Петропавлівка пережила важкі дві доби. Пізно ввечері 6 лютого, коли в оселях гасло світло й люди лягали спати, ворог завдав удару по селищу. БПЛА типу «Шахед» поцілив по одній із вулиць. Подвійний удар за лічені секунди перетворив спокійну вулицю на суцільне місиво з уламків. Наступного дня ворог повторно вдарив по селищу, в іншій стороні “Шахед” вдарив у житловий будинок та знищив його.
Вечірня атака залишила по собі великий слід: вибуховою хвилею пошкоджено одразу 11 будівель. Вибиті вікна, зірвані двері, побиті дахи й фронтони. Дроти електропередач повисли над дорогою, на подвір’ях та на дорозі повалені дерева, шматки покрівлі, рештки ворожого дрона. Вулиця після нічного прильоту — ніби після бурі: усе розкидане, понівечене, чуже.
Місцеві жителі згадують ту ніч як одну з найважчих.
Шахеди не замовкали — гули, кружляли над селищем, ніби навмисне вишукуючи жертву. Цей звук — низький, нав’язливий — не давав заснути, стискав груди. А потім — удари. Ті, хто жив ближче до епіцентру, кажуть: будинки буквально здригнулися, по тілу пішла вібрація, ніби землю під ногами хтось рвонув ізсередини.
Зоряна мешкає саме на тій вулиці, де стався вибух. Про пережите й досі говорить з тривогою.
«Це були секунди»: ніч, коли приліт застав зненацька
Того вечора Зоряна та її 15-річна донька Христина збиралися лягати спати. Здавалося — звичайна буденна ніч. Але вона перетворилася на одну з найстрашніших у їхньому житті.
- У 22:09 я глянула на годинник. Ми вже збиралися спати. Донька готувалася до сну, а помолилась, і чую — над хатою летить… Чую пікірує, а потім крик доньки на весь дім. Це були секунди…
Зоряна розповідає: все сталося настільки швидко, що навіть усвідомити подію було важко.
- Я прибігла — скло вилетіло, дитина кричить, у неї шок… Кажу їй: “Давай швидко, бо може бути наступний приліт — так часто буває”.
Епіцентр удару БПЛА припав саме з того боку будинку, де знаходиться кімната дівчинки.
- Було два прильоти — якраз з того боку вдарило, де її кімната. Донька тільки відійшла від столу, де уроки робила. Пройшло 5–10 хвилин до удару, - розповідає мама.
Скло сипалося під ноги, але часу на страх не було — тільки на дії.
- Я схопила доньку, вивела через скло. Кажу: “Христин, треба йти — може бути ще”. Вдяглися швидко. Документи, слава Богу, були вже складені, сумки поруч… Це за 5–7 хвилин. Розумію, що ночувати в будинку не можна. Ми вийшли з хати й одразу почали телефонувати, аби нас забрали.
Жінка з донькою вибігли з дому з уже зібраними речами. Вони чекали на допомогу просто на вулиці — але небезпека не відступала.
- Чекаємо батька, — немає. Стоїмо на вулиці перед лавочкою, чекаємо. І тут чую — ще один летить… Ми кинули валізи й бігом біжимо — хотіли в погріб заховатися. А там двері заклинило. Побігли до дідуся, по сусідству. Бачу — у нього в будинку двоє дверей нема, лежать на підлозі. Але ми з донькою заховалися під стіночкою, я її обняла. Так і переждали цей приліт.
Коли стало трохи тихіше, жінка вирішила більше не чекати. Втеча була поспішною — брали лише найнеобхідніше.
- Дитина схопила кота, я — дві сумки, чоловік — теж дві. І ми побігли на край вулиці, до зупинки — там чекати, поки нас приїдуть забрати. Бо думаю: не дай Боже, якщо ще приліт — нас тут просто знищить…
Усе відбувалося в лічені хвилини.
- Це було десь 22:15–22:19. Я точно не скажу — усе як у тумані. Шахеди пролетіли — і зразу цілеспрямовано пікірували. Навіть якби ми вибігли з кімнати — не встигли б сховатися. Настільки швидко все було.
Родина Зоряни вже до цієї ночі готувалася до евакуації з селища.
- Евакуацію в Петропавлівці ще не оголошували, але ми вже збиралися виїжджати. Валізи стояли зібрані, мішки з одягом — усе готове. Хотіли на вихідних або наступного тижня виїжджати. Ми вже жили “на валізах”, - говорить Зоряна.
Після цієї ночі страх не закінчився — він перейшов у щоденні реакції дитини на будь-які звуки в небі.
- Донька так перелякалася… Уже ми в мами моєї ночували — там товсті стіни. Летить шахед — і вона кричить, в істериці, до мене притискається. Це жахіття…
Попри пережите, жінка повторює головне — вони вижили.
- Слава Богу, що ми живі. За дитину я найбільше переживала. Дивлюся — всі живі, вся родина жива… Але цей стрес — коли життя в один момент перевертається…
Будинок зазнав значних руйнувань.
- Дуже постраждав. Дев’ять вікон, четверо дверей вибито, фронтони пошкоджені. Всередині — комп’ютер, особисті речі… багато чого знищено.
Попри шок, жінка говорить із вдячністю про людей поруч.
- Дякую сусідам, кумам — допомогли. Прибирали, позабивали війкна. Усім велике дякую. Слава Богу, що живі… Я ж тільки помолилася, перехрестилася лягати — і оце таке…
Рішення про виїзд стало остаточним.
- Будемо виїжджати. Дитині потрібен психолог — вона тепер боїться всього. І дитина не їсть, і кіт не їсть… Я сама пережила все на адреналіні — усе бігом-бігом… А тепер видихаємо все це, - говорить Зоряна.
День почався повторними ударами
Вже зранку 7 лютого люди почали розбирати завали. Хтось лагодив дах, хтось зашивав вибиті вікна листами ОСБ, хтось просто мовчки збирав по подвір’ю уламки власного дому. Працювали всі — сусіди допомагали сусідам, бо інакше тут не вміють.
Та вдень, коли здавалося, що найстрашніше позаду, ворог завдав нового удару.
7 лютого «Шахед» влучив у будинок в іншому кінці селища — просто серед білого дня. Цей дім знищено повністю. Від нього не залишилося нічого, окрім понівеченого фундаменту, обгорілих балок і зім’ятого автомобіля, який стояв у дворі. Машина — без скла, з продавленим дахом, втиснута в купу уламків, як німий доказ сили вибуху.
Навколо — зруйновані стіни, розсипана цегла, обірвані перекриття, покручене залізо. Колись тут було подвір’я, кімнати, тепло, життя. Тепер — порожнеча й різкий запах гару. Ще 11 будівель навколо зазнали пошкоджень від вибухової хвилі.
Люди налякані. Вибух удень — це інший страх, оголений і беззахисний. Коли ти не спиш, не ховаєшся в темряві, а просто живеш — і раптом війна приходить у двір.
Петропавлівка тримається. Лагодить, прибирає, підтримує одне одного. На щастя всі живі, в обох випадках. Але ці дві доби залишаться в пам’яті надовго — як ніч, коли небо гуділо смертю, і день, коли дім зник за одну мить.
Наслідки атаки:
