Кривава війна триває та продовжує забирати життя в наших молодих та мужніх захисників. Сьогодні наш край знову отримав болючу звістку, на фронті загинув Духовенко Олександр Вікторович. Без чоловіка залишилась дружина Валентина, а без батька двоє маленьких синів…
Олександр народився 12 серпня 1986 році, родом з Павлограду. Останні 9 років мешкав з дружиною у своєму рідному місті та працював на шахті.
З коханою Валентиною Олександр познайомився у 2011 році у Дніпрі. Жінка там навчалась та працювала, у Дніпрі молоді вперше зустрілись та закохались. У 2013 році закохані поєднали свої серця шлюбом та переїхали жити разом до Павлограду.
За щасливі роки подружнього життя родина поповнилась великим щастям - двома синами, але цю радість зруйнувала війна…
З перших днів повномасштабного вторгнення, коли меншому синочку був лише місяць від народження, а старшому 3 рочки, Олександр пішов захищати Україну.
- Донечці тоді одній з дітками було дуже важко, тому ми вирішили забрати їх з Павлограду до себе додому, у Самарське, - розповідає теща Олександра, Людмила Кривуля.
Призивали Олександра на війну ще у 2014, але на фронт так і не забрали. Тож у після вторгнення росії на нашу територію чоловік твердо вирішив – піде захищати свою Батьківщину від ворога та вступив у лави ЗСУ.
1 березня 2022 року чоловік поїхав на навчання у Кривий ріг. Навчався Олександр у танкових військах. Був наш захисник танкістом, а з серпня був командиром взводу.
- З початку війни він одразу сказав: «Я повинен захищати нашу країну та дітей». Ми навіть не намагались його відмовити, - розповідає жінка.
16 жовтня родина святкувала День народження батька Валентини, тоді родина й гадати не могла, що у свято вони в останнє почують голос Олександра… До речі батьків дружини Олександр також вважав своїми рідними батьками.
- Я завжди називала Олександра своїм синочком. Він був такий добрий, порядний, завжди до нас з повагою та добротою. До дружини та мене завжди приїжджав з квітами, дарував багато любові та уваги. 16 жовтня він зателефонував привітати батька, як зараз пам’ятаємо його слова: Вибач тату, що так тебе вітаю, мені в цей день зовсім поіншому хотілось тебе привітати». Тоді синочок нам сказав, що йому дуже тяжко й ледь знайшов зв'язок, щоб нам подзвонити, - зі сльозами згадує Людмила.
18 жовтня зранку родина отримала від Олександра коротке повідомлення, що з ним все добре, а вже по обіді взнали страшну звістку… Коханий чоловік, люблячий батько, найкращий син та мужній воїн загинув під час артилерійського обстрілу…
19 жовтня родині офіційно повідомили, що Олександр загинув… Загинув як Герой...
Кривав війна обірвала життя молодого захисника… Вдовою залишилась молода дружина, без батька залишились діти – два синочка 8 місяців та 3.5 роки.
Прощання з Героєм пройде найближчими днями у селі Самарському…
