Що визначає життєвий шлях? Випадковість? Генетична спадковість? Збіг тих чи інших подій? А може все разом? А може людина сама є творцем свого буття, стежини яку вона вибирає і яка тягнеться по всьому життю?
Яковенко Ольга Олексіївна вже, напевно, точно знає відповіді на ці запитання, адже героїня сьогоднішнього випуску має багатовіковий життєвий досвід. Її знають усі. Це не просто невтомний працівник зі стажем роботи, тільки вдумайтеся – 65 років, а й прекрасна людина, світла і сильна, вольова. Жінка-епоха села Богданівки.
Життєвий шлях пані Ольги розпочався ще в далекому 1940 році першого вересня в аулі Тапал, що в Омській області Росії, у сім’ї звичайних трударів Параски Іванівни, та Олексія Олександровича Коваленків. Хитросплетіння долі занесли цих людей до далекого Сибіру, дали змогу вижити.
Ольга Олексіївна не єдина дитина в родині, ще є три сестри та брат.
У 1941 році сім’я Коваленків переїздить до України на Полтавщину в село Шамраївка, Решетилівського району, на Батьківщину батька.
Невдовзі після переїзду батько йде на віну.
- Хоч я була зовсім мала, але добре пам’ятаю воєнні роки, – говорить пані Ольга. – Біль, страждання, страх…Я маленька у мами на руках, дві старші сестрички тримають маму за спідницю і ми тікаємо, адже німці безпощадно бомбили село. Страшні були часи і дай Бог, щоб вони ніколи не повернулися.
Село пережило лихоліття, війна скінчилася, повернувся з війни батько Ольги Олексіївни. Та післявоєнний голод змушує голову сім’ї Олексія Олександровича знову відвезти сім’ю до Сибіру, адже лише там він бачив спасіння від голодної смерті. Коли Оля підросла, то батьки відправили її до рідної Полтавщини, де на той час проживали дідусь та бабуся.
- Мій сивочолий дідусь, який прожив більше 100 років, дуже любив сад, – говорить пані Ольга. – Полтавщина – дуже багатий та квітучий край і сади там дивовижні! У дідусевому саду достигали і яблука, і груші, і вишні. І я маленька мріяла, що от підросту і неодмінно стану садівником, що врешті-решт і втілилося в життя. Після закінчення школи я вступила до Полтавського сільськогосподарського технікуму плодоовочівництва.
Закінчила його Ольга Олексіївна на відмінно і вже в 1959 році, як молодого спеціаліста, її направляють до села Новопавлівка садівником. На цій посаді вона пропрацювала три роки. Потім рішенням правління Ользі Олексіївні дали посаду головного економіста колгоспу «Україна». На цей час вона ще й заочно навчалася в інституті на економіста. В Новопавлівці зустріла свою долю – чоловіка Яковенка Анатолія Прокоповича.
- Часто згадую свою молодість у Новопавлівці і хату по ту сторони річки, – говорить Ольга Олексіївна, – Та величезний клен, що ріс біля садиби. Маленькі, але такі дорогі мені дрібнички. Я працювала в колгоспі, тут працював і мій чоловік. Анатолій заочно навчався в Нікопольському технікумі механізації.
Після навчання направляють чоловіка Ольги на роботу до Сільгосптехніки в Межову. Змушена була її сім’я в 1965 році переїхати в село Антонівське, адже це було ближче до райцентру. Влаштувалася Ольга Олексіївна в колгосп «Слава» економістом, головою якого на той час був Кривонос Іван Федорович.
- Іванисенко Андрій Гнатович, голова колгоспу «Україна», кожного разу, зустрічаючи мене, просто благав повернутися до роботи в їхньому колгоспі, – згадує пані Ольга. – Пам’ятаю як зараз, говорив: «Повертайся Олю, у нас немає наразі кращого економіста, ми тобі й будинок зведем який скажеш, тільки повертайся».
І вона дійсно верталася, але круговерті долі таки повернули її туди, де й по ці нині мешкає.
Девізом життя Ольги Олексіївни, напевно, була віра – віра в краще майбутнє, у краще завтра. Вона ніколи не падала духом, ішла тільки вперед.
Жила як всі: будувалися з чоловіком, синів ростили і, звичайно ж, роботу свою виконувала сумлінно і принципово. Ніколи за увесь час не поступилася своїм принципам, та не похитнулася її віра у краще майбуття.
Потім були важкі часи перебудови, колгоспи розпадалися, утворювалися нові господарства, часи становлення нашої країни – все пройшло через серце жінки-епохи, економіста від Бога – пані Ольги. Не жаліла себе для роботи, тому і до цих пір є затребуваним спеціалістом.
Зараз Ольга Олексіївна працює економістом у ТОВ «Перемога».
Працює, хоча 1 вересня буде святкувати свій 80-річний ювілей. А ще збирається на заслужений відпочинок.
- Я вже багато років поспіль складаю схеми для вишивання, накупила повну торбинку муліне, щоб не нудьгувати на пенсії, – зізнається наша героїня. – Мама моя була знатна вишивальниця, і я маю хист до вишивання. А найдорожче моє надбання – це мої діти та онуки. Сім’я – це найголовніша цінність.
Так сталося у житті Ольги Олексіївни, що довелося їй виховувати своїх двох онуків Рому та Віталія самій, замінити їм матір, стати їм опорою у житті. І вона щиро вдячна Богові за те, що давав їй сили і здоров’я гідно справитися з такою місією. Тож і мріє зараз лише про одне, щоб її діти та онуки були щасливими.
Та є ще одна потаємна мрія в Ольги Олексіївни. У далекій країні США мешкає її найстарша онучка Оля. Але зв’язок із нею загубився, тому і мріє бабуся, хоч колись отримати вісточку від своєї кровинки.
- Моя мама Параска Іванівна була для мене прикладом сили волі, непохитності, стійкості та порядку, – говорить пані Ольга. – Дуже хочеться, щоб усі мрії та сподівання збувалися, щоб щастя неодмінно знаходило тих, хто його чекає.
А мрія маленької дівчинки Олі створити сад своєї мрії здійснилася.
Вдома в Ольги Олексіївни затишно і тепло. Квітнуть троянди, буяє огородина, достигають вишні, з яких вправна господиня готує найсмачніші в світі пиріжки.
Ользі Олексіївні у день її ювілею ми зичимо міцного здоров’я та довголіття і, звичайно, втілення у життя усіх творчих задумів та нових мрій.
Оля ГОЛЯНИЧ, кореспондент "Вісті Новопавлівської громади"
