Любов Міщенко із Лозового має двох донечок-близнючок Поліну та Віталіну. Вважає, що бути мамою — це щастя. А бути мамою близнюків — щастя подвійне. Головне вміти ділити любов порівну і це найважче.
Поліна й Віталіна — веселі й запальні співучі дівчатка. Коли вони на сцені, у залі долоні самі просяться плескати, а усмішки розцвітають на обличчях глядачів. Дівчатка — близнюки, обидві жваві, бадьорі. На районному святі дитинства вони співали пісні про те, як суничне варення піднімає настрій. І всі, хто їх слухав, теж починав вірити в це.
Мама дівчаток Любов Міщенко про любих донечок розповідає зі щасливою усмішкою:
У село Лозівське подружжя Міщенків переїхали з Бахмута в 1999 році. У подружжя Олександра та Любові вже підростав син Максим. Люба згадує, як нелегко було звикати до життя в селі: домашнє господарство, якого раніше не порали.
Уваги батьків потребував і маленький син. Це вже тепер згадують з посмішкою всі труднощі. А тоді це здавалось непростою задачею.
Сім’я Міщенків
Пізніше Люба здобула вищу освіту в Слов’янському університеті, працювала в школі. Радісною була звістка про поповнення в сім’ї. Та ще й яке! Лікарі сказали: чекайте двійню! Подвійна радість і подвійні хвилювання: а як же будуть справлятись?
Але у мами близнюків були надійні помічники – чоловік і син. Тож всі проблеми не були такими страшними, як здавалось.
- Всі тривоги відступили, коли народилися наші чудові зірочки – Поліна й Віталіна. Я зрозуміла, яке це щастя! Все ніби склалося само собою, сім’я стала повною: є і синок, і дві донечки. Ми з чоловіком були безмежно щасливі!
Перший рік маленьких зірочок мама згадує тепер з посмішкою. Більше часу саме мама була поряд з крихітками, як би не допомагали чоловік і син. Дівчатка все робили одночасно — і їли, і спали, і прокидалися, і гралися, і плакали. Бувало вийде мама з візочком на прогулянку, прокинеться одна донечка, а за нею й друга: візьме на руки одну — треба й другу брати. Так і йде мама з двома дітками на руках, а візочок штовхає як може.
Поліна й Віталіна Міщенко
Зубки прорізалися теж одночасно. Хворіли одночасно. Не знала мама ні хвилинки відпочинку. А зараз говорить, що все це так швидко пройшло, стрімко виросли дівчатка!
Старший син — гордість і надія — студент Придніпровської академії будівництва і архітектури. Максим — хлопець серйозний: статус старшого брата він усвідомив з дитинства і для дівчаток його думка авторитетна.
Поліна й Віталіна Міщенко
Для всіх оточуючих дівчатка, мов дві краплі води. Але мама характеризує їх як різних за характером.
А взагалі уподобання однакові — Віталінка і Полінка з дитинства люблять співати й танцювати, вчити й декламувати вірші. Із задоволенням виступають на сцені, граються із друзями. Дівчатка звикли все робити разом. У них однакові смаки й в одязі, і в кулінарії. Навіть хлопчик вперше сподобався один обом відразу! Буває, звичайно, сестрички й сваряться, але довго сердитися одна на одну не вміють. Лідером у парі виступають по черзі, і щоразу це змінюється.
Поліна й Віталіна Міщенко
Допомагати мамі на кухні — одне із улюблених занять. Особливо подобається дівчатком працювати з тістом — ліпити вареники і пиріжки. Дівчатка — ласунки, і їм до вподоби мамині кулінарні витвори. У сезон ягід найбільше полюбляють вареники з вишнями, малиною, суницею.
Що найважче для мами діток-близнюків? Люба відповідає:
Любов Міщенко вважає, що бути мамою — це щастя. А бути мамою близнюків — шастя подвійне. Цю думку розділяє і тато дівчаток, і брат Максим.
