До редакції телефонний дзвінок: «Невже так можна? Зовсім забули, що є такий захисник?» - схвильовано говорив дідусь загиблого захисника Микола Карнаух.
9 листопада в Петропавлівці провели в останню путь захисника України Ростислава Скляренка. Ось уже й сороковий день минув, час летить швидко. І на сороковий день цей дзвінок і слова сповнені відчаю.
«Ростислав таким захисником був, одним із кращих. То розумієте, як воно в душі, коли про нього забули? За такий немалий час влада місцева не спромоглася виготовити щит із портретом Ростислава на Алеї Слави. І якби то сказати, що все це нереально, так ні ж. У Брагинівській громаді хлопець загинув, то через три дні на відкритті Алеї пам’яті вже стояв щит. Значить, можна його виготовити, значить, це все залежить від керівництва громади. Але й це ще не так вразило нашу родину, як те, що рідних навіть не покликали 6 грудня на захід. Це - повна неповага і до батьків, які втратили найцінніше, і до самого воїна. Діти мені крізь сльози жалілися, як це прикро. Хочу їм в очі подивитися та сказати: «За що дитина загинула?»
Побратими говорять, що Ростислав гідний звання Героя України, і будуть добиватися для нього цього визнання. А в Петропавлівці вже й забули! 40 днів, шановні керманичі, вам не вистачило, аби виготовити щит? Хвилини вам не знайшлося, аби запросити батьків? Чи влада в нас, як у казочці, лічить: цьому дам - цьому не дам?.. Скільки нервів псувати батькам ще буде влада? Ми свого сина-онука ніколи не забудемо! Але він життя поклад не лише за рідну домівку. Сумно з цього.
Ростислав ні дня не хотів чути, що він буде вдома. Наш рідний, він ішов на війну добровільно! Шкода, що є влада, що є відповідальні люди за проведення цих заходів, і вони за це кошти отримують, але навіть не переймаються своїми прямими обов’язками, я вже мовчу про повагу».
