З 2010 року у ТОВ «Чугуєво» займаються бджільництвом – тримають власну пасіку. У шатах різновидних дерев, зокрема в дубах та акаціях, акуратними рядочками розміщені 100 вуликів: доглянуті, охайні і яскраві.
У лютому цього року в солодкому господарстві став до роботи досвідчений пасічник Тягун Олексій Федорович. Професійні якості у Олексія відмінні.
Пасічник знає, як доглядати за медоносними бджілками, як зібрати багато корисного та запашного меду. А ще пасіка товариства кожного дня в надійних руках: охороняють казкове господарство Ненад Юрій та Боровенський Микола.
Допомагає пасічнику кохана дружина Наталія Миколаївна. Про будні українського бджоляра Олексія Тягуна розповідаємо у сьогоднішньому випуску.
Народився Олексій Федорович у Новопавлівці 1975 року. До сьогодні у рідному селі і проживає. Одружений, має двох синів, які теж охоче допомагають батькові на пасіці.
2014 року у першій хвилі мобілізації був призваний до Збройних Сил України. Разом з іншими військовими захищав суверенітет держави в районі міст Дебальцево, Авдіївки, Слов’янська та Артемівська. Останнє місце служби – Мирноград (колишня назва Димитрів). Напевно, нелегкий рік служби ще більше утвердив Олексія займатися мирною, спокійною, корисною людям справою – бджільництвом.
У 2015 році Олексій Федорович повернувся додому. Працював робітником по ремонту у місцевій школі. Цьогоріч отримав пропозицію стати пасічником товариства «Чугуєво».
- Вдома маю свою власну пасіку, нею займаюся із 2005 року, – розпочинає розповідь Олексій Тягун. – У родині у нас не було бджолярів. Перший, хто мене підштовхнув на цю справу, наш місцевий житель Володимир Желізняк. Ми разом з ним колись працювали у колгоспі. Володимир – пасічник з досвідом, давно говорив мені зайнятися медовим ділом. А от усім премудростям я навчався в Анатолія Петренка. Він вже понад 30 років розводить бджіл і тримає пасіку.
Олексій стверджує, що досвідченим бджолярам вдається утримувати на пасіці декілька сотень бджолосімей. У нього, як він сам говорить, їх ще мало – біля 40. Починав Олексій освоювати професію пасічника з двох вуликів. І маленькими, але упевненими, кроками здобував знання і досвід. До цього взагалі навіть поняття не мав, що це таке і як нею займатися.
Зізнається Олексій, спочатку трохи було лячно і мав невпевненість. Кусали бджоли, але поступово звик. Тепер, маючи власний досвід, вважає себе справжнім пасічником.
- За великою пасікою товариства і за власною я доглядати встигаю, – говорить пасічник Олексій. – Працюю тут не сам. На пасіці є два сторожа, які за потреби допомагають. А ще інколи і дружина не відмовляє у допомозі.
Незважаючи на погоду, яка довго не дозволяла деревам пустити цвіт, бджілки все-таки наносили травневого нектару, який Алексеєва Яна та Руденко Ольга закатали для зберігання у бутилі. Більше надій тепер покладаємо на друге відкачування, коли на полях зацвіте сонях.
Всю красу, яка є зараз на пасіці, Олексій створив своїми руками. Пофарбував вулики у яскраві кольори. Упорядкував за власним смаком територію. Знає Олексій Федорович точно, що пасіка не підходить кожному. Особливо тим, у кого протипоказання на бджолину отруту. Але ті, хто увійшов у курс цієї справи, будуть займатися нею довго, якщо не все життя.
Вважає він, що бджільництво дуже важливе людям. Це і солодкий мед, і ліки, і користь для сільськогосподарських угідь.
Робочий день пасічника проходить як і у всіх бджолярів: оглянути вулики, перетопити віск, підремонтувати бджолиний реманент. Коли починається ройова пора, необхідно пильнувати, щоб не вилетів рій.
- Втеча рою з вулика – це не вина пасічника, – упевнено говорить Олексій Федорович. – Це більш природний чинник. А ще хочу виправити помилкове твердження, що мед вимірюють у літрах. Це не так. Лише в кілограмах. Мед дещо важчий за воду, тому й ведуть солодкий облік у кілограмах. Трилітрова банка, наприклад, важить близько 4 кг 200 грамів.
На пасіці товариства з весни налічувалося 67 бджолосімей. Олексій відділив деякі вулики, і сімей стало 110. Та це зовсім не означає, що зимувати їх буде така ж кількість. Намагаються бджолярі у зиму пустити молоду матку. З нею сім’я бджіл краще перенесе холодну пору року і дасть більший приплід.
У нашій місцевості пасічник Олексій гречаного меду давно не бачив, бо ніхто на полях не сіє гречку. З усіх видів меду називає мед з акації найулюбленішим у наших краян.
Дуже корисним і смачним є соняшниковий мед. А от меду з ріпака боятися не варто, запевняє, його майже не буває. Коли цвіте ріпак, то й зацвітає акація, нектар з якої найбільше збирають бджоли.
- Люди частіше віддають перевагу меду з акації, бо він не осідає, як ми говоримо – не сахариться, – зауважує Олексій Тягун. – Але, коли мед кристалізується – це цілком нормально. Ба, навіть, більше – мед, що сахариться, – справжній мед. Так і повинно бути. Треба засумніватися тільки в тому випадку, якщо вам пропонують придбати рідкий мед, бо є ймовірність, що в нього щось додали, аби він не осідав.
Після цвітіння акації, перед тим як зацвіте соняшник, бджоли збирають мед з квітів трав’яного покрову. Такий мед пасічники називають трав’яним. Після змішування цього нектару із соняшниковим виходить м’якенький, гладенький мед. Чистий соняшниковий – більш грубіший, але корисні і смакові якості залишаються високими.
- В середньому одна робоча бджола живе біля 40 днів, – ділиться своїми спостереженнями Олексій. – І увесь свій короткий термін життя вона невпинно працює. Кожна бджола приносить меду набагато більше, ніж може сама з’їсти. Так запрограмовано природою – бджоли турбуються про наступні покоління. Тому досвідчені пасічники радять не відбирати з вулика увесь мед, а залишити частину на зиму. Тоді бджолосім’я добре перезимує, майже не хворітиме. І не доведеться весною купувати нових бджілок.
Цікаво, що бджоли відчувають приближення часу основної взятки меду – соняшникової. І бджолина матка починає активно набирати ріст сім’ї. Хибним є уявлення багатьох людей, що бджоли несуть до вулика вже готовий мед. А насправді вони від квітки забирають рідкий нектар, який у вулику, вивітрюючи крильцями зайву вологу, перетворюють на мед.
Міцну дружбу, віддану працю, і згуртований колектив, зазвичай, теж порівнюють із бджолами. У народі так і говорять: «згуртовані, як бджоли», «роботящий і невтомний, немов бджола», «одна бджола меду не наносить».
- Кожна бджола знає свою сім’ю та свій вулик, – запевняє Олексій Федорович. – Прилітають тільки до свого. Витрачати даремно сили бджоли не будуть. Спочатку розвідники з рою знаходять місця, де найбільше цвіту, приносять інформацію до інших, і бджоли за вказаним маршрутом знаходять нектар.
Згідно із календарем пасічника цвітіння соняшнику розпочинається після першої декади липня. Тому готуються у товаристві з дня на день до другої у цьому році відкачки меду. Але спекотна погода теж вносить свої корективи у роботу пасіки. Те, що цвіте сонях, – не значить, що він «віддасть» нектар. Його через спеку може і не бути.
- Роботу на пасіці сприймаю як бджолотерапію. – посміхаючись говорить Олексій. – Не дивлячись, що бджола може ужалити, біля вуликів пасічники розслабляються, черпають нові сили. Надихавшись ароматів меду та нектару, немов відчуваєш прилив бадьорості.
Поспілкувавшись із пасічником Олексієм, стало зрозумілим: утримувати пасіку – нелегкий труд. Треба стільки всього знати та вміти! Бути працелюбним, готовим багато часу віддавати улюбленій справі. А ще – любити природу, бджіл, бути корисним людям.
Саме таким і є пасічник товариства «Чугуєво» Олексій Тягун. А керівники підприємства дбають про те, щоб на пасіці було все необхідне для розвитку цієї галуі. А ще планують розвивати туристичний напрям до своєї пасіки.
