Автобус з Дніпра до Межової у п’ятницю їде завжди переповнений. Цього дня їдуть студенти, повертаються із відряджень працівники. Знаючи це, дали автобус, що вміщує більше пасажирів. Та все одно продають і квитки без місць, які теж розкуповують за принципом краще погано їхати ніж добре стояти.
По салону періодично чуються телефонні розмови: «Так, виїхав. Чекай» , «Зустрічайте, через дві години буду на автостанції», «Не хвилюйся, все добре»
І раптом десь недалеко спокійним і лагідним, майже дитячим голосом тихенько:
- Бабусю, а маму поклич. Приємна новина! Я така рада, бабусю! Мама? Мам, ти не уявляєш, яка радість! Мам, тата на роботу беруть! Уявляєш? Нарешті! Він мені сам зателефонував! Мам, на ферму скотарем! А як пити не буде – візьмуть у бригаду! - і ще тихіше благально - Мамо, мамочко, а ти йому речі у пральній машинці випереш? Будь ласка! Ти ж з пам’ятаєш, який він брудний по селу ходив. А це ж на роботу буде йти. Щоб люди з нього не сміялися. Випереш ? Ой, спасибі, мамочко! Мамусь, і ще одне: тато запитує, чи можна йому у нас дров трішки взяти? У нього ж в хаті така холоднеча! А він же тепер на роботу буде ходити. Це ж добре, що його взял. Може й в бригаду таки візьмуть. Хай хоч трішки хату нагріє. Можна? Спасибі, мамо!
І вже через хвилину розмова продовжується за іншим напрямом:
- Тато, можна, можна! Мама погодилася тобі випрати одяг. Збирай все, що треба випрати, в валізу й неси до мами. І дрова мама дозволила тобі взяти. Що? Не зібрав ще одяг? Завтра будеш йти до мами? Гаразд, завтра. А ти ж пам’ятаєш, що завтра за день? Молодець? А скільки знаєш? Правильно, тато, 38! Ти ж не забудь привітати! При чому тут подарунок?! Ти словами просто скажи і все! Мама буде рада, ось побачиш! Ні, бабуся тебе не вигоне. Я їй сказала, що ти прийдеш. Татусю, ну а ти ж не пий тільки. Будь ласка! Не п’єш два дні? Тато, ти молодець! Потерпи, будь ласка, щоб тебе на роботу взяли! Таточку, прошу! Дивись, тату, ти мені пообіцяв!
Не могла не озирнутися. Між пасажирськими кріслами автобусу стояла невисокого зросту дівчина на вигляд років 15-ти, у рожевій шапочці, легенькому пальто. Обличчя – майже дитяче, погляд – у вікно. На устах – усмішка: тато на роботу виходить!
