За фахом Ірина Прилипко швея із рідкісною спеціалізацією — майстер по роботі з хутром. Довгий час працювала в Павлограді у майстерні по роботі з хутром — реставрували шуби, коміри, перешивали з довгих шуб на куртки та піджаки. Працювала на шахті, завідувала Будинком культури, вела гуртки.
Ірина Прилипко
Вивчати народні традиції сімейних оберегів Ірина Миколаївна почала порівняно недавно. Але, як сама вона відзначає, сповідувала їх із дитинства. Це було на підсвідомому, інтуїтивному рівні. Дуже добре у подробицях пам’ятає вона, як їй, маленькій, бабуся зробила першу ляльку з підручного матеріалу:
— Взяла бабуся звичайну стару панчоху, швидко обрізала її, зв’язала ниткою у декількох місцям, середину наповнила рештою панчохи. І хоч у мене були куповані ляльки — ця лялька була для мене найдорожчою. Пам’ятаю колір — коричневий, матеріал — бавовна.
Коли працювала на шахті, їй подарували іграшку Домовичка. Припав до душі цей казковий чоловічок. Придивлялась до нього довго Ірина: наче б нічого складного й самій такого ж виготовити. А тут потрапила на очі книга про сімейні обереги. Із захопленням прочитала, почала шукати інші книги й інформацію в інтернеті. Багато цікавого відкрила для себе! Особливо зацікавило її виготовлення ляльки-мотанки.
Це справжня народна філософія. Раніше мами не мали змоги довго знаходитись з дитиною — треба було працювати. Із свого старого одягу мами виготовляли ляльки — і запах мами завжди знаходився із дитям. Так заспокоювали дитину.
Були ляльки-травниці. Їх наповнювали цілющими травами. Дитя тримало в руках ляльку, розминало її і запах трав наповнював повітря. Це була своєрідна аромотерапія і заспокійлива, і лікувальна.
Виготовляли з мішковини і наповнювали різним зерном ляльку, яку називали Грошова Кубишка. Кожне зерно мало своє значення: пшениця — багатство, гречка — ситість, горох — здоров’я, овес — сила, рис — гарний настрій. Кубишку ставили на почесне місце, щоб вона приваблювала у дім удачу та достаток.
Весільні ляльки мотали для дівчаток, щоб щасливо склалася жіноча доля.
Лялька Зерновушечка створювалася із зерна нового урожаю, вважалась символом достатку. Навесні ляльку розмотували, а зерно додавали до посівного матеріалу та сіяли, щоб був урожайний рік.
В українській хаті мала місце й лялька Желанка, яка виконує бажання. Їй шепотіли на вушко все, про що мріялось. І мрії збувалися. А у ляльки Ключниці- Порадниці запитували поради, коли у чомусь сумнівались. Ірина Миколаївна вірить в це, говорить, що тоді все вирішується ніби само собою.
Згідно народним традиціям виготовила вона й грошове дерево. Майстриня пояснює, що не лише монетки повинні бути на цьому дереві — головне все ж зерно, щоб прибуток був і щоб гроші приносили користь.
Ляльки Ірини Прилипко
Всю здобуту інформацію Ірина Миколаївна втілює в свою творчість. Ляльки та іграшки робить із натуральних матеріалів, найкраще з полотна, мішковини. У кожній оселі повинен бути свій Домовик — господар дому, він буде оберігати дім від бід, сварок і непорозумінь. Краще буде, коли його виготовити власноруч.
Традиційні ляльки-мотанки майстриня одягає в українське народне вбрання, яке вишиває бісером та нитками.
Нове захоплення — вишивка бісером іменних ікон. Тепер всі члени родини мають свої вишиті ікони.
— Вишивати бісером — це мовби чути магічну музику, — говорить Ірина Миколаївна. — І вишити її повинна рідна людина. Тоді вона стає оберегом, бо всі думки втілюються у витворі.
Ляльки-мотанки майстриня подарувала в дитячий садочок, який відвідує онук.
У сім’ї Прилипко три доньки. Двох з них назвали іменами бабусь — Серафима і Валентина. Олександру назвав тато Олександр. Тож у сім’ї просліджується успадкування родинних імен. У народі завжди шанували традицію називати дітей на честь своїх шанованих старших людей.
Доньки Ірини Миколаївни теж цікавляться народною творчістю — вишивають рушники.
Мріє майстриня, щоб відродились мистецтво створення родинних оберегів, ляльки-мотанки.
