати, завжди читав кулінарні книжки. Хобі з часом все одно повинно перейти у професію. З часом я все більше навчався, виходило ще краще. Кулінарія - саме така професія, досвід якої приходить під час приготування страв. Потім відвідував майстер-класи, але не тільки для навчання, а ще тому що це - саморозвиток і дійсно цікаво, - розповідає Дмитро.
Туристичні стежки
Якщо вже бували в ресторані «Puri Chveni» в Дніпрі, то ви точно куштували страви європейської та грузинській кухні, які готував саме Дмитро. Найбільше подобається нашому герою готувати м’ясо на відкритому вогні.
- Більш за все мені подобається працювати з м’ясом. Цікаво спостерігати за приготуванням, тому що це хімічний процес, температурний режим, за усім треба стежити та регулювати. Я насолоджуюся самим процесом, найбільше мені подобається просмажування стейків, - розповідає кухар.
Подорожі
Любить Дмитро й рибу готувати. Якось до новорічних свят було спецзамовлення: приготувати великого осетра.
- Це таке собі завдання із зірочкою, багато кухарів не беруться за щось велике й дороге та готують лише страви з меню. Я взявся. Трохи почитав, повчився й приготував, навіть потім ще кілька разів замовляли цю страву. Із часом усього навчишся. Це дуже цікава професія. Починаєш цінувати обладнання, з яким працюєш, маєш власного ножа, який треба берегти, як цінну річ. Не треба шкодувати коштів на придбання дорогого обладнання, тому що воно допомагатиме якісніше та швидше виконувати свою роботу, - розповідає Дмитро про тонкощі професії.
Мабуть, тому, коли потрапив на фронт, дуже сумував за своїм кухонним приладдям, першим ділом придбав хорошого кухонного ножа.
З походів
Про службу
Дмитро як викладач мав “бронь”, та міг продовжувати працювати викладачем, волонтерити, але якесь внутрішнє рішення спонукало його йти захищати країну. Була якась недомовленість із самим собою ще з 2014 року: з подій на Майдані, з першої війни в зоні АТО...
Дмитро
- Коли все почалося, 24 лютого, іншого рішення, окрім як йти на війну, не було. Мені було нелегко прийняти це рішення, щось змінити в житті. Так, я мав «бронь» по університету, я міг нікуди не йти. Свого часу я навчався на військовій кафедрі при нашому університеті, учився там не для того, аби зв’язати своє життя з військовою справою, тоді думав, що це мені не заважатиме в житті. Отримав освіту й звання молодшого лейтенанта, - розповідає Дмитро.
Дмитро в теробороні
У лютому цього року зрозумів, що саме зараз він має бути ні педагогом, ні кулінаром, а тим самим молодшим лейтенантом. Дмитро та його близькі друзі, з якими разом працював, мав спільні хобі, ходили в походи, прийняли рішення йти захищати країну.
Дмитро з фронтовими охоронцями
- У мирний час ми могли місяцями один одного не бачити, але точно знали, що на будь-яке свято ми точно зберемося всі разом. Коли поряд з тобою близькі, уже якось легше. Наприклад друг Влад у мирний час займався нерухомістю в Дніпрі, був успішною людиною, мав достаток, молоду дружину, але теж вирішив, що треба йти служити. Ще один мій друг Павло працював у фінансовій сфері, мав власну фірму, зараз він дбає про те, щоби вчасно виплачували нашому батальйону заробітну плату. Друг Олександр - директор міжнародної фірми, людина більше, ніж забезпечена та успішна, має родину та двох донечок. У цей час спокійно міг бути в США, працювати, розвивати свій бізнес, але залишився з нами. Його фірма дуже допомагає фронту, займається волонтерським рухом. Є з нами Богдан, він був головним агротехніком на великому виробництві, де вирощували кіз та виробляли крафтовий козиний сир, що є дуже унікальним явищем для нашого регіону. Ще з Дніпра служить з нами Віталій, він за освітою фізіолог, працював фітнес інструктором у одному з найкращих фітнес центрів міста. Як бачите, люди з вищою освітою, забезпечені, у якусь мить вирішили, що вони мають узяти участь у захисті країни, - розповідає Дмитро.
На фронті: збитий безпілотник
Усі ці чоловіки 24 лютого прийняли рішення й пішли до військкоматів, до центрів територіальної оборони, які тоді тільки почали формуватися. Уже тоді чоловіки розуміли, що територіальна оборона - це серйозно та нелегко, і готувалися до служби.
- Чимало чоловіків думали, а може, змусили себе повірити в те, що в теробороні буде легко, патрулювати вулиці та додому. Але потрібно було добре помислити перед тим, як іти до військкомату. Воєнний час у країні, і такого не буває, щоб просто так видавали зброю. Територіальна оборона по суті зараз - легка піхота, - говорить Дмитро.
Дмитро
У один із центрів територіальної оборони прийшов і Дмитро з друзями. Їх перевірили, спитали чи готові вони виїжджати, чи є в чоловіків найнеобхідніше (запас води, спальник). Наступного дня, 26 лютого, Дмитро з друзями з усіма речами відправилися на інший збірний пункт.
- Людей було дуже багато, десь декілька тисяч, серед бажаючих були й молоді, і літні чоловіки. Ми дуже довго чекали. І ось в якусь мить наш товариш, який зараз головний сержант нашої роти, з’явився й гукнув: «60 чоловік на Синельниково, хтось готовий їхати?» Ми вже стояли чотири години, чесно, уже й померзли, тому сіли до того автобусу й поїхали до Синельниково, де формувалася наша частина та батальйон. Там уже почався процес підготовки, формування, було з кожним днем зрозуміліше, що відбувається, - згадує Дмитро.
Вони йшли звичайними солдатами, не було думок, що очолюватимуть взвод чи роту. Згодом чоловіки побували не на одному важливому об’єкті.
- Перший об’єкт, який ми охороняли, ще більше нас зблизив і познайомив один з одним. Потім керівництво частини дізналося, що ми - офіцери, а знаходимось на солдатських посадах, а такого в армії бути не може. Так як офіцерів не вистачало, нас із Владом розділили та відправили в різні місця. Мене направили в Славгород командувати взводом, а Влад залишився на місці командувати своїм взводом. Але "командувати" - це гучно сказано: ми взагалі тоді не розуміли, чого від нас хочуть. Військова кафедра в нас була давно, учили нас трішки іншому, тож довелося вчитися спочатку, - розповідає Дмитро.
Аналізуючи всі ті чотири місяці служби зрозумів, що більшого досвіду перейняли від хлопців, які були в АТО. Це люди різних сфер діяльності, але їх досвід став у нагоді й Дмитру. Уже скоро Дмитро став ротним, отримавши в підпорядкування 90 солдат.
- Можу сказати по своїй роті, що перш за все у нас не залізна армійська дисципліна, а звичайне людське спілкування, звісно, у певних рамках, але люди це відчувають і нормально до цього ставляться. У роті в нас зараз 90 чоловіків, а це три повні взводи. У нас на достатньому рівні й дисципліна, і патріотизм. Хочу розвіяти думку про територіальну оборону, що тут тільки чоловіки з сумнівною репутацією або які ховаються від армії. Може, й такі випадки є, але точно це не про нашу роту, ми свідомо йшли захищати країну. Узагалі люди самі обирають для себе як допомогти країні: хтось вирішує бути волонтером, хтось йде до ТРО, хтось у ЗСУ, - говорить Дмитро.
Фронтові моменти: дбає про тваринок
Про родину
Удома на Дмитра чекає син Іван, йому 11 років.
- Син завжди мені пише, турбується, пишається мною, а я ним. Нещодавно у Вані закінчився навчальний рік, він мені прислав свої відмітки, і там - дуже добрі результати. Він старається, навчається, я часто брав його на виїзди геологічні до Карпат, сину це все дуже цікаво. При цьому він ще захоплюється програмуванням. Намагаюся плекати в ньому найважливіші цінності, такі як дружба, спілкування, природа, спорт. Якщо йому подобається програмування, я заперечувати не буду, це дуже цікава та перспективна галузь. Зараз у нього літні канікули, проводить він їх у Дніпрі в бабусі. Буду намагатися забезпечити сину відпочинок на літо, - каже Дмитро.
Понад три роки Дмитро не перебував у шлюбі. У червні цього року зустрів жінку, у яку закохався. Звуть її Даша, вона відповіла йому взаємністю, і вони нещодавно одружилися.
- Дружина моя також із ресторанного бізнесу, Даша з мамою мають невеликий сімейний ресторан, він не дуже відомий у великому місті, але працює вже понад 20 років, що для ресторанного бізнесу в Україні - унікальне явище. Якось ми з друзями зайшли туди просто відпочити, вона мені сподобалася, познайомилися, того ж вечора подарував їй квіти, а потім виявилося, що ми й навчалися в одній школі, тільки вона на п’ять років молодша. Поїхав додому в Дніпро до коханої жінки, і ми з нею по-військовому швидко зареєстрували шлюб, - ділиться гарною подією Дмитро.
Дмитро з коханою Дашею
Іноді чоловік замислюється над тим, як хочеться повернутися додому, але сам собі каже:
- Тільки тоді, як війна закінчиться ,повернуся, а зараз я просто не зможу бути вдома та просто працювати. Перш за все це буде нечесно перед самим собою. Звісно, іноді я буваю вдома побачити рідних, але все одно більшість часу витрачаю на те, щоб придбати щось необхідне та привезти в частину хлопцям. Удома всі думки про війну та свою роту, - говорить Дмитро.
Нещодавно Дмитро одружився
Зараз командир зі своєю ротою знаходиться, як кажуть військові, на «нулі» - це найближча до противника позиція, перший оборонний рубіж. У день нашої зустрічі, саме тоді рота вирушала на передові позиції, Дмитро сказав: «Ми поїдемо трохи далі, та сподіваюся, що й ворога відсунемо подалі. Ми підготовані, віримо в перемогу й гарний настрій маємо, а це - запорука до успіху».
Чи є ще якісь сумніви в нашій перемозі? Жодних! Країну захищає цвіт нації.
