Сергій Селіванов із Петропавлівки загинув на війні у 29 років. Майже два роки його мама Тетяна жила в невідомості, чекаючи на звістку про сина. Лише у серпні 2026 року ДНК-експертиза підтвердила його загибель.
Ріс допитливим хлопцем
Сергій народився 15 червня 1995 року в Петропавлівці. Тут минули його дитинство, шкільні роки, юність і значна частина дорослого життя. Коли Сергій був ще маленьким, вони з мамою переїхали до Петропавлівки.
Приблизно із четвертого класу хлопець уже повністю навчався тут — у Петропавлівській школі №2. Мама Тетяна сама виховувала сина та його молодшу сестру Лізу.
Після школи Сергій вступив до ліцею у Першотравенську. Там здобув професію підземного електрослюсаря. Згодом близько 5 років працював на шахті «Дніпровська».
Робота під землею була для нього не просто професією. Він сумлінно виконував свої обов’язки, але не міг змиритися з тим, що вважав несправедливим.
— Він у мене дуже справедливий. Каже: «Мамо, я не можу там працювати. Там усе роблять не по совісті. Я так не можу. Тому звільнюся», — згадує мама.
Сергій звільнився із шахти та почав займатися тим, до чого мав особливу пристрасть ще з дитинства, — технікою. Любов до автомобілів, механізмів та ремонту проявилася в ньому ще змалечку. Хлопець дуже рано почав заробляти власні гроші й прагнув бути самостійним.
— Йому було років дванадцять, коли він пішов працювати на тік, щоб не обтяжувати мене витратами. І за зароблені гроші і одягнув себе, і перший мопед собі купив.
Тетяна з усмішкою згадує, яким Сергій повертався додому після роботи:
— Тільки ввечері зі школи прийде — лікті в мазуті, обличчя в мазуті. І отак у нього було з самого дитинства. Пам’ятаю, ще мій покійний батько, коли Сергієві був рік, купив йому машинку на педальках, корпус — пластмасовий. А синок тільки вийде — і давай молотком по машинці бити. Я кажу: «Сергійко, що ж ти робиш?» А він відповідає: «Ремонтую».
Саме таким мама його й запам’ятала — хлопчиком, якому завжди було цікаво зрозуміти, як усе працює: розібрати, полагодити, зробити власноруч.
Згодом Сергій почав ремонтувати автомобілі. Техніка стала для нього не просто захопленням, а справою, якою він жив.
Працював там, де була потрібна його сила
Після звільнення з шахти Сергій не сидів без роботи. Брався за різні підробітки — працював із друзями, допомагав по господарству, займався ремонтом, бував на будівництві.
Для мами важливо згадати не лише те, де працював її син, а й те, яким він був у повсякденному житті. Самостійність, працьовитість і звичка заробляти власними руками з’явилися в нього ще в дитинстві.
Далі його життя змінила війна.
Призов і перші місяці служби
Восени 2023 року Сергія Селіванова призвали на військову службу з Петропавлівки. Служив солдатом, кулеметником у складі 33-ї окремої механізованої бригади.
Мама Тетяна розповідає, що син не хотів іти на війну. Ще після закінчення школи вона радила Сергію вступати до академії внутрішніх справ.
— Коли він ще закінчував школу, я кажу: «Сергію, вступай до поліції, до академії». Він закінчив школу майже відмінником. Але він відмовився. Каже: «Мамо, я не вмію обманювати людей. І нахабства в мене стільки немає», — згадує Тетяна.
Після призову Сергій потрапив до інженерних військ. Його військова частина була пов’язана з інженерними роботами — військовослужбовці займалися облаштуванням окопів. Сергій бував у різних місцях Донецької області.
У листопаді 2024 року Сергій приїхав у відпустку. Але вже 27 листопада йому зателефонували з військової частини та повідомили, що потрібно терміново повернутися.
— У листопаді 2024 року він приїхав у відпустку. За кілька днів йому зателефонували з частини: треба терміново прибути. Я його й не хотіла відпускати. Ну, мало що там могло статися.
Після цього Сергія перевели до 33-ї окремої механізованої бригади. До того він служив в інженерних військах.
Мама хвилювалася за сина й намагалася дізнатися більше про його службу, просила дати номер командира чи когось із побратимів. Сергій же намагався заспокоїти її жартами:
«Мамо, воно тобі не треба», — усміхаючись, відповідав він, коли вона просила дати їй номер командира або когось із побратимів.
Переведення до 33-ї бригади
До 33-ї бригади Сергія перевели вже не для виконання інженерних робіт.
— Як можна за два тижні навчити цивільну людину бути кулеметником? Я, як цивільна людина, цього просто не можу зрозуміти, — зізнається Тетяна.
У 33-й окремій механізованій бригаді Сергій служив кулеметником.
Позивний Сергія — «Сильвер». Це ім’я з’явилося ще у шкільні роки й залишилося з ним на все життя, зокрема під час військової служби.
Остання розмова
Після повернення на фронт Сергій і мама продовжували телефонувати одне одному щодня.
— Звичайно, щодня. І я йому кажу: «Хоч що хочеш роби, але ввечері телефонуй мені кожного Божого дня». А він відповідав: «Мамо, а якщо мені не буде з ким…» Я кажу: «Набери мене, просто скажи, що все добре».
13 грудня 2024 року Сергій вирушив на позицію. Дорогою отримав посилку від мами.
Тетяна відправляла сину теплі зимові речі, шкарпетки, сигарети, каву, чай, таблетки від застуди та солодощі.
— Цукерки-льодяники він дуже любив, — пояснює мама.
Отримавши посилку, Сергій зателефонував мамі та сказав, що вирушає на позицію. Це була остання розмова Тетяни із сином. Після цього Сергій більше не виходив на зв’язок.
Спочатку мама не отримала жодних пояснень. Вона писала сину повідомлення, телефонувала, чекала на відповідь.
— Я писала… Ви знаєте, скільки я писала? Я телефон із рук не випускала. У мене всі повідомлення, які йому надсилала, — «Доброго ранку», «Добрий вечір», «Доброго дня» — усе в телефоні залишилося і всі непрочитані.
27 грудня 2024 року Тетяні принесли сповіщення про те, що Сергій зник безвісти. На той час жодних подробиць родині не повідомляли.
Відтоді для мами почався найважчий період — очікування. Вона телефонувала до військової частини, намагалася дізнатися бодай щось про сина. Тетяна продовжувала писати Сергію повідомлення, але вони залишалися непрочитаними.
Два роки невідомості
Після того, як Сергій зник безвісти, родина тривалий час не мала жодної звістки про нього. Мама продовжувала чекати та намагалася отримати будь-яку інформацію про сина.
Лише у серпні 2026 року Тетяні зателефонували із судово-медичної експертизи в Одесі. Їй повідомили, що результати ДНК-експертизи збіглися.
Спочатку Тетяна не могла повірити почутому. Вона попросила розповісти, у що був одягнений Сергій.
Їй відповіли, що тіло було муміфіковане, але вдалося встановити, що на ньому була військова форма. Також на шиї був срібний ланцюжок з хрестиком.
— Він мені сказав, що на ньому була військова форма, а на шиї — срібний ланцюжок з хрестиком.
Для мами це стало ще одним підтвердженням того, що знайшли саме її сина.
ДНК-експертиза показала збіг на 99,9 відсотка. Сергій загинув 19 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Курахового Покровського району Донецької області.
Мама згадує сина з любов'ю
Сергій любив робити все власними руками. Будинок, у якому зараз живе мама, Сергій допомагав ремонтувати й облаштовувати.
— «Мамо, усе переробимо», — казав мені син. Усе сам і робив, — згадує мама.
Сергій був дуже самостійним і цілеспрямованим. Якщо чогось не знав або щось не виходило з першого разу, не йшов просити допомоги, а намагався розібратися сам.
— От є люди: чогось не розуміють — ідуть, питають. А він зробить. Не так — переробить, перебудує. Так власний досвід здобував.
Ще однією його мрією був автомобіль. Під час служби в інженерних військах він навіть заочно склав іспити на посвідчення водія одразу за трьома категоріями.
— Він і коли ще був в інженерних військах, заочно склав на права — одразу на три категорії. Сергій хотів повернутися додому й придбати автомобіль. У мене батько такий був, що й у машині спав би. І Сергій такий самий.
Вдома Сергій був веселим. Мама згадує, як він телефонував їй на роботу й просив приготувати щось смачне.
— Телефонує: «Мамцю, зроби піцу». Але й сам умів готувати. Одного разу, коли я була на роботі, зателефонував і запитав: «Мамо, як борщ варити?» Я сказала, що прийду додому й сама приготую, але він відповів: «Ні, я сам. Розкажи, як його варити». Приходжу додому — а він борщ зварив. І смачно готував. Кажу: «Як ти так кашу приготував? У мене так не виходить». Він у мене і зварить, і попере, все вмів, — розповідає мама.
Про війну майже не розповідав
Про службу та війну Сергій практично нічого не розповідав мамі. Він не скаржився на труднощі й не говорив, що йому важко.
— Бо знаєте, у нього такий характер — він ніколи нічого не скаже. Навіть якщо йому буде важко. А додому він хотів повернутися.
Мама згадує, що син хотів здійснити свої плани після війни — працювати й займатися тим, що любив. Але здійснити ці мрії йому не судилося.
— Я взагалі не знаю, як далі жити, як уявити своє життя без сина, — говорить мама.
Петропавлівка провела в останню путь Сергія Селіванова
30 серпня Петропавлівська громада провела в останню земну дорогу свого земляка, захисника України Сергія Віталійовича Селіванова.
Героя зустрічали живим коридором. Після цього панотець Тимофієв відслужив літургію. Рідні, близькі, друзі та односельці провели Сергія до кладовища.
Під час прощання рідні Сергія не стримували сліз. Його мамі Тетяні вручили державний прапор України.
До присутніх звернувся представник ТЦК:
— Солдат Селіванов Сергій назавжди залишиться прикладом відданості військовій присязі та високих моральних принципів. Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким. Ваша втрата є непоправною, але пам’ять про нього житиме в серцях кожного з нас. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас.
До присутніх також звернувся заступник голови Петропавлівської громади Іван Леонов:
— Сергію було лише 29 років. Для своїх рідних, друзів, однокласників і побратимів він назавжди залишиться молодим, життєрадісним, відкритим і товариським хлопцем. Людиною, яка вміла підтримати, пожартувати і створити навколо себе гарний настрій. Його життя обірвалося занадто рано. Але його мужність, його служба, його жертовність назавжди залишаться частиною історії нашої громади та нашої країни. Низький уклін Сергію за його мужність і захист України.
Прощання завершилося почесним салютом. У тиші пролунали постріли — остання військова шана Сергію, який віддав своє життя за Україну.
Ще один янгол-охоронець став на небі… Ще одне ім’я назавжди вписане в історію нашої громади та України.
Вічна пам’ять Герою. Вічна слава Захиснику України!
Прощання з Героєм:
