Сєвєродонецьк та район в травні 2014 року був захоплений російськими окупантами. За кілька днів у Сєверодонецьку пройшов фейковий "референдум", а 15 травня над містом було піднято прапор "ЛНР". Терористи влаштували у Сєвєродонецьку свої порядки та місцеві жителі дізналися, що таке "русский мир".
За 2 місяці окупації містяни опинилися у надзвичайно складному становищі. Сєвєродонецьк страждав від перебоїв з водою та продуктами, у місті було відключено мобільний зв'язок та інтернет. Вбивства, зґвалтування, викрадення людей, пограбування та мародерство стали звичним явищем. Місто жило в паніці. Та було під постійними обстрілами з мінометів, гаубиць і навіть "градів".
20 липня 2014 року українці звільнили Торецьк та Рубіжне. 22 липня увійшли до Сєвєродонецька та розпочали його зачистку.
Вже підконтрольні Україні місто та містечка району стали поступово відбудовуватися. Особисто на власні очі вдалося побачити всі позитивні зміни. При зустрічі з головою Луганської обласної адміністрації Сергієм Гайдаєм дізналися про великі плани розбудови Луганщини. Але виявляється, що всі вісім років війни, це були лише квіточки, Луганщина знову під масштабними обстрілами, знову евакуюють людей, а села та міста окупанти стирають з лиця землі.
Олександр з містечка Борівське Сєвєродонецького району оселився в Дмитрівці, до цього вже встиг вивезти свою родину. Власне й думав, що родина буде в безпеці, сам лишиться в місті. Та війна розпорядилася інакше.
- Дуже погано в селищі, особливо останніми днями. Сім’ю раніше встиг вивезти, а сам лише зараз надумав. Я й не їхав далеко, зупинився тут в Дмитрівці. Хочеться сподіватися, що далі мені їхати не доведеться, і я скоро повернуся в рідне містечко. Борівське знаходиться близько до лінії розмежування. Вибухи постійні ми чуємо вже сім років. Але, ті вибухи, які ми чули з 2014 року виявилися квіточками, тепер побачили ягідки, - розповідає Олександр.
10 квітня 2022 року ворог обстріляв майже весь Сєвєродонецьк
Сєвєродонецьк розбомбили сильно. Бомбили не околиці: в центрі міста розруха. У Борівському будинки в найкращому випадку лишилися без вікон, решта просто розбомблено й випалено. Лишатися вже було смертельно небезпечно.
- Вже коли виїхав з Борівського, зміг додзвонитися до сусіда, він сказав, що будинок моєї родини вцілів, принаймні не згорів, а просто без вікон і дверей стоїть, їх винесло від вибухів. А це все ми відбудуємо після Перемоги. Я знаю, що наші Збройні сили України звільнять наші міста. Я коли виїжджав з міста, то бої йшли по околицях. Коли побачив українських захисників, молоді хлопці ще дорогу мені вказали, подумав, що повернуся додому обов’язково. Я вже так навіть думаю, якщо будинок розіб’ють, то цегла лишиться, будемо відбудовувати будинки заново. Головне зараз - Перемога! - говорить Олександр.
