Закінчити ліцей із золотою медаллю — досягнення, яке говорить про наполегливість і цілеспрямованість. Для Руслани Скрипник з Петропавлівки це був лише перший крок у довгому шляху, який привів її до навчання за кордоном на омріяній спеціальності психології. Зараз Руслана навчається в Університеті банківської справи Merito в місті Познань та ділиться своїм досвідом вступу до навчального закладу та проживання в Польщі.
Початок шляху
Ще за п’ять років до закінчення Петропавлівського ліцею №2 Руслана вирішила, що хоче пов’язати своє життя з психологією.
- Завжди хотілося піти на спеціальність психології. У той час і гадки не було про навчання за кордоном, — згадує вона.
Вибір зробити перший крок у напрямку навчання за кордоном прийшов несподівано.
- Загалом навчання в Польщі планувати почали тоді, коли почалося повномасштабне вторгнення, — пояснює вона.
І хоча Руслана завжди мріяла про навчання на психолога, виїзд до іншої країни здавався їй нереальним.
- Напевно більше мої батьки, аніж я, хотіли аби я виїхала за кордон. Я до останнього не вірила, що поїду. Навіть у той момент, коли вже виїхала з України, у мене було враження, що я все одно маю повернутися додому.
Адаптація до нового середовища була нелегкою.
- Наразі я цей момент уже сприйняла, але все одно адаптацію проходити було важкувато, — зізнається Руслана.
Переїхати в іншу країну, це лише було маленька частина того, що чекало по переду Руслану.
Вивчення польської мови
За рік до закінчення 11 класу Руслана почала вчити польську мову і якраз таки виїхала за кордон до міста Познань.
Попри те, що можливості для вивчення польської мови були і раніше, Руслана вирішила зосередитися на цьому лише за рік до вступу.
- У мене реально було десь три роки на те, аби вивчити польську мову, але активно вивчати мову я почала вже за рік до випускного з ліцею, — розповідає вона.
За цей рік Руслана досягла рівня В2, що стало ключем до вступу в університет і початку навчання. Однак навіть такі ґрунтовні знання не звільнили її від труднощів мовного бар’єру по приїзді до Польщі.
- Коли я приїхала в Польщу, відчула відразу мовний бар’єр. Поляки говорили занадто швидко. У деяких моментах я просила їх говорити повільніше, тому що не все було зрозуміло, — згадує вона.
Особливо складно було через молодіжний сленг, який став для неї справжнім викликом.
- Десь перший тиждень мого навчання мені доводилося дійсно користуватися перекладачем, щоб трошки впіймати той «вайб», який використовують молоді поляки.
Успішна адаптація та сум за домівкою
Сьогодні Руслана впевнено почувається в польському середовищі. Однією з найбільших труднощів стало відчуття самотності в іншій країні.
- Сум більше був за рідними, тому що було незвично, що я приїжджаю в іншу країну, і тут взагалі немає нікого: ні моїх знайомих, ні подружок, ні родини, — розповідає вона.
А ще вдома залишився акваріумні рибки, чотири песики й котик. Руслани, яка звикла до постійної присутності своїх водяних та чотирилапих улюбленців, життя без них навіювало сум. .
- Жити без можливості когось погладити по м’якенький шкірці, погратися було дійсно важко, — зізнається дівчина.
Але життя в новій країні на навчання за системої іншої країни ставило перед дівчиною все нові та нові виклики. З якими Руслана успішно справлялася.
Основа навчання
Руслана навчається на контрактній основі, оскільки в Польщі бюджетні місця доступні лише громадянам країни або носіям польської мови з рівнем володіння С2.
Для полегшення вступу до польського вишу родина Руслани скористалася послугами агенції Studentway, яка взяла на себе значну частину організаційних завдань.
- На початку вступ до вишу здавався набагато легшим, тому що агенція повністю займалася документацією та їх перекладом. Агенція подавала документи до університету, організовувала зустрічі, була моїм представником в Університеті, — ділиться студентка.
Руслана мала два варіанти для вступу: державний університет імені Адама Міцкевича та Університет банківської справи Merito. Пріоритетом для дівчини був перший університет, адже він вважався престижним, а також у цьому виші навчалася сестра Руслани - Влада.
- Я дійсно хотіла навчатися в університеті Адама Міцкевича. І агенція подала туди документи на спеціальність психології, і я подавала документи лише на цю спеціальність, — розповідає студентка.
В Університет банківської справи Merito, за рекомендацією агентства, документи подавали на дві спеціальності: психологію та інформатику.
Несподіванка з результатами
Першим прийшло повідомлення про зарахування до Університету банківської справи Merito, згодом відповідь з університету імені Адама Міцкевича, з повідомленням про відмову в зарахуванні.
- В Університеті Адама Міцкевича був великий наплив абітурієнтів. Цей університет є одним із пріоритетних у Польщі – на другому місці за престижністю, — пояснює дівчина.
Через високу престижність Університет Адама Міцкевича мав високі вимоги до вступу. Необхідно було мати дуже високі бали ЗНО — понад 190. Але навіть абітурієнти з такими балами не завжди могли потрапити через обмежену кількість місць.
Однак ще більшим сюрпризом стало те, що в Університет банківської справи Merito Руслану зарахували на спеціальність інформатики, хоча вона розраховувала на психологію.
- Як виявилося пізніше, агентство пояснило, що спеціальності психології в цьому університеті немає. Тому мене зарахували на інформатику, — згадує дівчина.
Ця ситуація викликала розчарування, адже агенція не повністю виконала свої зобов’язання, прописані в контракті.
- Я дуже була розчарована, агентство не виконало в повній мірі свої договірні зобов’язання, ситуація ускладнилася, — зазначає Руслана.
Проблеми із зарахуванням не на омріяну спеціальність додали труднощів у адаптації дівчини.
Руслана опинилася на факультеті інформатики, замість психології, через що втратила інтерес до навчання.
- Було важко проходити адаптацію, тому що в мене не було стимулу навіть ходити до університету, — згадує Руслана.
Перший день занять лише посилив її сумніви.
- Серед предметів був абсолютно новий для мене курс – дискретна математика, яка пов’язана з фізикою. У цьому математичному напрямку в мене були прогалини, і я зовсім не розуміла матеріалу, — пояснює студентка.
Складнощів додавав і мовний бар’єр, адже всі лекції читаються польською мовою.
Протягом перших півтора тижня навчання кожен похід до університету ставав для Руслани справжнім випробуванням.
- Це супроводжувалося істерикою по дорозі. У мене зовсім не було бажання продовжувати навчання, і я навіть хотіла повернутися в Україну. Мої думки були такі, що навчання в Польщі не для мене, — ділиться вона.
Відсутність інтересу до спеціальності інформатики і труднощі з дискретною математикою підштовхнули до думки, що продовжувати навчання на цьому напрямку не варто.
- Я маю навчатися на психології, мені все одно де, в Польщі чи Україні, аби лише на ту спеціальність, про яку я мріяла, — твердо вирішила вона.
Пошук рішення
Руслана розглядала варіант повернення до України, адже подавала документи до українського університету як запасний варіант. Але, прагнучи знайти вихід, вона почала шукати інформацію про можливості зміни спеціальності.
- Несподівано я дізналася, що в моєму університеті все ж таки є спеціальність психологія, — розповідає Руслана.
Це стало поворотним моментом. Студентка звернулася до деканату з проханням перевестися на іншу спеціальність.
- Мені запропонували заповнити заявку і написати причину, чому я хочу змінити спеціальність, — пояснює вона.
У заяві Руслана зазначила, що психологія — її мрія з дитинства, а перебування на іншій спеціальності не відповідає її інтересам та очікуванням.
Здійснення мрії
Через кілька днів Руслана отримала підтвердження, що її заяву схвалено.
- Мене зараховано на спеціальність психології, — із полегшенням згадує вона.
Це рішення змінило її ставлення до навчання і покращило процес адаптації.
- Після цього моя адаптація і в університеті, і в іншій країні налагодилася, і тепер навчання проходить легше, — ділиться радістю Руслана.
Переконати, що зміна спеціальності вкрай важлива довелося і рідних, адже батьки вважали, що навчання на психології не гарантує стабільного майбутнього, натомість бути програмісткою, це стовідсоткова впевненість у працевлаштуванні.
Проте Руслана зрозуміла, що із задоволенням вчитиме лише психологію:
- Я спочатку послухала думки рідних та знайомих і подумала, що, можливо, не варто нічого змінювати і залишитися на інформатиці. Але зрозуміла, що якщо я залишуся там, то моє емоційне здоров’я може серйозно постраждати.
Прийняття важливого рішення
Перехід на психологію став не лише вирішенням проблеми навчання, але й символом того, як важливо слухати себе.
- Варто слідувати своїм мріям, — зробила висновок Руслана.
Ця думка допомогла їй подолати сумніви і знайти мотивацію продовжувати навчання на бажаному напрямі.
Руслана каже: «Треба слухати себе». І це справжня формула гармонії, яку варто запам’ятати кожному, хто стоїть перед складним вибором.
Українці та друзі в університеті
Коли Руслана навчалася на факультеті інформатики, у групі з нею навчалися ще троє українців із окупованих територій країни. Їм було нелегко через мовний бар’єр, навіть попри те, що польську вони вивчали два роки. Проте вони мали перевагу — гарні знання з дискретної математики, яку вивчали в українських ліцеях. Це полегшувало адаптацію до технічних предметів.
На відміну від інформатики, на психології, де зараз навчається Руслана, українців немає.
- У групі лише поляки і декілька італійок, — зазначає вона.
Попри відсутність співвітчизників у групі, Руслана змогла налагодити контакт із новими одногрупниками.
- У мене тут є подруга Клавдія, вона полька, старша за мене на рік. Усі інші мої одногрупники старші на п’ять-шість і більше років, — ділиться студентка.
Стосунки в групі дружні, що допомагає Руслані відчувати себе комфортніше в новому середовищі.
Студентське життя
Через великий наплив студентів у польському місті Познань гуртожитків на всіх студентів не вистачає, або ж занадто дороге, тож часто студенти групуються та орендують житло.
- Вартість за кімнату в гуртожитку, де живуть троє дівчат, стартувала від 20 тисяч на наші гривні на місяць. Це дорого, — пояснює дівчина.
Руслана зупинилася на більш доступному варіанті — орендує квартиру, де має окрему кімнату. У квартирі з нею живуть ще четверо дівчат: троє польок і одна білоруска.
- Ми досить гарно вживаємося і сусідство в мене приємне, — додає студентка.
Життя в квартирі нагадує гуртожиток. Руслана зазначає, що з сусідками спілкується, хоча всі вони навчаються на різних курсах.
Особливо цінною для Руслани є підтримка сестри Влади, яка живе в місті Познань неподалік.
- Я часто можу приїжджати до своєї сестри, — говорить дівчина. - Це дає відчуття сімейного затишку і полегшує моє проживання в чужій країні.
Несподіваний зв’язок між хімією та емоціями
Особливістю спеціальності психологія є також необхідність знань із анатомії, особливо нервової системи людини й тварин. Шкільні уроки біології стали для Руслани незамінною базою, яка значно полегшила навчання.
- Я ніколи не думала, що знання, які отримала в школі, будуть настільки корисними. Для мене було відкриттям, що хімія дуже тісно пов’язана з емоціями людей, — розповідає Руслана.
Студентка зазначає, що хімія відіграє важливу роль у вивченні психології, адже емоції людей мають хімічну основу.
Руслана із вдячністю згадує своїх шкільних учителів, які допомогли їй закласти міцний фундамент знань.
- Хімію викладала Людмила Валентинівна Гринь, а біологію – Оксана Аркадіївна Рябоконь. Я дійсно вдячна цим двом учителькам, тому що, якби не вони, я навіть не знаю, що робила б зараз на спеціальності психології, — щиро каже Руслана.
Не завжди шлях до омріяної професії буває легким, але коли вибір зроблено з душею, сумнівів у правильності рішень не залишається. Так сталося і з Русланою, яка віднайшла своє покликання в психології.
- Я не думаю, що колись буду шкодувати. Зараз я реально щаслива, – ділиться Руслана. - Моя родина теж хвилювалася за мене. Мама й тато врешті сказали: «Нехай буде психологія, аби тільки тобі навчання було в задоволення». І тепер я щаслива, бо знайшла свою спеціальність, стала на крок ближче до мрії.
Життя у Познані
Навчання в Польщі було в пріоритеті через родинні зв’язки. У місті Познань мешкає сестра Руслани - Влада, яка стала для неї опорою.
- Це рішення було прийнято саме через те, що тут мешкає моя сестра. Завдяки Владі мені було набагато легше адаптуватися в іншій країні. Сестра поруч і завжди підтримає, познайомила мене з містом та його традиціями.
Познань зачарувала Руслану своєю природою, зокрема озерами.
- Мені дуже подобаються озера, які тут є. Особливо вразило красою озеро Русалка, яке знаходиться у лісі. Правда, туди дуже довго йти – приблизно 15 кілометрів через ліс, але це справді того варте. Там неймовірно красиво, тихо й дуже чисто.
Контрасти між рідним містом і новим життям у Польщі
З переїздом до міста Познань Руслана відчула разючий контраст у благоустрої порівняно з рідною країною та Петропавлівкою.
- Різниця відчутка і не лише в чистоті, але й у тому, що тут взагалі немає безпритульних тварин. Для мене це був справжній шок, адже я ще жодного разу не бачила безпритульної тварини в Польщі. Тут у всіх тварин є господарі», — ділиться вона своїм враженням.
Це стало для неї справжнім відкриттям, адже проблема безпритульних тварин у Петропавлівці завжди була актуальною. Руслана часто долучалася до ініціатив, на підтримку тварин у рідному селищі.
Волонтерство, яке надихає
Окрім своєї основної діяльності, Руслана активно займалася волонтерством у Петропавлівці.
- Я дуже хотіла б продовжити займатися волонтерством. В Україні волонтерську діяльність продовжує наша команда «Імпульс Дій». Дякую друзям, адже цього місяця я була повністю занурена в навчання і навіть не встигала приділяти нашій справі увагу.
Руслана сподівається знову долучитися до ініціатив цієї команди або знайти нові можливості для волонтерства в Петропавлівці.
Через щільний графік навчання, Руслана ще не змогла знайти волонтерські проєкти в Польщі. Однак це лише тимчасова ситуація. Вона мріє зробити внесок у розвиток місцевої громади, а також зберегти зв’язок із рідним містом, допомагаючи Україні навіть на відстані.
- Часто буває нудно, коли сиджу в кімнаті, і я точно знаю, що волонтерство допомогло б заповнити цей час корисними справами. Для мене це важливо, адже я завжди відчувала, що можу допомогти іншим, — каже Руслана.
Волонтерська діяльність Руслани, яка активно допомагала безпритульним тваринам у Петропавлівці, включала амбітний проєкт із встановлення годівничок і поїлок для безпритульних тварин. Попри труднощі, команда досягла значного прогресу.
- В кінці літа ми оголосили збір коштів для допомоги безпритульним тваринам. Ціль була 30 000 гривень, ми зібрали 15 000 – половину. З цієї суми 5 000 гривень витратили на закупівлю корму та годівничок. Планувалося створити шість конструкцій: три годівнички з кормом і три поїлки. На початку все йшло добре. Ми виготовили конструкції, але виявилося, що поїлки пропускають воду. Ми з татом і другом намагалися виправити проблему, але поки не вдалося знайти рішення. Тому в Петропавлівці встановили поки що лише годівнички з кормом. А поїлки плануємо доробити й удосконалити навесні наступного року, коли пройдуть холоди.
Годівнички з кормом уже встановлені в Петропавлівці та виконують свою функцію. Проте це лише частина розпочатої справи та допомоги безпритульним тваринам. Навесні команда планує нові ідеї для розвитку проєкту.
- Я думаю, до весни ми зможемо зібрати достатньо коштів, аби повністю реалізувати проєкт. Це дуже важливо для підтримки тварин у нашому селищі, – з оптимізмом зазначає дівчина.
Як адаптуватися за кордоном?
Маючи вже власний досвід Руслана дає поради щодо життя та навчання в Польщі.
- Раджу виділити достатньо часу, щоб вивчити країну, в яку ви збираєтеся поїхати. Найперше потрібно дізнатися про традиції та закони цієї країни, а вже потім шукати університет, – радить вона. - Я зіткнулася з багатьма законами, які дозволені в Україні, але заборонені в Польщі.
Руслана згадує ситуації, які її здивували в Польщі:
- Дотримання правил дорожнього руху. «Не можна переходити дорогу з телефоном у руці чи тримаючи гаджет біля вуха – його потрібно заховати в кишеню. Також заборонено переходити дорогу в навушниках, бо за це одразу виписують штраф».
- Паркування автомобілів. «Машина має бути тільки на парковці. Якщо цього не дотриматися, поліція швидко виписує штраф, блокує машину і чекає на власника».
- У трамваї не можна перевозити собак без намордника. “Якщо собака вища за 30-40 сантиметрів ви не зайдете з нею в трамвай. Через це, наприклад, моя сестра Влада не може приїхати до мене зі своїм собакою”, – розповідає Руслана.
- Перехід дороги у недозволених місцях – суворе табу. “У Польщі, якщо ти переходиш дорогу не по пішохідному переходу, тобі одразу виписують штраф. Спочатку фотографують, потім надсилають фото на електронну пошту, знаходять і виписують штраф. Мій друг Сашко вже отримував кілька таких штрафів. Дисциплінованість поляків у цьому питанні викликає повагу”, – пояснює Руслана.
- Проїзд у транспорті. “Ще один аспект дисципліни – контроль у транспорті. Без квитка не проїдеш. Найкраще купувати проїзний. Наприклад, я купила проїзний на п’ять місяців і можу їздити безлімітно весь цей час. Пригадую, як у трамваї стояв чоловік, у якого не було квитка чи проїзного. Він думав, що можна швидко доїхати кілька зупинок, але йому одразу виписали штраф на 350 злотих. Краще заплатити 4 злотих за квиток, ніж такий штраф”, — ділиться Руслана.
Ці вимоги створені для комфорту й безпеки пішоходів та пасажирів громадського транспорту, хоча для багатьох можуть видатися незручними та дрібницями, але не знання цього може створити неприємні ситуації.
Сортування сміття
Одним із важливих аспектів польського життя є обов’язкове сортування сміття. Руслана зазначає:
- Біля кожного смітника стоять відеокамери, які фіксують, із якого будинку вийшла людина і що саме вона винесла. За недотримання правил одразу штрафують. У нас уже були випадки, коли штрафували за те, що пластикові пляшки викидали не в той контейнер. Ось чому тут так чисто в польському місті Познань.
Правильний вибір професії - це щастя
Завершуємо нашу розповідь з Русланою головною порадою.
- Моя порада базується на власному досвіді. Я пригадала своє дитинство, те, що робило мене щасливою. Тоді я вважала, що психологія — це магія, і саме це надихнуло мене на вибір професії. Головне в житті — слухати себе. Лише так можна стати щасливими, — наголошує Руслана.
