У Миколаївській громада жалоба: жителі села Петрівка отримали страшну звістку про загибель захисника Соболя Івана Олександровича.
Соболь Іван Олександрович – солдат-сапер 2-го інженерно-саперного відділення, 1-го інженерно-саперного взводу, інженерно-саперної роти, групи інженерного забезпечення ВЧ А0536. Іван був військовослужбовцем за контрактом, з 29 червня 2021 року був переведений на військову службу в ЗСУ та продовжував боронити Україну.
Іван народився 9 жовтня 2002 року в Сєвєродонецьку Луганської області. У Миколаївській громаді не встиг пожити. Війна прийшла до його рідного дому ще 2014-го року. Останні п’ять років дім для Івана був там, де точаться бої. З 2021 року, коли юнаку виповнилося 18 років, він підписав контракт на службу й пішов боронити Україну. Пройшов пліч-о-пліч з побратимами 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха чимало боїв, допоки не пішов у цей, останній для нього штурм.
7 жовтня у військовому шпиталі від травм отриманих під час мінометного обстрілу біля села Водяного на Донеччині отримав поранення солдат Соболь Іван Олександрович. За два дні йому мав виповнитися 21 рік… Не дожив…
З 2022 року Іван з родиною знайшов прихисток в Миколаївській громаді в селі Петрівка, де знайшов свій останній прихисток.
9 жовтня Іван мав би відзначити своє 21-річчя, але 10 жовтня в оселі родини Соболь – жалоба, зібралися жителі громади, приїхали друзі та побратими віддати останню шану сину, брату, племіннику, бойовому другу. Зустрічали Героя живим коридором, прощатися із захисником йшли з з квітами, зібравши для полеглого воїна усі барви осені, його останньої осені.
Владислав Масло, старший солдат 35-ї бригади згадує Івана, з яким звела війна у важкому бою.
- Івана знаю від початку повномасштабного вторгнення, з того самого бою, як ми стояли між Волновахою та Маріуполем. Ми виходили з пекла і йшли далі... Пройшли з Іваном важкий шлях: у бою під Волновахою з нашої бригади лишилися лише я, Іван, наш командир і ще троє побратимів, які вже повернулися до дому на щиті. Багато можна про цей розповідати, але багато що лишається військовою таємницею. Немає лише секрету в тому, що Іван продовжував служити й боронити країну. І своє смертельне поранення отримав на бойовому посту на Авдіївському напрямку. Ми товаришували. Іван був гарною людиною, щирим і добрим. Був випадок на авдіївському напрямку, коли він угнав ворожий БТР, він був дуже щасливий. Бахмут, Волноваха. В останні бачилися як він поїхав на своє останнє завдання. Тоді дізнався, що один побратим загинув, а Іван потрапив до військового шпиталю. Виходить, що побратим його прикрив, але один уламок завдав поранення. Він боровся за життя, - говорить побратим Владислав.
У жалобі цього для найрідніші люди – родина Івана. Розривається серця в мами Наталі, яка втратила єдиного сина. Проводжають Івана двоюрідний брат та дядько – вони теж військові. Дядько В’ячеслав лише констатує, що іншого вибору, аніж воювати вони не мали.
- Іван народився в Сєвєродонецьку і виріс там. 2018 року підписав контракт на службу, добровольцем пішов на війну. У лютому 2022-го року Іван був під Волновахою, з першого дня повномасштабного вторгнення він був на передових позиціях. Всі ми обрали війну. З 2014 року стали до лав ЗСУ, бо ми з Луганщини. Івану не довелося будувати плани на майбутнє, довелося взяти до рук зброю, бо хотів звільнити рідні місця від ворога, - говорить дядько В’ячеслав.
Провести в останній путь побратима приїхали захисник та захисниці 25-ї бригади, в якій служив Соболь Іван. Захисники та захисниці в смутку: хотілося б бачити його зі щитом, а довелося зустрічати на щиті. Останні слова про полеглого побратима даються важко.
- Ми всі добре знали Івана, служили з ним довго. Він був сміливим воїном і навіть відчайдушним. Свої обов’язки виконував добре й чесно. Ніколи, ні за кого не ховався. Він хотів перемоги, йшов до неї і на саме цьому шляху зустрів смерть. Ми будемо продовжувати його роботу. Вічна пам'ять Івану! – звернувся з промовою побратим.
Жителі Миколаївської громади проводжають у засвіти Соболя Івана, як свого односельця. Від громади звернулася до захисників та батьків полеглого захисника Людмила Гарнатко.
- Ми проводжаємо у засвіти людину, воїна, Героя, молодого парубка, який два дні не дожив до свого 21-річчя. В їхню родину вороги вигнали родину з рідної домівки і вони змушені були шукати іншого дому, приїхали до села Петрівки й оселилися. Іван воював. Віддав своє життя за нас з вами, за свою Батьківщину. Напевно мріяв про те, аби звільнити від ворогів свою рідну Луганщину й повернутися до дому. Але так сталося. Він завжди залишиться Героєм на цій землі, у цьому місці. Жителі Петрівки і вся Миколаївська громада завжди будуть пам’ятати його подвиг Героя. На це місце будуть приходити багато поколінь, вклонятимуться Герою-визволителю. Немає слів, якими можна висловити всю скорботу й співчуття й втамувати вашу біль. Дякуємо вам за сина. Подвиг вашого сина завжди буде в нашій пам’яті.
Начальник 2-го відділення Синельниківського РТЦК майор Олександр Чумак передав матері полеглого державний стяг.
Вшанували Героя хвилиною мовчання. На честь воїна пролунали три салютні постріли.
Соболю Івану назавжди лишиться 21 рік… Ще одна втрата справжнього воїна, визволителя, цвіту української нації. Вічна світла пам'ять Герою!
Як прощалися з Героєм дивіться на наших фото та відео:
