Петропавлівська громада в Дніпропетровщині оговтується після ракетного та авіаційного ударів. Під вогнем опинився житловий сектор села Самарське. Перший вибух пролунав близько 16-ї години дня, другий — уже пізно ввечері. Те, що ще вчора було вулицею з хатами й подвір’ями, сьогодні це ніби кадри з фронтової хроніки.
За інформацією Дніпропетровської ОВА, внаслідок удару зайнялася приватна оселя. Ще шість будинків понівечені. Пошкоджено гараж, дві господарські споруди, легкові автомобілі. Через учорашній ракетний удар постраждав 44-річний чоловік — його госпіталізували в стані середньої тяжкості.
Журналісти Петропавлівка.city спілкуються з людьми на місці події.
«Від удару затрясло всю землю»
Самарське зустрічає тишею, яка ще дзвенить у вухах після вибухів. Сніг на вулиці перемішаний із землею та цеглою. Обірвані електродроти звисають над дорогою, ніби обпалені нерви. Будинки — без вікон, подекуди без дахів. У дворах — вирви, зламані й обгорілі дерева, перекинуті паркани. Біля одного з обійсть — обгоріле авто, поруч — уламки шиферу й скла.
Перший удар, як розповідають місцеві, був настільки сильним, що люди відчули трясіння навіть у віддалених частинах села. У повітря здійнялася чорна куля диму. Згодом стало відомо: влучання — просто на подвір’я житлового будинку.
«Це був КАБ. Я все чув»
Микола разом із дружиною збирає речі. Чоловік — колишній військовий. Каже, цю ніч не забуде.
— Шок. Мені це знайоме не з чуток. Це був КАБ, я не спав — усе чув. Близько десятої вечора сюди прилетіло. Ми за дві хвилини зібралися, одяглися — і виїхали з села. Тут залишатися не можна було. Ми не ночували вдома, уже виїжджаємо взагалі. А далі — видно буде, — говорить він, складаючи в сумку найнеобхідніше.
Навколо — будинки без вікон, оголені кімнати, у яких видно ліжка, шафи, кухні. Усе присипане склом.
«З Хрещенням по-старому — так у нас пройшло»
Неподалік від епіцентру першого удару живе Олег Ручий.
— Перший раз я був на вулиці, собаку годував, коли влучило з одного боку. Другий раз — уже перед сном. Отак у нас Хрещення по старому стилю пройшло, — каже чоловік.
«Я впала на одному місці»
Антоніна Василівна, 75 років, — переселенка з Луганщини. У 2014-му виїхала із Зорянська, з «сірої зони», разом із хворим чоловіком. Самарське стало для неї другим домом.
— Я дуже злякалася. Я вийшла вугілля набрати — і саме тоді був удар. Я впала на одному місці. Один удар, а потім інший, — згадує жінка.
Її будинок також постраждав: пошкоджений дах, вибиті вікна.
— Будемо забивати вікна, накривати дах. Є в людей і гірше. Але знаєте, війна має об’єднувати — і в нас так і є. Люди дружні, — каже пані Антоніна.
Вона додає, що спочатку жила в чужому будинку — люди дозволили, брали лише за комуналку. Потім купили цю невеличку хату. Самарське стало рідним. Чоловіка вже поховала тут. Тож виїжджати десь далі не хоче.
— Я вчителькою була, фізкультуру викладала. Взагалі я кримчанка, там народилася… Тож що таке втрачати дім знаю…
«Вся хата в склі»
Будинок пані Олени — без жодного цілого вікна. Перший вибух, за її словами, був близько пів на четверту дня, другий — близько десятої вечора.
— Толчок був сильний — і все повилітало різко. Ось у цій кімнаті я була… — показує вона, проводячи рукою по вибитій рамі.
У кімнатах — скло на ліжках, під ногами, на меблях.
— Я тут жила з мамою і братом. Після прильоту син приїхав і забрав нас у Миколаївку — мене і маму. Потім уже з братом приїхали, щоб злити воду з системи опалення. Не знаю, що робити — вся хата в склі, — говорить жінка.
«Двері вирвало, діти плакали»
Найбільше постраждала родина, де поранення отримав чоловік. Оля — мама десяти дітей.
— Ми сиділи в залі на дивані. Брат стояв біля дверей ванни — і тут свист, дуже сильний удар. Двері вирвало. Діти повибігали, плакали сильно. Брат присів, його ніби паралізувало, — згадує жінка.
Потім жінка побачила кров — уламок влучив брату в бік та руку, яка сильно опухла.
— Сьогодні брату зробили операцію. У нас десятеро дітей, усі свої. Найменшому — два роки. Поки будемо в сестри, а далі, може, повернемося, — каже Оля.
Будинок родини — без даху, шифер злетів, вікна повипадали. У дитячій кімнаті уламок пройшов просто через двері.
— Діти всі були в залі, гралися іграшками. Як вони встигли вибігти — не знаю. Думаємо шукати житло десь подалі… бо тут… — жінка замовкає.
Самарське після удару
Село ще оговтується. На вулицях — люди, які мовчки прибирають уламки, забивають плівкою вікна, збирають речі. Над головою — обірвані дроти. Будинки, які ще вчора були теплими й живими, сьогодні дивляться порожніми очницями вікон.
Самарське пережило цей вечір і цю ніч. Але страх, гуркіт авіаударів і плач дітей ще довго не забудеться.
Репортаж з місця ворожої атаки:
