Сьогодні наша Петропавлівка знову отримала сумну новину… Помер захисник України, наш односельчанин Роберт Робертович Клінг. На 53-му році життя не стало героя, який із перших днів війни пішов боронити країну. Про Роберта в житті та війні дізнавалися з відвертої розмови з цивільною дружиною захисника Наталею Постол.
Роберт за національності німець. Ще маленьким його родина переїхала жити в Україну. Він був наймолодшим у родині (п’ятим), мав старших сестер та братів. Проживав з родиною в Миколаївській області, потім переїхали до Першотравенська, де навчався школі та пройшов строкову службу. Останні понад десять років рідною для Роберта стала Петропавлівка, тут він зустрівся із своєю коханою жінкою Наталею.
У Петропавлівці Роберт працював вантажником у супермаркеті «Брусника», а згодом в супермаркеті «Варус», там же працювала й Наталя.
- Ми познайомились 2017 року, разом працювали, і так ми з ним і зійшлися. Уже чотири з половиною роки, як ми жили разом. Роберт завжди говорив мені: «Чому не зустрілася мені раніше…», - розповідає Наталія, дружина захисника.
Щасливо жили, у мирний час чоловік захоплювався рибалкою, яка була його відпочинком, а найбільше любив Наталю – вона стала його віддушиною.
Війна увірвалася в їхнє щасливе життя. Оголосили воєнний стан й одразу, зранку 25 лютого, Роберт пішов до військкомату й записався до територіальної оборони Петропавлівки.
- 24 лютого він був на роботі. Як все почалось одразу зателефонував і сказав, що піде захищати країну. Я спочатку намагалася його відмовити, а він мені каже, що не буде сидіти вдома, доки гинуть діти. Він завжди говорив: «Я українець, я повинен захищати свою країну, це моя країна, не буду сидіти вдома, коли нас атакує ворог», - говорить жінка.
Роберт служив у роті охорони. Згодом був мобілізований у 93-ю окрему механізовану бригаду, де його зарахували гранатометником. У травні військову частину відправили на навчання, а через місяць захисників відправили на Харківський напрямок. Позиції потрапляли під постійні обстріли, просто на очах у Роберта гинули побратими. Під час одного з боїв Роберт отримав контузію й потрапив у військовий шпиталь. Як виявилося, окупант, то не єдине, з чим Роберту доведеться боротися.
Під час лікування у військовому шпиталі у захисника виявили ракову пухлину…
- Провели обстеження та виявили онкозахворювання гортані. Ми навіть подумати не могли, ніколи нічого не турбувало, іноді голос хриплим був. І почалася важка боротьба за життя. Із 30 червня чоловік проходив лікування, йому зробили дві хіміотерапії і ми готували його до третьої, лікарі давали хороші прогнози на одужання, - згадує Наталя.
Так доля перевертає все з ніг на голову: німець за національністю, стає українцем до самих кінчиків пальців і йде воювати з росіянами за Україну.
- Роберт мало говорив про війну, але коли згадував, то не приховував свого ставлення до окупанта. Пам’ятаю як він обурювався: «Ну що це таке, я йшов на війну, аби хоч одному рашисту в лоба кулю пустити, але не довелося» . І дуже радів, коли я читала йому втрати росії у війні, кожного дня казав: «Сонечко, читай мені, скільки там вони вже втратили». Рахував втрати ворога: танки, літаки, піхоту. Вірив завжди в Україну, - говорить Наталя.
Разом з Робертом на Харківщині воювали хлопці з Петропавлівщини. Разом з Робертом під Харківщиною, 17 червня, під обстріл потрапив й наш земляк, Олег Корх. У той день Олег вижив, а 19 червня Роберт дізнався, що під час чергового ворожого обстрілу Олег загинув. Роберт часто згадував і загиблого хлопця з Першотравенська, який загинув прямо на очах у Роберта. І йому важко було пережити ці втрати, але він знав, що має бути на війні.
- Роберт завжди говорив, що війна це пекло. Коли накриває артилерія, це жах, не знаєш куди бігти та куди ховатися. Коли Роберт повернувся додому, то навіть плакав від згадок про страшні обстріли, - розповідає Наталя.
На початку вересня, після довгого лікування, Роберт повернувся додому, але вночі йому знову стало зле. Дружина викликала швидку допомогу й Роберта знову забрали до військового шпиталю Дніпра. Наталя поїхала за чоловіком услід. Проте, коли зайшла до палати, де мала побачити Рому (так Наталя називала Роберта), побачила лише зібране ліжко…
4 вересня Роберт помер. Лікарі повідомили, що причиною смерті стала пневмонія та серцева недостатність.
За усе своє життя Роберт найбільше пишався тим, що він українець. І тому так хотів захистити країну, яка стала йому рідною. Так хотів бути щасливим з коханою Наталею. Та не міг спокійно дивитися на всі події, що відбувалися в Україні.
Згадує свого світлого Роберта й не стримує сліз Наталя. Він був настільки чуйним, добрим та веселим чоловіком, завжди намагався друзів підтримати та допомогти. Прекрасною людиною Роберт залишиться в пам’яті коханої Наталії, усіх близьких та рідних. А ще чудовим прикладом того, як треба любити країну: німець Роберт став на захист України та справжнім патріотом та героєм України.
Світла пам'ять Роберту – справжньому українцю, захиснику України.
