Молода освічена дівчина, яка вміє користуватися вимірювальними приладами, була справжнім скарбом для відділу, який створювався. Віра Петрівна прийшла працювати сюди в той час, коли група лише зорганізувалась, і пішла на заслужений відпочинок, коли пройшла її реорганізація.
Сінгур Віра
Все життя вона самовіддано й старанно працювала в галузі колгоспного будівництва. Віра Петрівна має відзнаку "Ветеран праці", а її пам’ять — це справжній літопис будівництва нашого району.
Будівельники знають, що без цих важливих інструментів будинку не збудуєш. Як би не змінювались технології, як би не вдосконалювались, а нівеліром й досі вимірюють горизонтальні поверхні, а теодолітом — кути на будівництві. Саме вправне володіння цими будівельними інструментами і стало головним, коли молодого фахівця зачислили працювати в держпрозрахункову будівельна групу.
Перший запис у трудовій книжці Віри Петрівни датується 22 серпня 1960-го року. Після отримання освіти за спеціальністю «землевпорядник» з Полтавщини Віра Петрівна була направлена на роботу в Дніпропетровську область. За фахом відпрацювала три роки і була призначена у виробничо-оперативний склад Дніпропетровської землевпорядної експедиції "Укрземпроект". Влітку експедиція працювала в полі, а взимку камерально – обробляли здобуті матеріали. Фахівців розподіляли по районах області, так Віра приїхала на Петропавлівщину.
Саме в цей час створювалась будівельна група при Управлінні сільським господарством, яка потім стала називатись планово-виробничим відділом Міжколгоспного управління капітального будівництва. А Віра Петрівна була призначена старшим інженером. Група була створена, щоб допомагати колгоспам організовувати будівництво.
— Ми оформляли технічну документацію, робили виміри, розрахунки, перевіряли акти виконаних робіт. Працювали на держпрозрахунку. За виконані роботи отримували два відсотки від вартості будівництва. Все будівництво в колгоспах проходило через нас. Продукцію ми не створювали, але вся інженерно-технічна складова лягала повністю на наш відділ.
Згадує Віра Петрівна свій перший об’єкт: в Осадчому розпочиналось будівництво сільської ради та Будинку культури. Їхала у віддалене село й тривожилось: чи зуміє все зробити вірно. Робота землевпорядника й будівельника — споріднені професії: треба було досконало володіти вимірювальними інструментами. Від правильності вимірів залежить майбутнє будівельного об’єкта. Згадує добрим словом Віра Петрівна свою наставницю Курило Раїсу Іванівну Курило:
— Хто знає, як склалася б моя доля, якби не її підтримка і віра в мене. Вона була переконана, що я повинна все вміти. Навіть тоді, коли я сумнівалась. Вона була завжди готова прийти на допомогу. З її легкої руки я стала фахівцем у новій для себе галузі. Завдяки їй я стала себе відчувати впевнено в професії і дуже швидко здобула потрібні навички.
Це було, дійсно, непросто! Віра приїжджала у прямому сенсі на пусте місце, робила виміри і розмічала контури майбутнього об’єкту. Будівельники викопували канаву, заливали фундамент, викладали цеглою. А Віра знову ж таки з допомогою вимірювальних інструментів коригувала рівень вибудованих ліній й кути будівлі.
У районі активно розвивалось будівництво. Тож роботи вистачало. Віра Петрівна була відповідальною за будівництво в колгоспах "Дружба", "Авангард", "Червоний партизан", тому й бувала тут найчастіше. Доводилось виїжджати й на інші об’єкти. Будувалися тваринницькі ферми та відгодівельні комплекси в селі Шевченка, Миколаївці, Троїцькому, Лозівському, бройлерний комплекс в Коханівці.
Серйозний підхід до будівництва в колгоспі "Дружба", який очолював Григорій Антонович Комаревський. «Голова колгоспу був справжнім господарем», — говорить Віра Петрівна. За колгоспні кошти тут було збудовано критий тік, зерно висипали на тверде покриття, врожаю не загрожували дощі та надмірна вологість. Всі процеси були механізовані.
На великі об’єкти виділялися державні кошти. В 90-х роках почалося будівництво газопроводу в Троїцькому. І хоча будувала спеціальна організація, відділ супроводжував будівництво технічно. У зоні контролю й відповідальності знаходилися й ремонтні роботи та роботи по підготовці до зимівлі тваринницьких ферм.
У цей період державним коштом будувалися дві середні школи в Петропавлівці. Всі роботи, які велись за бюджетні кошти, виконувала будівельна організація ПМК-90. Ті ж об’єкти, які будувались коштами колгоспів та радгоспів, виконував "Міжколгоспбуд". Віра Петрівна згадує, що будівельні організації були чисельними, у людей була робота. Хоча робочих рук все ж не вистачало. На допомогу приїжджали будівельні бригади із Західної України. Для того, щоб люди лишалися тут працювати, для них будували житло.
— На індивідуальне будівництво також виділялися й державні гроші. У селах будувалися вулиці колгоспних будинків.
І хоча у кожному господарстві працювали інженери-будівельники, технічну підтримку здійснював міжколгоспний відділ. Інженери були задіяні безпосередньо у роботі на місцях. У їх повноваження входило забезпечення матеріалами та організація будівництво.
— Ми допомагали колгоспному будівництву, — так сформулювала Віра Петрівна все, що входило в перелік робіт — забезпечення технічною документацією, розрахунки, контроль, перевірка.
Відділ працював у тісній співпраці з Дніпропетровським проектним інститутом: зібрані матеріали направляли в інститут, а там вже розробляли проекти.
— Сьогодні цей процес став складніший, триваліший і дорожчий. Раніше, якщо об’єкт був включений в план, все оберталося швидко.
Серйозними та вимогливими були керівники відділу: Микола Абашкін, Валентин Яровий, Володимир Жук, Григорій Третяк, Віра Третяк. Із вдячністю згадує й членів трудового колективу — Раїсу Курило, Анатолія Жулая. У колективі не було так званої текучки, колектив був стабільний. Тут працювали професійні досвідчені кадри, які добре знали свою справу, підтримували ділові зв’язки з людьми з усього району, з якими доводилося працювати.
Тут же познайомилася Віра Петрівна і з майбутнім чоловіком Павлом. Одружилися. Павло перейшов працювати у виконком, де очолював архітектурне бюро.
У сім’ї будівельників народилося три доньки — Надія, Любов, Марія. Дівчата з дитинства вміли користуватися інструментами і робити виміри. Тож були помічниками у будівництві власного будинку.
Виросли доньки, стали дорослими онуки. Тепер вже бабусю тішать правнуки. А Віра Петрівна, все така ж спокійна, добра й лагідна, радо зустрічає й дітей, й онуків і правнуків.
Як і всі будівельники, із жалем говорить Віра Петрівна про те, що зараз більше руйнується, ніж будується:
— Коли бачу будівельні об’єкти у занедбаному стані, а то й зруйновані, дуже боляче стає. Жаль державних коштів, жаль людських зусиль і праці, здоров’я, яке вкладали. Хочеться, щоб знову настав час будувати, а не руйнувати.
