Вони крутять антени, виставляють камери, завжди мають у голові надскладні схеми комунікацій… 8 серпня відзначають своє професійне свято військові-зв’язківці — День військ зв’язку та кібербезпеки ЗСУ. Наш Присамарський край може пишатися тим, що маємо захисників у військах зв’язку. Едуард Кожокар – герой цієї публікації та загалом герой для жителів селища Залізничне та Петропавлівки, яких у травні 2022 року урятував від ворожих ракет.
Вирішив стати зв’язківцем
Ми зустрілися з Едуардом випадково на вулиці в Петропавлівці. Лише один день захисник мав, аби навідатися до рідного дому. Хлопця знаємо, адже наш, місцевий, та й на світлинах матусі Ірини неодноразово бачили сина-захисника. Отож користуємося можливістю розпитати в Едуарда про його службу, військових зв’язківців та той особливий травневий день.
Едуарду лише 22 роки, а він уже сержант та командир відділення засобів зв’язку та телемеханіки вузла зв’язку та радіотехнічного забезпечення. Готується стати офіцером, а все починалося з цікавості військовою справою в шкільні роки, навчався Едуард у Петропавлівській загальноосвітній школі №1.
- У школі ми проходили допризовну підготовку, до нас завітали працівники Петропавлівського військкомату. Серед різних видів військ говорили про зв’язківців та пропонували вступити до університетів повітряних сил у Львові та Харкові. З цієї інформацією я прийшов додому й сказав Таткові й мамі: «Я вступатиму до університету повітряних сил». Батьки підтримали моє рішення. Зв’язався із військкоматом, і мені допомагали підготувати документи до вступу. Для навчання обрав місто Харків, мені хотілося саме туди поїхати, - розповідає наш герой.
Едуард вступив до Харківського Національного університету повітряних сил на факультет радіотехнічних військ: забезпечення радіотехнічних військ повітряних сил ЗСУ.
Зізнається Едуард, що не вагався із вибором місця проживання, можна було обирати: або винаймати квартиру, або казарма, яка, власне, й була в пріоритетів нашого захисника.
Едуард пройшов курс молодого бійця (КМБ): хлопці проходили тактичну медицину, курс на виживання, стрільби.
- Цілий місяць нас тренували, ми мали побачити, що на нас чекає на службі. Я пройшов курс молодого бійця, витримав усе. Звісно, це було фізично важко, морально, бо рідні далеко. Я дуже хвилювався, але все вдалося, - розповідає Едуард.
Найкраще студенту вдавалися стрільби. Хлопці навіть закладалися, у кого більше буде влучень у мішень.
- Було в нас парі із хлопцями: хто більше мішеней виб’є. Приз для переможця був особливий. У нас був магазинчик неподалік, де продавали сиркову масу, ми її всі полюбляли, тож, коли закладалися, то саме на цю сиркову масу. Я вигравав. Стріляли з РКК (ручний кулемет Калашникова), АК-74, РПГ, кидали гранати. Була підготовка на всі види зброї. Курс молодого бійця мав пройти кожен студент. Я - зв’язківець, але якщо ми йдемо в бій, то так само, як піхотинці, маю йти в бій, - розповідає Едуард.
Практику Едуард проходив у Житомирі та Миргороді. І курс молодого бійця, і практика стали в нагоді: підготовленим уже прийшов на подальшу службу в Краматорську.
Служба в Краматорську
Після закінчення Харківського університету повітряних сил, у лютому 2021 року, Едуард підписав контракт на службу в ЗСУ. На той час Едуарду було 20 років. Він потрапив у військову частину А4536 міста Краматорськ.
- Це був мій шлях. Я зрозумів, що маю йти саме ним, і пішов. Мій батько служив у армії, він мені завжди говорив, що армія – це не те, чого треба боятися. Так я потрапив у місто Краматорськ. Наш аеродром за часів президента-втікача зачиняли, а 2014 року його відновили, бо почалася АТО, і треба було забезпечувати всі польоти. На той час Краматорський аеродром забезпечував операцію об’єднаних сил (ООС). Здійснювалися польоти, зокрема переправляли авіацією поранених: ми забезпечували гвинтокрили та літаки польотами, - розповідає Едуард.
Перші враження про Краматорський аеродром для нашого героя – незабутні. Тут відбулися перші польоти на гвинтокрилі. Тут знайшов нових друзів.
- Коли вперше потрапив у Краматорськ, було лячно: скоріше за свій вік, я був наймолодшим сержантом, а поряд старші офіцери. Але до нас гарно ставилися, підказували. Ми теж потім допомагали новачкам, які приходили після нас. Авіація нам знайома була ще з Харкова. А от польотів не було. Щойно прийшли на службу, нам запропонували: «молоді, будете на гвинтокрилі літати?» Так відбулися перші польоти, - згадує приємні враження співрозмовник.
Як зв’язківець Едуард забезпечував польоти авіацією та зв’язком. Керував РСБН (радіотехнічними системами ближньої навігації) – це аби літак на вильоті не втратив місце знаходження аеродрому та РСП (радіолокаційна система посадки), яка потрібна, аби літак сів за курсом на злітну полосу й нікуди не з’їхав. І решта додаткових систем для того, аби зв’язок не пропадав із літаком.
Велику війну зустрів у Краматорську
24 лютого Краматорськ один із перших відчув війну. Під ворожий приціл потрапив Краматорський аеродром: одні з перших «прильотів».
- 24 лютого почув з вікна своєї квартири вибухи на аеродромі. Нас одразу всіх зібрали та оголосили: почалася повномасштабна війна, ми стоїмо на захисті аеродрому». Коли почалася війна, польоти в нас припинилися. Авіація більше не базується в аеродромі. Але нам, військовим, команди виїздити з аеродрому не було. Ми були готові до всього, тримали оборону, неодноразово по нам були прильоти – «відпрацьовували нас». У планах ворога було захопити Краматорський аеродром, зробити там свою базу. Аеродром лишається для ворога стратегічним об’єктом, - говорить Едуард.
Хлопці тримали оборону Краматорського аеродрому. Будували споруди-фортеці та системно відстежували ракети та ворожу авіацію.
- Ми бачили ворожу авіацію чи ракети й подавали інформацію: що і за яким курсом летить. Так ми сповіщали про ціль військовим, так попереджали цивільних людей про небезпеку. Ми відповідали більше за місто Краматорськ, але бачили, що куди летить і повідомляли в інші регіони, - розповідає Едуард.
«Мама, у ваш бік рухають дві ракети»…
23 травня російські війська тричі вдарили по залізничній інфраструктурі Петропавлівської громади. На вісімдесят дев‘ятий день війни ворожі ракети прилетіли в селище Залізничне, рідне селище Едуарда, «прильоти» сталися неподалік батьківського будинку. Чимало наших жителів хто автівками, хто скутерами після першого ракетного удару поїхали шукати місце «прильоту» та поглянути на наслідки. А слідом за першою ракетою прилетіли ще дві. Тоді саме Едуард врятував купу людей, адже через деякий час після першого удару до селища прилетіло ще дві ракети.
- З мамою ми спілкуємося тільки повідомленнями: вона може мене багато чого питати, я можу відповідати лише коротко - «норм». Тобто, вона не телефонує, а тут зателефонувала, я зрозумів, що щось трапилося. Мама плакала й говорила: «До нас ракета прилетіла». Я одразу побіг дивитися до комп’ютера. Показую побратиму місце на мапі: тут був «прильот». Він сказав, що нічого помічено не було, так, на жаль, буває, коли ракети летять низько. Але ракету не було видно, а от ворожий БПЛ був помічений у цьому районі. Певно, відслідковував інформацію, - пригадує травневі події Едуард.
У цей час Едуард побачив на екрані, що ще дві цілі рухаються з боку Покровська. Вони йшли паралельно одна одній і в напрямку Залізничного. Едуард одразу зателефонував мамі.
- «Ховайтеся в укриття, у ваш бік рухаються ще дві ракети». Я говорив це, хоч не знав точно, чи це саме в Залізничне вони направлені, але курс був схожий. Розумів, що перший «прильот», і всі захочуть подивитися, усім цікавою. Ніхто ж не думає, що може бути повторний приліт, - розповідає зв’язківець.
Після дзвінка сина мама Ірина Кожокар усім почала гукати, щоб поховалися в укриття. Добре, що її послухали. Згодом Ірина зателефонувала сину й сказала, що ще два прильоти на станцію були.
- Мені потім особисто подякував начальник Петропавлівської поліції Олександр, бо поліція також була на місці першого прильоту. Головне, це життя людей. Так повинен робити кожен. З того часу я постійно поглядаю за нашим краєм, - посміхається Едуард.
Після Перемоги поїду в Крим
Едуард і сьогодні продовжує виконувати свою роботу. Війни хлопець не боїться, найбільше хвилюється за рідних.
- Не боюся війни. Мені лячно лише за моїх близьких і рідних. Залишаюся та захищатиму свій дім. Я не йшов сюди за заробітком, я йшов, як веліло мені серце. Душа в мене лежить до армії, до дисципліни. Батьки мене гідно виховали, я їм за це вдячний, - зізнається Едуард.
Сержант Едуард готується стати офіцером. У свої 22 роки займатиме відповідальну посада. Тому вчиться.
Я йду впевнено своїм шляхом, маю вже досвід
- Про що мріє наш зв’язківець, - запитую Едуарда.
- Я впевнений у наших силах. Ми переможемо. Я впевнений у ЗСУ. Хочу скоріше звільнити Крим від окупації. Там живе мій хрещений, він - патріот України та чекає вже нас в гості. Після перемоги поїду в Крим, скупаюся в морі та обійму хрещеного. Головна мрія – Перемога, - каже Едуард.
Пишаємося нашим односельцем Едуардом Кожокарем та вдячні, що маємо свої орлині очі, які допомагають закривати небо над нашим краєм. У професійне свято вітаємо захисника та його побратимів із професійним святом. Чекаємо вас удома, наші рідні, з Перемогою!
