У Волновасі, в якості журналістки, вперше побувала незадовго до повномастабного вторгнення рф. Тоді, разом з журналістами з України, ми відвідали сіру зону і проїхалися містами, які на той час вже відбудовували після вторгнення 2014 року. Приємно було спостерігати, як містечка відновлюються, як люди гуртуються і впроваджують різноманітні ініціативи.
У Волновасі були проїздом, та все ж знайшли час зупинитися в центрі міста. Вразило маленьке натхненне українське живе місто. Навіть фотознімок встигла зробити біля "Я люблю Волноваху"...
Хоч у сірій зоні на той час все одно було чути канонади вибухів, проте, я б не повірила тоді, що Волновахи за пару місяців зітруть з лиця землі. А нещодавно зустрілася з жителями Волновахи, які тікаючі від війни опинилися в нашому краї.
Марина Даримова дивом виїхала з родиною з Волновахи. Про евакуцію з рідного міста відверто розповідає журналістці сайту Petropavlivka.City
“У Волновасі пройшли великі бої. Лише 28 лютого нам вдалося виїхати з міста. Ми виїжджали під кулями, їхали всією родиною в кузові автомобіля. Я, мій 9-річний син, чоловік, брат чоловіка та мама. Не знаю, чи уцілів наш будинок. У своєму житті мені довелося побачити багато. Знаю, що таке град, кулі, свист над головою. Я навіть подумати не могла, що таке може бути в 21-му сторіччі.
Марина зі своїм сином
Коли виїжджали з Волновахи, хвилювалася за дитину й не хотіла, щоб син бачив розбитим наше місто. Воно красивим було, маленьке, комфортне. На День молоді у нас проводилося свято: салюти, діти відпочивали. Кругом зробили асфальт, дитячі садочки гарні були, лавки у скверах, школи відремонтовані... А зараз усе зруйновано, жодної школи не лишилося, навіть те село, в якому я виросла, Карлівка, зруйноване вщент. Я навіть не знаю чи батьківська хата вцілила.
Ще 19 лютого чоловік заступив на добове чергування. Він - охоронець на залізниці. Вони супроводжували вантажні вагони. У цю ніч він почув, що з боку Донецька вже бомбили. Але ми вірили, що нічого далі не піде. А 22 вже ближче почули вибухи. 24-го гахнуло в нас. Наш собака загинув від уламка снаряду. Ми спустилися в підвали. Фасад будинку просто рознесло. Коли вийшли з підвалів, усе було знищено: будинки побиті в місті, лікарня розбита, залізниця, училище, магазинів немає. Центр міста взагалі зник: площа - розбита, будинки вигоріли, автовокзала немає. Таке враження, що спеціально бомбили, стирали з лиця землі.
м. Волноваха
На автовокзалі стояв пам’ятник полеглим солдатам, там багато років стояв танк, видно, з літака побачили й бомбонули.
Бої у Волносасі точилися тиждень, тому й міста немає. Багато людей лишилося в підвалах. Вони - налякані, бо зараз там ДНР, і страшно щось говорити. Я дуже хочу додому, але ж розумію, що від нашого міста вже нічого не лишилося, немає й нашого будинку. Повертатися немає куди”.
