Про перших фотографів на Петропавлівщині розповідають наші читачі.
Далеко не кожен міг придбати фотоапарат: немалі кошти, дефіцит товару. Та й придбавши дорогоцінну покупку, не означало, що зможеш робити світлини. Треба було мати справжню фотолабораторію і арсенал реактивів. А ще – неабияке вміння із точністю дотримуватися усіх вимог, щоб отримати фотографію у домашніх умовах. Тому фотограф прирівнювався за статусом до мага-чародія. Людина із фотоапаратом у руках викликала захоплення, прізвище гарного фотографа було відоме й шановане. Якісний знімок для документа можна було зробити лише у фотоательє, а знаходилися вони лише у містах. Тож для сільських жителів поїздка до фотографа-професіонала була подією.
Зафотографувати подію запрошували місцевих фотографів, які теж були на вагу золота.
Данило Виноградський
Данило Виноградський
У 40-х роках минулого століття у Петропавлівщині було відоме ім’я фотографа Данила Виноградського. Багато світлин того часу мало підпис: «Виноградський Д.П. Петропавлівка».
Народився Данило Павлович у Дмитрівці 1898-го року.Про свого рідного дядька згадує жителька Миколаївки Тамара Іванівна Головань.
- Крутого норову був дядько! Ще замолоду посварився із батьками, купив хату в Олефірівці та й виїхав. Захоплювався фотографією дуже серйозно, усі гроші витрачав на придбання необхідних матеріалів та інструментів для виготовлення фото.
Фотографував усіх у селі. А коли набив руку, переїхав у Петропавлівку. У Петропавлівці купив будинок. Згодом вирішив обладнати кімнату для заняття фото. Так як будинок був невеликий, добудував до нього ще кімнату, у якій розмістив свій власний кабінет. У одному кутку була лабораторія для виготовлення фото, в іншому – місце для зйомки, штора для фону, спеціальна лампа. Фотографував Данило Павлович не лише вдома. На велосипеді із фотоапаратом об’їжджав навколишні села, вулицями сіл пропонував свої послуги. Бажаючих зробити фото було багато. Коли плівка була наповнена, Данило Павлович повертався додому, виготовляв світлини, а потім знову ж на велосипед і розвозив замовникам.
Племінниця Тамара Іванівна згадує, що жила сім’я дядька у порівнянні із іншими краще. Мама часто відправляла її до дядька Данила, щоб вона допомагала по господарству його дружині та за це хоча б харчувалася краще та щось із собою могла привезти.
Підприємницька діяльність не подобалася радянській владі. Неодноразово приходили до нього, накладали штрафи. Можна було вирішити полюбовно, як говорить Тамара Іванівна, чи кому треба гроші дати, чи «могорич». Але дядько Данило був не з тих – гроші вважав чесно заробленими.
Коли повернувся з війни, працював у фотоательє. Хоча теж було багато проблем, щоразу доводилося доводити, що його заробітки не є нетрудовими доходами.
Петро Щербина
Петро Щербина
Захоплення фотографією Данила Виноградського передалося у спадок племіннику, сину рідної сестри Зінаїди, Петру Щербині. Після переїзду у Петропавлівку Данила Івановича, його талант перехопив Петро. Петро працював у колгоспі в Олефірівці, а фотографування було відпочинком і відрадою. Мав сім’ю, трьох дітей. Із дитинства діти найбільш запам’ятали хвилюючі миті, коли поряд із батьком сиділи ввечері у темній кімнаті при світлі червоної лампи і зачаровано дивилися на лоток із реактивами, у які батько занурював фотопапір, на якому проявлялося зображення. Діти відчували себе причетними до справжнього дива.
Петро Іванович мав усе для виготовлення фото. До всього ставився дуже скурпульозно, обережно. Щоб діти часом не використали для іграшок, всі реактиви та інструменти ховав до великої тумбочки і закривав її на замок. Підростали двоє синів і донька, яким дуже хотілося б роздивитися детальніше й фотоапарат, і інші речі. Спочатку знімав Петро Іванович фотоапаратом-гармошкою. Пізніше придбав «Зеніт».
Згадує донька Тетяна Конюшенко:
- Це було щось на зразок забороненого плоду: нам страшенно хотілося заглянути до тієї тумбочки, до того сховища. Тато дуже цінував свою працю, зберігав там негативи фото, плівки.
Петро Іванович передплачував журнал «Советское фото». Яскраві сторінки із журналів із великоформатними світлинами також представляли велику цінність для Петра Івановича, фотографа-самоучки. Він уважно перечитував кожну статтю, вчився на зразках робіт кращих фотографів держави. Донька фотографа Тетяна згадує, як чекали чергового випуску журналу, якими цікавими були публікації.
Петро Щербина
- Особисто мене приваблювали номери, які присвячувалися культурі республік Союзу. Дуже пишалася, коли на обкладинках були українські дівчата у вишиванках. Перші сторінки були присвячені державним подіям, політикам. А далі тематичні фото та статті. Із особливою гордістю зберігався у нас номер журналу про перший політ Юрія Гагаріна у космос. На обкладинці космонавт із голубами.
На світлинах Петра Щербини залишилися портрети земляків, події села, колгоспне життя.
Любов до фото від батька перейняв син Микола.
Діти Микола та Василь Щербина
Перші спроби – фото рідних. Найбільше тренував свою майстерність і експериментував фоотехніку на молодшій сестрі Тетяні.
- Саме тому у мене дуже багато світлин із юності, – посміхається Тетяна Петрівна. – Це Коліна робота. Треба ж було випробовувати фото пристрої!
І вже згодом брата Колю запрошували фотографувати на весілля, проводи в армію та інші знаменні дати. Фотографа Миколу Щербину знали не лише в Олефірівці, а й у сусідніх селах – Бажанах, Дмитрівці.
Через роки після смерті батька Тетяна Петрівна забрала батьківські архіви, серед яких і підшивки журналів від 1957-го року. А пристосування для виготовлення фото планує передати у музей Будинку культури, створивши окрему експозицію.
Тетяна Петрівна вважає своїм почесним обов’язком зберегти та оприлюднити світлини, які за життя зробили батько та брат. Вона продовжує їх справу, ведучи нинішню фотоісторію. До того ж за власної ініціативи збирає старі чорно-білі фото своїх односельців у селі Дмитрівка, записує короткі оповідки про них. У планах директора Будинку культури Тетяни Конюшенко створити фотогалерею чорно-білих світлин історії своїх земляків. Тож справа фотографів Щербини живе.
Знаменно, що саме в Олефірівці народився ще один відомий для нашого краю фотограф, який все своє трудове життя присвятив роботі у газеті «Степова зоря», Олексій Кавун.
Олексій Григорович згадує, що Петро Щербина для нього був зразком у цій діяльності. І хоча Петро Іванович своїми вміннями та навичками ділитися не поспішав, дуже ревно ставився до свого ремесла, та Олексій Григорович згадує його, як одного із перших сільських фотографів.
Так, як і Петро Іванович, Олексій Григорович передплачував журнал фотографів.
Наші фотографи обмінювалися досвідом на сторінках журналу
Олександр Сірий, наш земляк, колишній житель Васильківського, вивчаючи архіви радянської преси, знайшов у журналі Союзу журналістів СРСР «Советское фото» за 1974-й рік лист від Олексія Кавуна.
- Неочікувано побачив "привіт" із Петропавлівщини. До вашої уваги фрагмент листа до редакції журналу "Советское фото" від Олексія Кавуна, фотокора газети "Степова зоря".
Старше покоління добре пам'ятає фотографії Олексія Григоровича Кавуна, завдячуючи яким вимальовувалась тодішня дійсність та життя-буття Петропавлівського району.
Фрагмент із журналу:
Заслуживают внимания письма, авторы которых рассказывают, как они научились сами и учат других любить и понимать искусство художественной фотографии:
"Второй год учусь в Заочном народном университете искусства на фотоотделении. И должен отметить, что учёба даёт много теоретических знаний и практических навыков.
«Теперь уже могу разъяснить другим, что такое, например, основные изобразительно-выразительные средства фотоискусства, что понимается под эффектом освещения и многое другое. Раньше я снимал бездумно, а теперь понял, сколько творческой энергии нужно затратить, чтобы сделать хороший снимок, и терпеливо объясняю это другим". Это строки из письма А. Кавуна (Петропавловка, Днепропетровской обл.)."
Поділився Олександр ще однією знахідкою – листом Михайла Тимченка до редакції журналу:
«Уважаемая редакция! Подружи нас между собой. Сделай так, чтобы мы, читатели, смогли общаться, обмениваться фотоаппаратурой, фотоматериалами, информацией. Придумай для нас рубрику типа «Уголок друзей». Если поддерживаешь мою идею, могу первым открыть рубрику. О себе. Михаил Тимченко, 30 лет, водитель, фотолюбитель. Увлекаюсь съёмкой портретов и пейзажей. Хочу переписываться с теми, кто увлекается ночной съёмкой и цветной фотографией. Если у кого есть лишний фотоувеличитель «Нева-3М» или «Крокус», хотел бы приобрести. Мой адрес: Петропавловка, ул. Полевая, 107.»
Лишили нам фотоісторію
Тож наші земляки фотосправою цікавилися, шукали шляхи удосконалення своєї майстерності, спілкувалися із однодумцями, передплачували фахові журнали. А як результат – їхні фото ілюструють життя нашого краю, залишаються для нас історією. Адже світлини є одним із достовірних фактів. На їх світлинах оживають наші земляки, на фото ми бачимо фрагменти визначних подій і буденних справ. Улюблена справа стала не лише відпочинком і розвагою, а важливою складовою життя Петропавлівщини.
