Як звучить Петропавлівка, чи ставили колись собі таке питання? А наше селище має своє звучання: шепіт – у річках та лісах, а голос – у церковних дзвонах.
Петропавлівка. Водохреща. Церковні дзвони кличуть на Богослужіння, нагадують про Бога і важливість молитви. Почувши церковний дзвін, християни хрестяться. Церковний дзвін утішає і спонукає до молитви, а ще, вірять люди, має цілющі властивості, бо зцілює душу і тіло, й освячує повітря. П'ятнадцять років поспіль дивовижний дзвін над храмом Святих Петра і Павла в Петропавлівці розносить дзвонарка Ольга Козинець.
Піднімаємося на дзвіницю храму Святих Петра і Павла, для цього варто пройти 60 східців вузенькими гвинтовими сходами. Ось ми у самій вершині храму: 8-гранна вежа, 36 метрів заввишки, оздоблена високими арковими віконницями, з яких відкривається дивовижний краєвид. Під куполом: п`ять дзвонів – саме ті, дзвін яких ми чуємо ледь не щодня.
Дзвони храму святих Петра і Павла
Оля Козинець
Церковний дзвін є невід’ємною частиною не лише богослужіння, дзвони супроводжують християн все життя. Дзвоном випрошується благословення і сила для того, щоб люди ставали на молитву і прославляли Бога. Дзвони освячували повітря і проганяли з нього всі злі сили, з дзвоном стихали вітряні бурі й блискавки. Почувши дзвін, віряни збиралися до церкви, молилися і цим протистояли злим силам.
Дзвонарка Оля з родиною
Дзвонарка Оля пояснює: у церкві розрізняють 4 канонічні види дзвону – благовіст, перебір, передзвін і дзвоніння (або тридзвін).
- Благовіст – один з найбільш стародавніх дзвонів Православної Церкви і називається так тому, що несе Благу, радісну звістку про початок Богослужіння. Цей дзвін також оповіщає про здійснення таїнства євхаристії на Літургії і про читання Євангелія в інших службах. Благовіст може звучати як самостійно, так і у складі інших дзвонів.
- Перебір – або поховальний (поховальний, провідний) дзвін виражає смуток і скорботу про покійних і складається з двох частин: безпосередньо канонічної (перебору як такого) і вільного (дзвоніння).
- Передзвін – складніший в порівнянні з благовістом і перебором. Він складається також з двох частин: канонічної (тобто самого передзвону) та вільної (дзвоніння). Класично передзвін це дзвоніння по черзі в кожен дзвін (поодинці або кілька разів в кожен), починаючи з найбільшого і до найменшого (іноді з ударом «у вся»), і так повторюють багато разів.
- Дзвоніння – найскладніший в порівнянні з іншими канонічними дзвонами, але і є найяскравішим в музичному відношенні виразом дзвону, оскільки дзвоніння по своїй формі не обмежене церковними уставами і тому різне як по складу використовуваних дзвонів, так і має різноманітну форму виконання, ритм, фактуру й інструментування.
Дзвони також мають різну тривалість. Наприклад на Великдень, зверніть увагу, дзвін звучить близько години – це називається урочистий тридзвін. «Благовіст повинен звучати увесь тиждень. Людей на такі свята приходить дуже багато», – каже пані Оля.
Звідки дзвін
Легенда про використання дзвону в християнстві пов’язана з ім’ям Святого Павлина. Уві сні він побачив польові квіточки – дзвіночки, які гарно дзвеніли. Коли він прокинувся, то віддав наказ, щоб вилили дзвін у формі дзвіночка. Також існує багато переказів, що перед нещастями або трагічними подіями дзвін міг задзвонити сам.
- По своїй формі дзвін ніщо інше як перевернута чаша, з якої ллються звуки, наповнені благодаттю. Дзвін таємно пов’язаний зі святими силами й людськими душами. Він будить землю і небо. Дзвоном скликався народ на віче. Дзвоном вказували дорогу подорожнім, що заблукали в негоді. Дзвоном оповіщалася небезпека або нещастя, наприклад, пожежа. У трагічні дні для Батьківщини дзвоном закликали народ на захист Вітчизни, – розповідає Оля Козинець.
Спочатку дзвони не мали постійного місця в храмі, їх розміщували на вежах, вікнах, на монастирських стінах. Дзвіниці з’явилися пізніше. Наприклад, дзвіниця Михайлівського Собору і Софії Київської у Києві побудовані так, що на дзвіницю вхід мають лише через нижній поверх – притвор. У Володимирському Соборі дзвони знаходилися на даху. Наш храм народжувався з дзвіницею.
Петропавлівська дзвіниця
Наш храм кінця 50-х початку 60-х років
Наша гордість – храм Святих Петра і Павла – пережив чимало лихоліть, але вистояв та відродився. Будівництво храму Святих Петра і Павла в Петропавлівці завершили 1910 року. Дзвіниця храму мала тоді висоту 40 метрів. У часи революційного лихоліття (до Другої світової війни) з дзвіниці створили парашутну вишку. А у 1943 році, коли був авіаційний наліт нацистів, дзвіницю повністю зруйнували.
Відроджуватися храм почав у 80-х роках. Першим настоятелем 1989 року став отець Павло Крамаренко, який відроджував храм після років занепаду: постелив підлогу, відновив іконостас, розмалював вівтар. Через чотири роки очолив церкву Володимир Зіненко. 1996 року прийшов Миколай Курдій, при ньому збудували дзвіницю, з його появою стала відроджуватися духовність в Петропавлівщині. Він започаткував і недільну школу, в паломництва возив, у церковних хорах співала вся його родина, для діток започаткував недільну школу.
Вручення Дмитру Марковичу ордена. На фото видно губернатора Швеця, який був присутній тоді і подарував храму ікону в кіоті Святителя Миколая
У березні 2000 року знайшли рештки старого фундаменту дзвіниці та почали її відбудовувати. На той час у церкві правив отець Миколай Курдій, до будівництва нової дзвіниці долучилися всі прихожани: жінки носили цеглу, чоловіки викладали стіни. У березні почали будувати, а в листопаді цього ж року закінчили та освятили дзвіницю.
- Мій батько Дмитро Маркович брав активну участь у розкопках біля храму, а потім і в будівництві: він розробив проєкт сьогоднішньої дзвіниці, який затвердила архітектор Ольга Бабаніна. На старому фундаменті побудували нову дзвіницю 36 метрів висотою. Через пів року, в листопаді, дзвіницю освятив Митрополит Іреней Дніпропетровський та Павлоградський, – розповідає пані Ольга.
Дмитро Маркович (Великий піст. 1997 рік)
Сама споруда збудована зі спеціальними нішами, які зустрічаються на підйомі до верхівки дзвіниці.
- Ніші потрібні були, щоб підняти 150-кілограмовий дзвін на гору, його піднімали вручну лебідкою. На жаль, немає вже тих, хто будував дзвіницю. Володимир Ляхімець тоді очолював будівництво, будували Володимир Білошапка, Григорій Карпенко, мій тато Дмитро Маркович. Відійшли вони у вічність, але дзвони їм і тепер дзвонять, а ми продовжуємо їхню справу, – згадує Оля Козинець.
У 2010 році Митрополит нагородив грамотою Дмитра Марковича, а 2000 року вручив Дмитру Марковичу Орден Різдва Христового ІІ ступеню за вклад у будівництво дзвіниці.
150-кілограмовий дзвін виливали двічі
Для дзвіниці храму спеціально замовили недільний дзвін, він єдиний, який втратили в часи лихоліття. Чотири менших дзвони уціліли. Кожен дзвін має своє значення. Є недільні дзвони, поліелейні та святкові.
Освячення дзвіниці 26.11.2000 року
Недільний дзвін в храмі Святих Петра і Павла найбільший та важить 150 кілограмів. Цікаво, що недільний дзвін виливали двічі: 2000 року, коли збудували дзвіницю, вилили дзвін на Харківському ливарному заводі, але він не довго прослужив – розколовся.
Другий недільний дзвін вилили до 100-річчя храму 2010 року, він радує своїм дзвоном і сьогодні. Є ще чотири дзвони в нашому храмі, вони лишилися ще з давніх часів. До речі, можна було зберегти й давній недільний дзвін...
- Недільний дзвін з тих часів був у Петропавлівці. Якось моєму батькові Дмитру Марковичу сказали, що в одних людей на подвір’ї збирається дощова вода в перевернутий дзвін. Це був дзвін з дзвіниці нашого храму. Та коли поїхали до тих людей, виявилося, що дзвін здали на металобрухт, – згадує Оля Козинець.
Як Олю благословили на дзвонарку
Дзвонарка Оля
Посада дзвонаря має назву параекклесиарх, ним міг бути диякон, паламар, вівтарник або читець. Жінкам також не заборонялося дзвонити в дзвони. Так з 2006 року посаду дзвонарки в храмі Святих Петра і Павла займає пані Оля. Ось уже 15 років вона піднімається вежею й дзвонить у дзвони.
Оля Козинець
- Були в храмі хлопці-дзвонарі. Згодом вони вивчилися, стали священиками та роз’їхалися. На той час у церкві правив отець Миколай Курдій, показав мені як дзвонити в дзвони. 2006 року дали мені благословення дзвонити в дзвони. Для мене це дуже радісно. Зараз в церкві є паламар Микола, він також дзвоне на вранішнє богослужіння і на вечірнє, – розповідає Ольга.
Про особливості дзвонів
Чому ж такий особливий церковний дзвін? Багаторічна історія розповідає багато про дзвони: наприклад, дзвони можуть мати різні розміри, форми, матеріал та спосіб виготовлення. Традиційно старалися виливати дзвони у співвідношенні з діаметром, товщиною та висотою. Це дає багатий тембр і велику тривалість звучання. А виникнення дзвіниць було зумовлено прагненням і спроможністю виготовляти великі та звучні дзвони. Крім цього, чим вище піднятий дзвін, тим далі його чути, тож високої дзвіниці вимагає і сама ідея дзвону.
- Найбільше багатство церкви – дзвони. Вони мають великі цілющі властивості. Бацили гинуть, а повітря звільняється від зла в радіусі 3 кілометрів від дзвону. Цей факт, навіть, науково доведений. Чим вища дзвіниця, тим краще звучать дзвони, – говорить пані Оля.
Дзвін – ознака християнської віри
Оля з татом та мамою
Дзвонарка пані Оля пропонує мені разом сповістити вірянам благу вість – Хрещення Господа. Невеликий майстер-клас від пані Олі, і ось уже в моїх руках дзвони видають Божественну мелодію. Це неймовірне відчуття: коли тебе пронизують коливання дзвонів, огортає ні з чим не зрівняне почуття радості. Пані Оля зазначає: «З першого разу не кожен зможе задзвонити, все завдяки Богу». Насправді, голос дзвонів заспокоює, а найважливіше – наближує людину до Бога. Недарма кажуть, що дзвін – ознака християнської віри.
