10 липня, медаллю «Захиснику Вітчизни» нагородили Римшина Олексія Леонідовича. Нагороду присвоєно та підписано Указом Президента України 5 серпня 2022 року за бої на Харківщині та порятунок побратимів.
На нагородження Олексій приїхав з дружиною Вікторією, прийшли побратими, які разом служили та були врятовані Олексієм. Нагороду захиснику вручив Олександр Міщенко, капітан, заступник начальника відділу, начальник відділення обліку та мобілізаційної роботи 2-го відділу Синельниківського РТЦК та СП.
Про нагороду говорить скромно, більше згадує війну, бої та смерть побратимів, яку бачив на власні очі.
Олексій Римшин до війни працював прохідником на ШУ «Дніпровське». Звичне життя перервала звістка про початок повномасштабного вторгнення РФ на територію України.
25 лютого, наступного дня після початку великої війни, Олексій разом із гірниками шахтоуправління «Дніпровське» добровільно прийшли до військкомату. Записалися на той момент у роту хорони Петропавлівки, яку збирали при військкоматі. 11 травня 2022 року захисникам роти охорони запропонували приєднатися до бойових бригад. Олексій Римшин став одним із добровольців.
- Нам запропонували добровільно поїхати в бойові бригади, набиралася команда із 40 добровольців. Я з побратима, з Сергієм Григоревським, Олександром Кійком та Олексієм Меркуловим записалися разом з іншими військовими в бойову бригаду, - розповідає Олексій.
Олексій приєднався до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» у складі Збройних Сил України. Службу разом з побратимами несли на Харківщині.
- Найгарячіше було між Ізюмом і Слов’янськом, поблизу населеного пункту Курулька Барвінського району. Там не ми воювали, а з нами. Був артобстріл по позиціях 5ї стрілецької роти, у ту ніч нас троє отримали поранення, окрім мене - Сергій Григоревський та Олександр Кійко, - згадує Олексій.
У раках Олексій тримає отриману медаль і говорить:
- Це за Харківську область нагорода.
Олексій тоді врятував побратима, а декількох утратив. Ту ніч згадує до дрібниць.
- Ніч. Тиша. П'ятнадцять хвилин на опівніч. Прилетіли гвинтокрили К52 і «накрили» нас на наших позиціях. У окоп до Сані Кійка прилетіла ракета, увійшла під нього, але не розірвалася. Друга ракета потрапила в дерево і Санька засипало уламками. У ту ніч ми хлопців шукали та рятували усю ніч. Санька евакуювали лише о 5-й ранку, а вивезли з поля бою на 8-му ранку. Нас було шестеро, тих, хто уціліли, ми рятували побратимів, яких присипало в окопах, поранило або контузило. Були й загиблі тоді. Хлопця з Першотравенська розірвало – пряме влучання ракети було. Кисляков Олександр з Солоного загинув. Убиті, поранені, там таке коїлося, що деякі солдати божеволіли від пережитого. На нас налетіли гвинтокрили, воювати з ними змогу не було, нас просто вбивали, - пригадує Олексій.
Трішки перевів подих і додає:
- Найголовніше в ту ніч, що Санька врятували, це добре, - каже Олексій.
Наступного дня сам Олексій Римшин отримав контузію.
- Біля мене в трьох п’ятьох метрів прильоти. Втратив слух, барабанні перетинки полопалися – контузія. Так потрапив у шпиталь. Але нічого живемо, на пігулках щоправда, але живемо, - жартує Олексій.
Після поранення Олексій потрапив у шпиталь, лікування та реабілітація забрали час сили. А потім бійцю запропонували звільнитися зі служби, як багатодітному батькові.
У Олексія четверо дітей. Старший Едуард нині несе службу на Таврійському напрямку. Син продовжив батькову справу. Батько вже передав сину свій тактичний рюкзак та шолом. А вдома чекає ще двоє синів та донечка: двійнята Рома і Валерія (їм по 12 років) і молодший Іван (8 років). Олексій виховує дітей разом з дружиною Вікторією.
Олексій зізнається, що сумує за побратимами.
- Колектив у нас був гарний: всі були з нашого регіону та з криворізького, теж шахтарі. Ніхто ніколи не відмовився йти у бій, ми були один за одного. Хтось боїться військкомату. Я так, скажу: на війні потрібна молодість і здоров’я. Усі бояться смерті, але ховатися від призову, все одно, що чекати поки прийде окупант до твоєї оселі. Цього не можна допускати, - говорить Олексій.
Вітаємо Олексія Римшина з нагородою.
