Волонтерка Аня Домбровська приходить до нас зі своїм песиком. Невеликий, але дуже впевнений у собі, він одразу привертає увагу. У нього уважні очі, насторожений погляд і та сама особлива собача звичка — триматися поруч із людиною, якій довіряє.
— Це наш щасливчик, — усміхається Аня.
Хеппі справді щасливчик. Ще один із тих, кому пощастило зустріти людину, яка не пройшла повз.
А почалося все з того, що Аня вирішила просто погодувати його на вулиці в Петропавлівці. Здавалося б, звичайна справа: нагодувати голодного собаку і піти далі. Але саме в цей момент почалася повітряна тривога.
— Я швидко хапаю собаку — і ми звідти їхати. Бо небезпечно, — згадує вона.
А вже в дорозі її чоловік подивився на неї й сказав:
— Аня, здається, в нас з'явився ще один песик.
Так Хеппі залишився з ними.
І таких історій у Ані — не одна і не дві. Є коти, яких вивозили з територій, де вже точилися бої. Є тварини, яких залишили господарі, бо самі не змогли їх забрати. Є поранені, хворі, налякані — ті, хто просто опинився там, де війна в одну мить забирає дім.
Хеппі — один із тих щасливчиків, яким вдалося врятуватися. Останнім часом він жив у прихистку для тварин у Петропавлівці разом із котами та іншими собаками. Це місце стало для них тимчасовим домом, де можна було перечекати війну, оговтатися, отримати лікування і, якщо пощастить, знайти нову родину.
Але 15 серпня війна дісталася і сюди.
Того ранку російський «Шахед» ударив у центр Петропавлівки. Загинули люди, були поранені, горіли автомобілі, руйнувалося те, що ще вчора здавалося звичайним мирним простором. У тій самій будівлі був і прихисток для тварин.
Коли того дня ми писали про удар, про загиблих і поранених, про людську трагедію. Тоді ми говорили передусім про людей. І це природно. Про тих, чиї життя забрала російська атака, про тих, хто опинився поруч із вибухом, про зруйнований центр Петропавлівки.
Але в цій історії була ще одна деталь, про яку ми тоді не розповіли.
У цьому ж приміщенні жив прихисток для тварин.
Кімната, де були коти й собаки, евакуйовані із зон бойових дій, після прильоту згоріла разом із усім, що було всередині. На щастя, самих тварин, а їх там було 14 котиків, 8 котят і 2 собаки, там уже не було. За кілька днів до удару їх вивезли. Інакше ця історія могла б мати ще одну страшну сторінку.
За кілька днів до удару
Анна Домбровська згадує той день трепетом, бо для неї порятунок тварин давно став частиною життя.
Колись вона була журналісткою. Знімала документальні репортажі про війну на Донбасі, працювала ще за часів АТО. Працювала в небезпечних місцях, де журналістика була справою не лише професійною, а й ризикованою.
Анна розповідає, що тоді їхнім завданням було показувати те, що відбувається насправді. Її робота була пов’язана з війною ще задовго до повномасштабного вторгнення, коли вона працювала на прифронтових територіях Донеччини.
А потім у її житті з’явилися котики.
Спочатку — майже випадково.
Поранена тварина, кішка, яку потрібно було забрати. Потім ще одна. Потім евакуація тварин із небезпечних територій. І поступово те, що починалося як окремі, спонтанні порятунки, перетворилося на постійну роботу.
Евакуювали тварин із прифронтових населених пунктів. Допомагали вивозити цілі прихистки. Серед них були тварини з Мирнограда, Нової Григорівки та інших територій, де залишатися ставало дедалі небезпечніше.
Один з таких прихистків облаштувлаи в Петропавлівці. Майже чотири роки там жили коти й собаки — тварини, які вже пережили евакуацію, вибухи, втрату дому, а часто й людської турботи. А потім 15 серпня прилетів «Шахед». Прихистку не стало.
Могли загинути разом із приміщенням
Після удару вигоріло все, що було в кімнаті прихистку.
Згоріли клітки, переноски, туалети, побутова техніка, обладнання для догляду та лікування тварин. Серед втраченого — кисневий концентратор, який потрібен хворим котам для підтримки дихання.
Згоріло те, що з боку може здаватися просто речами. Для людей, які щодня рятують тварин, це — робочий інструмент. Це не просто майно. Це можливість прийняти наступну тварину, стабілізувати її після евакуації, лікувати, дати їй шанс.
Котик Патрик з Сергіївки
Але найважливіше — самі тварини вижили. За кілька днів до прильоту їх вивезли з цієї кімнати: 14 котиків, 8 котят і 2 собаки. Серед них були коти, які жили з Анною роками. Ті, хто вже став не просто «врятованою твариною», а своїм.
Анна говорить про них як про членів родини. І тому думка про те, що могло статися 15 серпня, для неї особливо важка. Якби коти залишилися в кімнаті, вони могли загинути разом із прихистком.
Евакуювати — лише половина справи
У роботі з тваринами є одна річ, яку люди часто не бачать.
Сам момент евакуації — лише початок. Здається: забрали котика із зони бойових дій, посадили в машину, привезли у безпечніше місце — врятували. Але далі починається найскладніше.
Тварину потрібно обстежити. Виявити хвороби. Вилікувати. Обробити від паразитів. Вакцинувати. Зробити паспорт. Іноді — провести складне лікування. Але лікувати доводиться не лише тіло. Тварини приїжджають зі стресом. Вони могли довго жити у підвалах, чути вибухи, залишатися самі, голодувати, хворіти, пережити втрату господарів або інших тварин.
Тому після евакуації їм потрібно навчитися знову довіряти людині. Потрібен час. І лише після цього можна шукати їм новий дім.
- Вивезти — це пів справи, — фактично пояснює Анна. - Бо врятувати тварину — означає не просто забрати її з-під обстрілів. Означає довести цю історію до кінця.
Кішка Пушин з Межової
Коли рятують не одного котика, а десятки
Іноді люди, які хочуть допомогти, забирають із небезпечної території одразу багато тварин. Але якщо не врахувати стан кожної, можна отримати нову проблему.
Анна розповідає про випадки, коли тварин перевозили разом, і здорові коти заражалися від хворих. Один такий випадок обернувся для прихистку великими витратами на лікування. Бувало, що з одного місця забирали одразу багато котів. Серед них — тяжкохворі, вагітні, кошенята. Тому евакуація — це не просто «завантажити тварин у машину». Це ветеринарна відповідальність: карантин, лікування, харчування, адаптація. І тільки потім — прилаштування.
За кожним врятованим котом чи собакою стоїть багато роботи, яку зазвичай ніхто не бачить.
Війна забирає домівки і в людей, і в тварин
Сьогодні проблема стала ще більшою. Із прифронтових територій виїжджають люди, але далеко не всі можуть одразу знайти місце, де приймуть їх разом із тваринами. Для великої собаки орендувати житло особливо складно. Для людини, яка має кілька котів, — також. Тому люди іноді залишаються в небезпечних районах саме через своїх тварин. Тварини стають ще однією причиною, через яку люди відкладають евакуацію.
А часто — люди залишають тварин. І це перетворюється на трагедію. Тварин знаходять волонтери на привязах, без їжі і захисту. І тоді єдина надія на їх порятунок - волонтери, такі як Анна Домбровська.
Кішечка Королева з Мирнограду
Тварини — це теж члени родини
Аня закликає людей не залишати своїх тварин, коли приходить час евакуації. Бо для багатьох це не просто домашні улюбленці — це члени родини, за яких людина так само відповідає.
Якщо потрібно виїжджати з небезпечної території, каже вона, потрібно шукати рішення: домовлятися з прихистками, волонтерами, людьми, які можуть тимчасово прийняти тварину. Не залишати її просто тому, що «немає куди».
Але й прихистки не можуть впоратися самотужки. Вони тримаються передусім на людській підтримці та донатах. Тому порятунок тварин під час війни — це не справа кількох волонтерів. Це спільна відповідальність усіх нас.
Новий прихисток має бути мобільним
Після знищення прихистку в Петропавлівці команда Анни тепер намагається облаштувати нове місце. Ідея — не шукати щоразу великий будинок, який доведеться залишати після чергового загострення. А створити автономний прихисток із побутівок.
Кішечка Фея з Богданівки
Котики — у своїх приміщеннях. Для собак — окремі вольєри. Окрема територія для вигулу.
Таку конструкцію можна буде за потреби перевезти в інше місце. Бо війна не закінчилася. І ніхто не знає, де завтра знову знадобиться евакуація.
Зараз тварини змушені перебувати у невеликому приміщенні. Анна хоче створити для них нормальніші умови — окрему утеплену побутівку з можливістю облаштувати територію для вигулу. З її слів, нова побутівка з доставкою коштує близько 120 тисяч гривень. А ще після пожежі потрібно відновлювати і все інше: клітки, переноски, обладнання, медичні засоби.
«Вони рятують нас»
Анна не любить говорити про себе як про людину, яка «рятує тварин». Навпаки. Вона каже, що це тварини рятують її. Бо війна для неї триває не перший рік. Вона бачила обстріли, працювала там, де над головою свистіли кулі, знімала наслідки ударів, їздила у прифронтові населені пункти. І коли навколо війна, коли щодня бачиш руйнування і смерть, поруч із тваринами з’являється інша реальність.
Їх треба нагодувати. Дати ліки. Погладити. Вивезти. Посадити в клітку. Потім випустити. Дочекатися, поки перестане боятися. І знайти людину, яка скаже: «Я заберу його додому».
Ця щоденна робота повертає від війни до життя.
- Насправді це не ми рятуємо тварин. Вони рятують нас, — каже Анна.
15 серпня у Петропавлівці згоріла кімната, яка була домом для тварин, врятованих із війни. Згорів простір, де можна одужати, адаптуватися і знову навчитися довіряти людині. І, можливо, одного дня — поїхати у свою справжню домівку.
Тварини врятувалися. Тепер черга людей допомогти їм.
Допоможімо врятованим тваринам
Підтримати врятованих тварин можна за реквізитами:
МоноБанка: https://send.monobank.ua/jar/5PU1ewVoYz
Картка Monobank: 4874 1000 2101 4249
ПриватБанк: https://www.privat24.ua/send/i1qr5
Картка ПриватБанк: 5168 7521 4585 9909
