30 квітня, жителі села Лозівське прощалися з Героєм — солдатом-добровольцем Сергієм Анатолійовичем Редькою.
З початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Сергій записався добровольцем у територіальну оборону. Воював у Волноваському районі поблизу села Вільне поле. Загинув у бою від осколку ворожого снаряду. До свого 37-річчя він не дожив лише місяць.
Попрощалися з Героєм в селі Лозовому. Провести в останній путь прийшли побратими, односельці, однокласники, друзі, педагоги, колеги по роботі, поруч — найрідніші. Усі, заради кого Сергій пішов на війну, щоб захищати.
Він був щирим, добрим, завжди з помішкою, дуже любив своїх рідних і життя...
Тільки так згадують Сергія всі, хто його знав.
Сергій народився 27 травня 1985 року в селі Лозове, ще Сергій був маленьким, як родина переїхала до села Преображенка, що на Межівщині. Тут пройшли дитячі та юнацькі роки: садочок, школа, професійно-технічне училище, де він освоював професію тракториста. А потім пішов на строкову службу до лав армії.
- Служив син в Миколаєві та Херсоні у внутрішніх військах. Він в армії був кінологом. А любов до тварин у нього з дитинства. Було в нас малесеньке лоша, лишилося без матері, так Сергій те лоша виходив із самого малечку. І так його любив, що зі школи зривався, аби те лоша погодувати. Виростив з нього гарного коня, прізвисько дав - Князь. Сергій любив верхи їздити, - згадують сина батько Сергій Григорович та мама Олена Вікторівна.
Через півтора року, це був травень 2005-го, зустрічали сина з армії. Після служби Сергій поїхав у місто Дніпро, де прожив останні 17 років у парі з дружиною Надією. Виховали разом сина Дениса, зараз хлопцю 15 років. Працював на взуттєвому підприємстві.
У Сергія було безліч планів на життя, проте все забрала війна...
- У лютому тільки пішли на нас оті паразити, Сергій записався в добровольці. Зателефонував і каже: “Мамуля, ти мене вибач, але я 2014-го не воював на Донбасі, а зараз піду, буду вас захищати. Казав все буде добре, що буде нищити окупантів, бо ворогу не місце на нашій землі”, - пригадує мама Олена Вікторівна.
Сергій пішов добровольцем у територіальну оборону Дніпра. А потім його з іншими побратимами відправили на передову лінію оборони. Так він потрапив у гарячу точку — Донеччина, Волноваський район, поблизу села Вільне поле. Це було останнє місце, звідки Сергій телефонував до дому. Хоча рідні лише з похоронки дізналися, що саме там обірвалося життя їхнього мужнього сина, чоловіка, батька, брата... 29 квітня, близько опівдні, родині повідомили, що Сергій загинув.
- Син не казав нам де він, лише заспокоював: “Мамо, не хвилюйся, не можу багато розповідати”. Певно беріг мене, не хотів, щоб зайве думала. Коли почула страшну звістку, я не вірила, питала, що може помилилися... - не стримуючи сльози каже мама.
Сергій завжди був турботливим, а ще веселим і життєрадісним, завжди посміхався...
- Брат був старшим з дітей у нашій родині, тому для мене він був опорою, для брата Андрія - прикладом. Сергій був особиливим, оберігав, допомагав. Ми з ним були нерозлийвода, навіть житло мали в одному будинку. Як пішов на війну, то вже я намагалася допомагати й підтримувати його сім’ю, бо так завжди робив брати, - згадує сестра Аня.
30 квітня у селі Лозове прощалися з Героєм Редькою Сергієм...
Ще один захисник нашої краю, який віддав своє життя заради миру в Україну, заради світлого майбуття українців. Вірив у Перемогу України й наближав цей день на полі бою.
- Коли Сергій закінчував школу я йому співала: “Сину, сину, сину, ангел мій, я тобі щасливу зичу долю, ти добре серце матимеш в житті, а я пишатимусь тобою...” Я пишаюся нашим синочком, нашим Янголом-охоронцем! - промовила мама Героя, захисника України.
Вічна й світла пам'ять Герою!
Сумуємо разом із родиною загиблого Героя України!
