Галина Олександрівна Шупіченко, разом зі своїми доньками Іриною та Ганною, а також їхніми родинами, переїхала з Краматорська до Петропавлівки після початку повномасштабної війни. У новому місці родина прагнула побудувати своє життя з нуля, але виявилося, що знайти роботу у маленькому селищі було непросто. Тому вони вирішили не опускати рук і відкрити власний бізнес: так у Петропавлівці з’явився продуктовий магазин “Соломія”.
Життя в Краматорську до війни
Галина Олександрівна народилася в російському В’язьмі, Смоленської області, але з дитинства жила в Україні. Мати була українкою, а батько росіянином. Та все своє життя Галина прожила в українському місті Краматорськ.
- Коли батьки переїхали до України, мені було місяців шість, — згадує Галина. — Батьки переїхали до Краматорська, де і збудували свій будинок. У мене був старший брат, немає вже його, і батьки вже пішли у засвіти.
У рідному місті Галина знайшла свою справу, працювала в торгівлі.
- Я була керуючою мережі продуктових магазинів. Була робота, будували своє життя, усе було добре, — згадує Галина Олександрівна.
Усе змінилося у 2014 році, коли місто потрапило під окупацію. Під час перших обстрілів міста, родина вже розуміла, що почалася війна.
- Це були дуже важкі часи. Пам’ятаю, як була в магазині, який розташований поблизу центру, вийшла на вулицю й почула свист і раптом — вибух. Жінка, яка стояла неподалік, зникла просто в мене на очах, вибух — і її не стало, розлетілися тільки шматки м’яса. Я забігла назад у магазин, забігали люди, ми ховались за несучими стінами. Це був справжній жах, — розповідає Галина Олександрівна, згадуючи події 2014 року, коли Краматорськ потрапив під обстріли.
Майже одразу владу у місті захопили проросійські сепаратисти. Краматорськ опинився під окупацією, і життя Галини Олександрівни та її сім’ї перетворилося на боротьбу за виживання.
- Захопили будівлі поліції та виконкому, на вулицях з’явилися військова техніка й люди з автоматами — це були “ополченці”. Більшість із них ми знали — неблагонадійні сусіди, які ніколи ніде не працювали, жили за рахунок держави, і раптом їм захотілося в Росію. І ось ці люди отримали зброю й почали хазяйнувати. Вони заскакували в тролейбуси й підпалювали їх, перекривали дороги, перевіряли документи, погрожували. За власну думку тоді могли посадити в підвал. Одного разу мені сказали: «Багато говоритимеш — підеш у підвал», - пригадує пані Галина.
Так починалася окупація міста. Знайомі люди змінювались та підтримували сепаратистів. Водночас Галина розповідає, що більшість людей тоді не розуміли, що відбувається:
- Це було як у тумані. Одні містяни виходили на блокпости, інші перевіряли машини. Це було дуже страшно. До нас у магазин почали заходити військові. Це були хлопці, яких ми знали як покупців: ходили, усміхалися, закуповувались, а потім раптом — у військовій формі з автоматами. Вони говорили про те, що у Слов’янську хочуть видобувати газ хімічним способом. Росіяни вже просто «давили на вуха», пропаганда діяла на людей. Але ніхто не думав, що це буде настільки серйозно.
Родина пані Галини пережила чотири місяці окупації, під час якої вони жили у постійній небезпеці. Адже попри всю страх та невизначеність Галина щоденно приїздила в магазин на роботу, аби люди мали харчі.
Це був найстрашніший період. Постійні бомбардування, свист снарядів і автоматна стрілянина – у таких умовах потрібно було якось дістатися до роботи. Транспорту не було, пані Галина їздила на роботу попутками.
- Ми розпродавали залишки товару, адже постачання товарів у магазини на той час уже припинилося. Було страшно, що пограбують, але треба було працювати, — розповідає Галина.
Таким було місто і життя в ньому до червня 2014 року.
Звільнення Краматорська
У червні 2014 року місто звільнили українські війська. Галина та її доньки згадують цей день із трепетом:
- Ми вийшли на балкон і побачили зарево з боку Слов’янська. Це нас дійсно звільняли, - згадує Галина.
- Першими у місто зайшли молоді хлопці – українські військові, зовсім юні. Мені на той момент було 25 років, а вони ще молодші. І дощ іде, вони в дощовиках. Ми готували їм чай, бутерброди, хоч якось хотіли їх підтримати. Приміщення закрили, щоб вони могли перепочити, запрошували до себе в кафе. Це був момент великої надії, - згадує день визволення Ганна.
Рішення відкрити власний бізнес у Краматорську
Після звільнення Краматорська Галині вдалося відкрити свій перший магазин. 31 травня 2017 року пані Галина з доньками відкрили ФОП. У червні 2017 року був відкритий перший магазин.
- Разом із доньками створила мережу продуктових магазинів у Краматорську. Спочатку це була невелика сімейна справа, але згодом ми розширилися. Магазини були відкриті як у центрі міста, так і в житлових районах та селах. Це була наша сімейна гордість. Згодом у нас було сім магазинів: і свої, і ті, якими я керувала, – розповідає Галина Олександрівна.
Життя увійшло в своє звичне русло: була сімейна справа, бізнес розвивався. Черговий магазин вже був готовий до відкриття, урочисто розпочали торгівлю в новому магазині 22 лютого 2024 року...
Початок повномасштабної війни
- Ми не вірили, що це може статися. Але 24 лютого 2022 року почалося з вибухів. Я живу біля аеродрому, який почали бомбити о 4-й ранку. Три величезні вибухи струснули місто, — згадує Галина Олександрівна.
- Мені подзвонила сестра і спитала: «Ти спиш?» А я їй відповіла: «Іро, по-моєму, вже вся країна не спить». До останнього не вірили, але стало зрозуміло, що почалася велика війна, - згадує Ганна.
Тієї ж ночі старша донька Ірина з чоловіком Артемом та донькою Софією зібрали речі та перейшли жити в магазин, адже їхня квартира на сьомому поверсі будинку була надто небезпечною. Галина з донькою Ганною залишилася вдома, але вже за тиждень переїхали до магазину разом із ними.
Життя під час обстрілів
Краматорськ, як і багато міст Донбасу, постійно зазнавало ракетних ударів.
- Три ракети влучили у двір нашого будинку. Одна потрапила в дитячий садок, інша — поруч із магазином. Ми часто залишалися ночувати в магазині, бо жити на сьомому поверсі багатоповерхівки було страшно. Будинки від вибухів просто складалися, як карткові, — згадує Галина.
У місті почалася паніка. Люди змітали з полиць усе – крупи, консерви, хліб.
- Черги були шалені. Оптові бази закрилися, постачання припинилося, а транспорт не ходив. Були постійні бомбардування, а сигнали тривоги не вщухали, – розповідає Галина.
Перші прильоти: залізничний вокзал і кафе
Один із найстрашніших моментів війни для родини Шупіченків трапився 11 квітня 2022 року, коли в Краматорську стався ракетний удар по залізничному вокзалу.
- Я була вдома, на сьомому поверсі, коли це сталося. Вибух був настільки потужний, що все місто здригнулося. Це був перший великий приліт. Тоді загинуло багато людей, серед яких діти. Поранених автівками відвозили до школи, бо швидкі не встигали. У школі коридори були заповнені тими, кого не могли доставити до лікарні. Багато людей залишилися без рук, ніг… Це було жахливо, – згадує Галина.
Саме після цього випадку донька Ірина з чоловіком Артемом вирішили евакуюватися.
- Через три дні Іра сказала: «Мамо, ми їдемо». Їхати було страшно, але залишатися з дитиною в місті, яке ворог бомбардує, було ще страшніше, — розповідає Галина.
Евакуація: потяги та автобуси
Після ракетного удару по вокзалу залізнична евакуація з Краматорська припинилася, людей вивозили автобусами до Покровська, де ходили евакуаційні потяги.
- Потоки людей були величезні, усі намагалися виїхати з небезпечного міста, – говорить Галина Олександрівна.
Галина з донькою Ганною лишалися в Краматорську, щоденно виходили працювати в магазин. Під час повномасштабного вторгнення чимало магазинів припинили свою діяльність, магазини в сільській місцевості зачинилися. Магазин родини Шупіченко продовжував працювати, попри те, що родина терпіла збитки.
Втрати бізнесу через війну
Війна серйозно вдарила по родинному бізнесу.
- У перший день повномасштабного вторгнення ми тільки-но відкрили великий магазин у центрі Краматорська. Це був наш новий проєкт, ми вклали в нього багато сил і коштів. Але розвивати його вже не могли, бо почалася повномасштабна війна. У Донецькій області запровадили заборону на продаж алкоголю та тютюну. Через заборону весь алкоголь довелося зняти з вітрин. Термін придатності у багатьох товарів вийшов. Особливо в пива – повні холодильники «Славутича» просто списували. Це були великі збитки для нас, – розповідає Галина Олександрівна.
Поповнення родини та чоловік-захисник
Магазин щоденно працював, а згодом і Галина і молодша донька Ганна лишалися на ночівлю в магазині, адже жити в багатоповерхівці було небезпечно. Саме у цей період донька Ганна зустріла свого майбутнього чоловіка.
- Я зустріла свого майбутнього чоловіка в нашому магазині. Владислав – військовий, з 2015 року захищає Україну. Він прийшов у наш магазин, запитав, де можна поїсти борщу. Але я сказала, що кухня в нас не працює і готувати нікому не планую. Пізніше він став постійним покупцем, а одного разу запросив мене прогулятися в парку. Так ми почали спілкуватися, гуляли разом і зрештою дійшли до пропозиції, - згадує донька Галини Ганна.
Чоловік Ганни служить у Державній прикордонній службі України.
- Він не з тих, хто стоїть на кордоні із Польщею, він їздить на нуль. Він був і в Бахмуті, і в Соледарі, а зараз – у районі Вовчанська, – розповідає Ганна.
Пропозицію Владислав зробив Ганні удома, без особливих церемоній:
- Він дав мені коробочку з каблучкою. Я одягла її на палець, але, як виявилося, не на той. Тоді Влад сказав: «Я тебе ставлю перед фактом, що ти будеш моєю дружиною». Це було дуже мило, - розповідає Ганна.
Весілля відбулося через рік після пропозиції.
- Ми сходили до РАЦСу, засвідчили шлюб, відзначили подію вдома, у колі найближчих. Були батьки та рідні. Це було не пафосно, але дуже душевно, – розповідає Ганна.
Проте сімейне щастя Владислава та Ганни затьмарювала війна, яка тривала навколо.
Випробування війною і переїзд
У 2022 році через загострення бойових дій на сході України родина вирішила залишити Краматорськ. Владислав наполіг аби Ганна разом з мамою Галиною виїхали з міста, адже залишатися в Краматорську було небезпечно. Тож Галина з донькою Ганною, яка на той час вже була при надії, переїхали до Петропавлівки, де вже оселилися старша донька Ірина з родиною.
- Ірина, старша донька, з родиною виїхала першою, ще 18 червня 2022 року, коли було вже небезпечно залишатися в Краматорську. Тож ми вже знали, що теж їдемо до Петропавлівки. Спочатку жили в покинутому будинку, який нам надали місцеві мешканці, ми дуже вдячні їм за це. А потім купили власний будинок по вулиці Каштанова. Це був не ідеальний варіант, будинок потребував капітального ремонту, але ми мали з чого почати, — розповідає Галина.
Життя в новому місці
- У будинку по вулиці Козацькій не було ані світла, ані води. Місцева жінка безкоштовно надала нам його. Ми прибрали, облаштували приміщення, можна було певний час там жити. А згодом купили невеличку хатинку, бо розуміли, що будемо лишатися в цьому селищі, - пригадує Галина.
Новий дім родини знаходиться на вулиці Каштановій. Дім був із комунікаціями, але потребував ремонту. Дружно облагороджували будинок, додали кімнату, облаштували веранду, але роботи ще й досі залишається чимало.
Владислав з Ганною також купили будинок в якому планували зробити ремонт.
- Ми купили невеликий будинок без вікон і дверей, і дах протікав, — посміхається Ганна.
Ремонт у будинку планували на наступний рік, проте аби допомогти з житлом військовим, відремонтували дах, замінили війна в будинку та заселили туди захисників.
- Завдяки допомозі місцевих хлопців вдалося швидко зробити мінімальні ремонти: головне було перекрити дах і вставити вікна, щоб можна було жити в будинку. Ми зробили це, — говорить Ганна.
Народження донечки та онучки Владислави
2023 року у Владислава та Ганни народилася донька Владислава.
Попри всі виклики, родина планувала дитину. Їхня донечка Владислава народилася вже у Петропавлівці.
- Тато зміг отримати п’ятиденну відпустку, аби забрати нас із пологового будинку. Це було так зворушливо: додому нас привіз Влад. Донечка дуже довгоочікувана, Влад її дуже хотів, — згадує Ганна.
Маленька Владислава — справжній подарунок для родини.
- Очі блакитні, як у тата, а риси обличчя змішані — і від мене, і від нього. Вона наша дівчинка, наш промінчик світла, — каже Ганна.
Тварини-переселенці: собаки і коти
Родина Шупіченків переїхала не тільки з дітьми, а й із численними тваринами.
- У нас три собаки і два коти. Перша, Даночка, — це ши-тцу, їй уже 10 років. Друга собака — дворняжка, яку забрали з міста Горняк, це песик мами Влада (вона виїхала до Німеччини). Третя собака — величезний Дік, дуже добрий до людей і дітей, але обережно ставиться до інших тварин. Усі його знають у селі, — сміється Галина.
Котики теж стали частиною родини. Один із них пережив блокаду Краматорська.
- Ми поспіхом виїхали з міста, не змогли забрати кота, бо він десь блукав. Ми лишили корм і гроші сусідам, які його годували. Згодом ми знайшли нашого котика й забрали до себе в Петропавлівку. А ще в нас є кішка Аліса, триколірна мисливиця, яку ми взяли тут у Петропавлівці. Вона чудово ловить мишей, — додає Ганна.
Пошуки роботи і відкриття бізнесу
До переїзду родина працювала у своєму магазині в Краматорську навіть у найскладніші часи.
- Магазин у Краматорську працював до травня 2022 року. Дівчата-продавчині залишалися на місці, поки це було можливо. Виручка була маленькою, але вони працювали, аби отримувати хоч якусь зарплату, — згадує Галина Олександрівна.
Щодо Петропавлівки, відкриття магазину в селищі теж стало виходом забезпечити собі життя.
- Коли закінчилися гроші, ми вирішили шукати роботу. Але нас, переселенців, ніхто не хотів брати. «Ми беремо тільки місцевих», — говорили нам. Ми залишали номери телефонів, але нам так і не телефонували.
Знайти роботу в маленькому селі виявилося складно. Галина Олександрівна та її доньки, Ірина й Ганна, вирішили не опускати рук. Ця ситуація змусила Галину та її родину замислитися про відкриття власного бізнесу. Завдяки досвіду у торгівлі вони вирішили відкрити власний бізнес — продуктовий магазин «Соломія».
Пошуки приміщення та перші кроки
Намагаючись адаптуватися до нового життя, та зіткнувшись із проблемою працевлаштування, родина вирішила зайнятися тим, що знали і вміли — торгівлею. Процес відкриття магазину в Петропавлівці був складним.
- Спочатку ми шукали приміщення для оренди, але багато власників погоджувалися лише на продаж. Ми запитували про кілька магазинів у центрі, але власники категорично погоджувалися лише на продаж. Один із магазинів нам дуже сподобався, але там не було електрики. Зрештою, ми зупинилися на цьому приміщенні, - розповідає родина.
Нарешті, завдяки бізнес-партнеру, вдалося придбати приміщення, яке стало новим домом для магазину «Соломія».
- Знайшли варіант приміщення, яке продавалося і наш бізнес-партнер, Олександр Володимирович Ящук, придбав це приміщення, — згадує Галина Олександрівна.
Коли приміщення вже було у власності, ще треба було дати йому ладу, адже воно довго стояло без господаря. Почали ремонтувати його для майбутнього магазину. Ремонт приміщення був нелегким через відсутність стабільного електропостачання.
- Практично увесь ремонт довелося робити підключаючи генератор, бо електрика була відсутня, а підключення до електропостачання довго чекали. — згадує Галина.
Партнер допоміг з ремонтними роботами та закупівлею необхідного обладнання.
- Ми зрозуміли, що не можемо сидіти склавши руки. У нас був досвід у торгівлі, і ми вирішили зробити те, що вміємо найкраще, — говорить Ганна молодша донька Галини.
Окрім ремонтів, проблеми виникали і з постачанням обладнання.
- Кілька тижнів чекали на холодильники для молочної продукції, ковбас і риби. Постачальники підводять, хоча ми раніше завжди відкривали магазини за два тижні, — ділиться вона.
Попри труднощі, магазин почав функціонувати. На роботу взяли місцевих жительок — продавчинь, яких Галина знайшла через оголошення.
Родина відкрила продуктовий магазин «Соломія», який став їхнім першим кроком до відновлення. Галина Олександрівна взяла на себе обов’язок закупівлю товарів, Ганна організувала управління.
- Магазин — це не лише про бізнес. Ми хочемо, щоб люди приходили до нас за добрим словом і гарним настроєм, — пояснює Галина.
Для розвитку бізнесу родина покладається на різні варіанти підтримки.
- Державними програмами ми поки не користувалися, але, можливо, пізніше звернемося за допомогою для придбання обладнання. Наш бізнес-партнер Олександр Володимирович підтримав нас на старті. Він займається магазинами у Краматорську, але часто приїздить сюди, допомагаючи з електрикою та іншими питаннями, — розповідає пані Галина.
Історія назви «Соломія»
Назва магазину — це особливий символ для родини. Галина Олександрівна розповідає:
- Це приміщення на честь онуки нашого бізнес-партнера - Соломія. Вона живе зараз у Китаї, але є громадянкою України, тому ми вирішили назвати магазин на її честь.
Сьогодні магазин «Соломія» став для родини символом відновлення і віри в майбутнє.
Це складно, але головне – підтримка одне одного і віра, що все буде добре, — підсумовує вона.
Перші кроки на новому місці
Незважаючи на труднощі, сім’я не зупинилася аби втілити свою мрію в реальність. Знайшли постачальників, закупили товар і відкрили продуктовий магазин.
- Місцеві жителі тут люблять смачну рибу, домашні продукти, тому ми будемо на це робити акцент, — ділиться Ганна.
Вони вірять, що якісні продукти та дружнє ставлення до покупців допоможуть залучити відвідувачів.
Магазин «Соломія» уже почав набирати популярність серед місцевих жителів.
- У цій частині селища продуктових магазинів дуже мало. Люди змушені їздити до великих супермаркетів у центр, стояти в чергах. Ми сподіваємося, що наш магазин стане зручним місцем для покупок із якісними товарами за справедливими цінами, — зазначає Галина Олександрівна.
Магазин орієнтується на потреби місцевих жителів, пропонуючи доступні ціни та широкий асортимент.
Подальші плани
Зараз родина планує розвивати бізнес, відкривати додаткові відділи, зокрема додати до послуг продаж одягу та товару секонд-хенд, поставити поштомат «Нової пошти», а влітку зробити літній майданчик зі зручними столиками, стільцями та парасольками від сонця, а поруч з магазином облаштувати дитячий майданчик.
- Ми не хочемо зупинятися на одному магазині, хочемо розширюватися, Маємо великі плани щодо магазину. Окрім основного залу з продуктами, плануємо розширити асортимент виробів, а також створити зал із живим пивом та невелику кав’ярню. Ми розраховуємо, що це буде бар-магазин за класифікацією. Зараз ми запустити основну частину магазину, а до весни підготуємо все для бару та кафе, — ділиться Галина.
Віра у майбутнє
Родина Шупіченко — яскравий приклад того, як люди не здаються навіть у найважчі часи. Незважаючи на війну, складнощі та втрати, вони зуміли розпочати нове життя на новому місці, відновити сімейну справу відкривши продуктовий магазин “Соломія”. Вони впевнені, що праця, віра в себе та підтримка один одного допоможуть подолати будь-які труднощі.
- Ми дуже вдячні нашим захисникам за те, що маємо можливість почати нове життя. Незважаючи на всі труднощі, ми віримо у краще майбутнє для себе, нашої родини та країни, — підсумовує Галина Олександрівна.
Люди та цінності
Особливістю магазину - це його атмосфера.
- Ми любимо працювати з людьми. Аня, моя донька, ніколи не випустить покупця без покупки. Вона завжди знайде, що порадити навіть бабусі, яка зайшла лише подивитися, — усміхається Галина.
Любов і віра в майбутнє
На питання, що мотивувало відкрити магазин з нуля в прифронтовій території. Адже Петропавлівка знаходиться не так далеко від зони бойових дій. Відповідають упевнено.
- Ми віримо, що все буде добре. Головне — це наші близькі, які приносить нам радість кожного дня. Ростуть онуки і ми продовжуємо жити і працювати заради них і заради нашої України, — підсумовує Галина Олександрівна.
Про своє рідне місто Краматорськ теж не забувають, адже місто було і є їхнім місцем сили. Попри постійну небезпеку, місто продовжує жити.
- У Краматорську життя триває. Не всі люди ще готові покинути рідні домівки. Але фронт дуже близько — вечорами чути вибухи і видно заграву. Віримо, що наше українське місто Краматорськ вистоїть, — підсумовують наші співрозмовники.
Спілкуючись з підприємцями, підсумовуємо їхню історію, яка для нас є взірцем, як навіть у найтемніші часи можна знайти світло. Наші співрозмовниці є джерелом натхнення: вони пережили важкі випробування, переїхали до нового місця, створили бізнес і зуміли зберегти любов і тепло в сім’ї.
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення України». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
