Він з дитинства мріяв про Французький легіон, став справжнім легіонером у своїй країні. Свій 18-й рік народження вже відзначав на фронті. Дев’ять років на війні, ні разу не пошкодував про обраний шлях. На війні загинув наш земляк Кучерявий Ігор Юрійович. Про життєвий шлях сина розповідають рідні.
На захист Батьківщини Ігор став ще 2016 року, саме у своє повноліття. А 2024-го боронив нашу країну в найзапекліших бойових точках. Ігор був старшим солдатом, стрільцем 2-го стрілецького відділення стрілецького взводу 1-го стрілецького батальйону військової частини 3036 Національної гвардії України. Захищав країну на Донецькому напрямку. Людина слова, честі, мужності…
Народився Ігор 13 березня 1997 року в селі Розівка Запорізької області. До школи з мамою проживав у селищі Меліоративне, що на Дніпропетровщині. Свій перший навчальний рік хлопчик розпочинав у Петропавлівці в ліцеї №1.
Ще коли Ігор був дошкільнятком, мама Тетяна зустріла свою долю - чоловіка Олега. Вони зійшлися, в обох вже були діти, пані Тетяна виховувала маленького Ігоря, а пан Олег мав донечку Ілону та синочка Анатолія.
Татко Олег став для маленького Ігоря рідним батьком. Навчав, турбувався та виховував, як рідного сина. У маленького Ігоря з’явилася сестричка та братик, відтоді велика родина об’єдналася в щасливе життя.
Татко Олег пригадує, що Ігор змалечку був бешкетником, кмітливим та невсидливим. Проте й мав високе відчуття справедливості, тож коли Ігор став юнаком, мріяв вступити до лав Французького іноземного легіону. Це військове об’єднання французької армії вабило Ігоря. Легіон складається з висококваліфікованих піхотинців і унікальний тим, що відкритий для іноземців, готових служити у збройних силах Франції. Ігор бачив себе серед цих піхотинців, дуже хотів потрапити на таку службу, готувався здійснити свою мрію.
Батьки підтримали сина, вже домовилися до виїзду сина за кордон, але у 2013 році плани хлопця зруйнувала війну в рідній країні. В Україні розпочався Майдан, і Франція відмовила Ігорю у службі в легіоні.
Мрію про Французький легіон хлопець полишив і одразу, 2015 року, коли Ігорю ще не виповнилося 18 років, він пішов до військкомату і став на контактну службу до Національної гвардії України. З того часу, майже 9 років, Ігор увесь час був на захисті своєї Батьківщини.
У 2021 році хлопець перевівся у бойову роту та став учасником бойових дій. Ніс службу в Маріуполі.
Велику війну 24 лютого 2022 року Ігор зустрів у Волновасі. Тоді Волноваха зустрічала повномасштабну війну страшними боями. Місто ворог тоді бив з усіх видів зброї, великі втрати серед побратимів, але наші воїни продовжували міцно стояти, стримуючи ворога, серед українських захисників був і наш односелець Ігор Кучерявий.
Тато Олег згадує, що з дитинства Ігор був щасливчик, тож і з боїв у Волновасі, із самого пекла, хлопець вийшов живим.
- Тоді у Волновасі син із побратимами пережили страшні обстріли, але, на щастя, він в нас - щасливчик. Син рятував хлопців і не мав страху перед ворогом. За всі роки війни Ігор не отримав жодного поранення, і ми були впевненні, що він завжди врятується та вискочить із будь-якого пекла, - розповідає тато Олег.
Після Волновахи Ігор обороняв кордон на Харківщині, потім була Кремінна, що на Луганщині, Велика Новосілка на Донеччині. Останнім місцем битви для захисника стало село Урожайне на Донеччині.
- Із 31 грудня Ігор заступив на позиції, а 1 січня зателефонував. Його дзвінок нас здивував, бо зазвичай зв’язку там не буває. Ігор зателефонував нам, щоб привітати з Новим роком, дав наказ нам усім дружити та миритися і все. Це була остання наша розмова, - згадує батько останні слова сина.
2 січня 2024 року близько 11:50 Ігор виконував бойове завдання поблизу села Урожайне. Ворог застосував проти них дрони-камікадзе, у цьому бою Ігор отримав тяжкі поранення. Був евакуйований до польового шпиталю під Курахово, лікарі констатували вогнепальне уламкове поранення грудної клітини, ніг та правої руки. Продовжували боротися за життя в Покровському шпиталі. Лікарі боролися за життя захисника, проте не змогли врятувати. Майже опівночі цього дня серце захисника перестало битися.
Йому було 26 років. Молодий і повний сил захисник. Справжня гордість для рідних і односельців.
У Ігоря лишилося двоє дітей. П’ять років тому він зустрів своє кохання - дівчину Інесу, закохані одружилися, Мирославу донечку своєї коханої Ігор удочерив, а пізніше народився в подружжя синочок Матвій, зараз йому вже 3 рочки.
- Син завжди хотів і знав, що буде захищати рідну країну. І з кожним роком відтоді, як він пішов до лав Національної гвардії, лють у його серці тільки росла. Із 2022 року лють в серці кипіла, він був справжнім патріотом, виконував усі завдання та завжди казав, що ворога потрібно гнати з нашої землі та їх не повинно бути в нашій країні. Навіть коли приїжджав на ротацію додому, Ігор мало згадував війну, єдине завжди казав, що ми переможемо та виженемо окупантів з нашої України, - розповідає Олег.
5 січня Ігор повернувся додому на щиті. Односельці зустрічала солдата живим коридором. У центрі селища виклали доріжку з червоних гвоздик, у руках синьо-жовті прапорці та прапори. Остання путь Ігоря пройшла через рідне селище й до самого дому захисника.
- Син мріяв приїхати додому, купити автомобіль та облаштувати свою квартиру, бо за час війни, все рук не вистачало. Хотів мирного життя для всіх нас. Син обрав собі шлях захисника України і пройшов його достойно, - говорить батько.
Світла пам’ять світлій людині, відважному захиснику!
Від родини:
Родина полеглого воїна Ігоря Кучерявого дякує всім рідним, друзям, однокласникам, сусідам, односельцям та землякам. Усім, хто підтримав і морально, і фінансово родину в цю важку хвилину. Дякують за ваші чуйні серця, за пам’ять та шану до їхнього сина Ігоря. За те, що були поруч та допомогли пережити цей тяжкий день непоправної втрати. Зичать усім миру та тільки світлого майбутнього.
