Як розважити маленького сина під час карантину знає Олена з села Хороше. Аби її Дмитрик і Данилко не сумували матуся пише для них власні казки.
Олена – щаслива мама двох чудових хлопчиків. Зараз родина проживає в Хорошому. Старшому сину Дмитрику 4 рочки. Діма робить перші кроки в пізнанні світу і вже вміє рахувати до десяти. Данилкові - 5 місяців. Він з цікавістю грається своїми іграшками.
Чи важко порати двох маленьких непосидючих хлопчиків? Олена говорить, що цікаво спостерігати, як ростуть малюки. Це найбільше щастя.
Олена розповідає про труднощі мами двох малюків.
- Після народження другої дитини було спочатку важко, адже у кожного свій режим і свій ритм життя. Діма не знав, як поводитися з маленьким братиком. Та й характери у хлоп’ят різні. А потім Діма відчув, що він старший брат: став мені допомагати. Та дуже швидко звик піклуватися про молодшого братика. А тепер вони нерозлийвода! У них ідеальна дружба: Діма здіймає дах та веселить братика, а Даня заливається від сміху.
В усьому допомагає чоловік Микола, який хоча й працює на шахті, але весь вільний час віддає сім’ї.
- Коля - моя найбільша підтримка. Чекаємо його з роботи усі разом. Кожному наш тато знаходить час. Я з гордістю можу сказати, що я щаслива.
Олена своїм діткам любить читати та розповідати казки. А іноді хочеться придумати щось своє – нове та цікаве. Приємно бачити, що мамині оповідки діткам подобаються. Так з’явилися «Мамині казочки», які Олена записує. Свої казочки вона пропонує мамам. Зізнається, що молодшому синочку Дані дуже подобається казочка «Киця Мура», уважно слухає та сміється, коли мама читає.
Киця Мура
Хатка спить, заснув і зайчик в тихім лісі за селом.
Тільки біла Киця Мура тихо ходить під вікном,
Заглядає Киця в хату: може дітки вже не сплять?
Може вийде вже до неї хтось тихесенько пограть?
Але дітки сплять миленько - біла Киця слізки ллє.
І нахмурившись сумненько, стиха дума про своє.
Сіла Киця та й гадає: завтра буде новий день,
Вийдуть діти на доріжку й заспівають їй пісень.
Вже не плаче Киця Мура, йде під дерево поспать
Завтра буде новий день і діти завтра будуть з нею грать!
Хлопчик на ім’я Скорик
Жив собі хлопчик на ім’я Івасик. Та усі звали його Скориком, тому що він усе робив дуже швидко. Якось приїхав Скорик до бабусі з дідусем допомагати, господа у них була дуже велика. Дадуть онучку роботу, а він швидко-швидко усе переробить і вже бігає грається. Бабуся з дідусем натішитися не могли онучком. Одного разу сказав дідусь йому принести води з криниці, а криниця була далеченько. Пішов хлопчик за водою. Пройшов галявину, струмочок, дійшов до садочку з яблунями, аж дивиться назустріч йому йде якась дівчинка. Він спочатку засоромився познайомитись, але дівчинка була сміливішою за Скорика. Та й заговорила до нього першою.
- Привіт, - говорить дівчинка,- а як тебе звати?
Хлопчик,трішки перевівши дух, бо дівчинка йому дуже сподобалася, говорить:
- Мене звати Скорик.
- А мене звати Даруся, я полюбляю пригоди та заводити собі нових друзів, давай дружити.
Скорик згодився, та й пішли вони далі разом. Дійшли до криниці, Скорик набрав води. Пішли вони в бік дому, хлопчикові дуже сподобалася Даруся, і він дуже захотів, щоб і їй сподобатися.
Запримітив Скорик на пагорбі таку гарну квітку, та й вирішив її подарувати Дарусі. Скорик забіг на горбочок, але не помітив кущі терену. Він біг настільки швидко, що і не встиг зупинитися. Оговтався наш хлопчик тільки, коли його почала кликати схвильована Даринка.
Дівчинка кликала так голосно, що її почули рідні Скорика. Дідусь узяв лопату викорчував кілька кущів і Скорик звільнився. Рідні почали питатися, чи все з ним гаразд, а потім підійшла Даринка, обійняла його і сказала:
- Я ціную те, що ти хотів зробити для мене, але перш ніж щось робити - треба добряче подумати, чи не нашкодить тобі це.
Тепер хлопчик завжди думав, перш ніж щось робити, і прозвали його за це Івасик-Розумчик.
