Вибір професії сьогодні — це не просто питання «ким бути», а виклик у світі, який змінюється швидше, ніж оновлюються навчальні програми. Якщо ще десять років тому старшокласник міг орієнтуватися на кілька десятків «традиційних» професій, то нині ринок праці постійно створює нові напрями, а штучний інтелект і цифровізація руйнують усталені моделі кар’єр.
У цій реальності підліток часто губиться: одні не мають жодного інтересу, інші — навпаки, захоплюються всім одразу.
«Хтось не має жодного інтересу, а хтось — має надто багато. І в обох випадках обрати професію важко», — каже профорієнтологиня й магістриня психології Олена Полнарьова, засновниця Центру профорієнтації для підлітків you-profi.com.
Її слова характеризують ціле покоління, яке дорослішало в умовах інформаційного вибуху й нескінченного потоку «успішного успіху».
Сучасна молодь формує свої уявлення про професії не через досвід, а через медіа.
TikTok, YouTube та Instagram створили глянцевий образ роботи — маркетолога, юриста, психолога чи айтівця — кожна професія здається привабливою, динамічною й високооплачуваною.
Проте, як зазначає Полнарьова, — «підлітки часто керуються уявленнями, які далекі від реальності». Вони бачать фасад — красиві презентації, офіси з кавомашинами, можливість працювати «віддалено», але не бачать головного: якою є сама робота, яких навичок вона потребує, які будні за нею стоять. Як наслідок, вибір професії перетворюється на гру в ілюзії.
Згідно з дослідженням KSE Future Index, ініційованого Фондом Олени Зеленської та реалізованого у співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» (2024), лише 30 % українських підлітків можуть чітко назвати професію, якою хочуть займатися у 30 років — це майже удвічі менше, ніж у середньому по країнах OECD.
Ще показовішу цифру демонструє незалежна аналітична платформа Vox Ukraine: понад 50 % молоді працюють не за фахом, тобто їхні очікування не збігаються з реальністю. І проблема тут не в ліні чи байдужості — а в тому, що підлітки часто не мають можливості спробувати професію «на дотик». У школі профорієнтація досі зводиться до тестів або коротких лекцій, які радше розважають, ніж дають орієнтири.
Олена Полнарьова переконана: без практики не буває усвідомленого вибору.
«Справжнє розуміння того, наскільки професія підходить, приходить лише тоді, коли дитина намагається виконати типові для цієї сфери практичні завдання», — пояснює вона.
Без практики немає внутрішньої реакції «моє – не моє»
Перегляд відео чи прослуховування лекцій не здатні дати підліткові справжнього розуміння професії. Під час пасивного споживання інформації не залучена активна частина мислення — немає ані напруження, ані особистої дії, ані внутрішнього вибору. Але щойно підліток отримує конкретне завдання — написати текст для сайту, створити план меню на тиждень, розрахувати собівартість продукту, знайти у законі відповідь на реальну правову ситуацію чи змонтувати коротке відео з технічним обмеженням — відразу виникає внутрішня реакція.
Саме тоді народжуються чесні відповіді: «Мені подобається це робити», «Мені нудно, я не хочу в це занурюватися», «Цікаво, але складно — треба навчитись», «Я не розумію, що саме робити». Це — неоцінені індикатори, які допомагають зрозуміти, чи професія справді підходить людині.
Саме практика дає можливість побачити приховані складнощі тієї чи іншої професії, нюанси, про які не прочитаєш у довіднику чи не побачиш у короткому відео про певний фах. Саме тому ми звертались до фахівців, щоб створити такі практичні завдання, які може виконати підліток, без фахової освіти, але з невеликим ознайомленням суті роботи.
У кожній професії є неочевидні аспекти — особливий режим роботи (нічні зміни, відрядження, сидяча праця), типові завдання (часто рутинні, не креативні), специфічний спосіб мислення (аналітичний, системний, уважний до деталей). Лише виконуючи реальні завдання, підліток може зрозуміти, наскільки це йому близьке. Тому, Олена знайомить дітей із представниками різних професій напряму й в результаті такої взаємодії та “примірюванню” певного виду діяльності “на себе” й відбувається фактично магія, а насправді досить правдива профорієнтація.
Кібербезпека: коли «в голові — цікаво», а в дії — ні
Кібербезпека приваблює багатьох підлітків — здається, це престижна, високооплачувана і «розумна» професія. Проте варто перейти від загальних уявлень до практики. Дитині пропонують спробувати себе у типових завданнях: зрозуміти, що таке симетричне й асиметричне шифрування, зашифрувати текст за допомогою онлайн-інструменту, пояснити принцип передачі конфіденційної інформації, написати короткий текст для користувачів про захист даних у месенджерах.
І тоді все стає на свої місця: ті, кому справді цікаво, занурюються глибше, шукають нові інструменти, ставлять додаткові запитання.
Інші ж чесно визнають: «Мені це нецікаво», «Я не готовий зосереджено працювати з технічною інформацією». І це — теж правильна відповідь. Без практики підліток не зможе дати її навіть самому собі.
Кулінарія: хобі — не завжди професія
Багато дітей кажуть: «Люблю готувати, хочу стати кухарем». Престижу додають різні кулінарні шоу, або ж TikTok. Але любов до кулінарії вдома й у парі-тройці рилсів і щоденна робота на кухні — зовсім різні речі. Щоб це відчути, ми пропонуємо завдання: скласти меню, закупити продукти, приготувати кілька страв, зафіксувати час. І зробити це не раз, а кілька вихідних поспіль.
Після другого-третього дня часто звучить зізнання: «Мені це цікаво як хобі, але не як постійна робота». Це природно. Адже професія кухаря — це ритм, фізичне навантаження, відповідальність і повторюваність процесів. І тільки практика здатна показати, чи справді підліток готовий до цього.
Юрист: не як у серіалах
Професія юриста здається ефектною — красиві костюми, судові зали, емоційні виступи. Але реальність теж зовсім інша: досконале знання законодавства, стоси документів, терпіння і точність. Ми даємо підліткам завдання на кшталт: знайти нормативну базу про призначення та скасування субсидій, дослідити, чи можна продати будинок із юридично неврегульованим правом на землю, або пояснити правові ризики, спираючись на конкретні закони, а не на форуми.
Більшість уже після першого завдання каже: «Це не моє». Але є й ті, кого захоплює сам процес пошуку, логіка законодавчих норм, системність мислення. І це теж важливо — зрозуміти, що професія юриста підходить не тому, що вона “виглядає красиво”, а тому, що подобається сама суть роботи.
Реабілітолог: коли головне — сила терпіння, а не сила рук
Після повномасштабного вторгнення в Україні зросла потреба у фахівцях, які допомагають пораненим відновлювати здоров'я. Професія реабілітолога здається благородною і потрібною. Але відчути її справжній зміст можна лише через дію.
І тут приходить розуміння, що у роботі реабілітолога важливо не тільки знати анатомію, а й уміти пояснити пацієнтові, чому ці вправи важливі саме зараз, враховувати його психологічний стан, підтримати морально, знайти слова, щоб не знецінити зусилля людини, яка робить навіть найповільніший прогрес.
Ми пропонуємо підліткам практичні кроки: зробити конспект по колінному суглобу, підібрати комплекс вправ при болях у колінах, зняти відео з поясненням кожної вправи, провести мінітренування для друзів чи родичів і поспостерігати, як виходить пояснювати та мотивувати.
Після цього багато хто чесно каже: «Це не моє. Мені нудно пояснювати. Я хочу щось більш динамічне». І саме ця чесна відповідь рятує від хибного вибору. Адже краще вчасно зрозуміти, що професія не відповідає твоєму типу особистості, ніж витратити роки на навчання у сфері, яка не приносить ні радості, ні внутрішнього відгуку.
Практика — це найчесніший тест на сумісність з професією. Практика знімає ілюзії, відкриває приховані сторони, допомагає почути свій внутрішній голос і відповісти на головне питання: «Це справді моє?»
Під час практичного примірювання професії стає видно найцінніше — реакцію. Комусь цікаво, комусь нудно, хтось відчуває виклик, а хтось — роздратування. Це і є справжній тест: не на здібності, а на внутрішню мотивацію.
З аналітичного погляду, саме внутрішня мотивація є ключовим фактором професійного успіху. За даними досліджень McKinsey (2023), понад 70 % молодих фахівців, які відчували «змістовність» у роботі, залишалися у вибраній сфері понад п’ять років. Ті ж, хто обирав професію з огляду на престиж або прибутковість, удвічі частіше змінювали напрям уже протягом перших двох років. Це ще раз доводить: без реального досвіду — без того, щоб відчути, як саме мислить і працює фахівець — підліток не може по-справжньому зрозуміти, чи це його шлях.
Здавалось би - змінювати фах… що б цьому поганого? Поганого - нічого. Якщо дивитись зі сторони іншої людини. Але це спочатку тривалі “пошуки себе” - що саме робити? Складний емоційний стан. А потім нове навчання, початок роботи на мінімальну зарплату., тривале напрацювання досвіду, щоб більше заробляти…
Аналітики ринку праці погоджуються: брак практичного досвіду у виборі професії — системна проблема, що призводить до низької продуктивності на старті кар’єри. За оцінками VoxUkraine (2024), слабка профорієнтація в школах коштує економіці України близько 1,5 % ВВП щороку через неефективне використання людського потенціалу. Водночас країни, які активно розвивають практичну профорієнтацію (Фінляндія, Нідерланди, Канада), мають стабільно вищі показники зайнятості серед молоді та нижчий рівень професійного вигорання у віці до 30 років.
Саме тому роль батьків стає критичною. Вони мають не просто «почекати, поки дитина визначиться», а створити середовище для проб. Якщо батькам складно самостійно - варто звернутись до фахівців, який запропонує не тільки тести, а й практичні завдання, щоб спробувати себе в роботі.
«Важливо допомогти дитині знайти фахівця, якого можна запитати: а як можна спробувати себе в роботі? Що саме вже зараз можна почати робити?», — радить Полнарьова. Навіть онлайн-зустріч у Zoom із реальним спеціалістом може змінити уявлення про професію більше, ніж десятки відео. Але головне — дати підлітку виконати конкретне завдання, не спостерігати збоку, а діяти.
Після такої проби починається аналітична частина вибору: порівняння відчуттів, оцінка труднощів, розмова про те, що справді захоплює. «Порівнювати професії варто лише після спроб. Доки дитина не виконала хоча б кілька практичних завдань із тієї чи іншої професії, всі “за” і “проти” базуються лише на уяві», — наголошує Полнарьова. І це — не просто порада, а стратегічна логіка сучасного вибору: професія має бути не нав’язана, а прожита.
«Важливо познайомити дитину з різними сторонами роботи. І спробувати себе в роботі», — підсумовує Олена Полнарьова. Здається це звучить просто, але саме тут і сховано ключ до реформи підходу у профорієнтації.
Бо лише тоді, коли підліток не просто чує, а робить, не просто уявляє, а відчуває, — він починає розуміти: ким бути.
Лише коли дитина пробує — не подивиться, а зробить — вибір стає справжнім. Бо тоді він не про чужі слова, а про власний досвід. Не про емоції, а про відчуття дії. І хай цей досвід ще малий, він уже реальний. Саме він стає першим кроком до свідомого професійного шляху.
Тож головне завдання профорієнтації — не знайти “правильну” професію, а дати підліткові можливість перевірити себе в дії. Бо лише через спробу народжується усвідомлений вибір.
